Постанова Одеський апеляційний суд № 947/25322/23

Номер провадження: 22-ц/813/1754/25 Справа № 947/25322/23 Головуючий у першій інстанції Огренич І.В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 30.01.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Крупської М.Г., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 червня 2024 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, скасування рішення в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог В серпні 2023 року ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, скасування рішенняв обґрунтування якого зазначило, що17 травня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №15/КВ-07, згідно якого банк надає позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти, кредит на наступних умовах: ліміт кредитування: 60000 доларів США 00 центів; строк кредитування - 120 місяців; дата повернення кредиту - 16 травня 2017 року; мета кредитування - споживчі потреби; процентна ставка за користуванням кредитом - 14,00 % річних. З метою належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 17 травня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., реєстраційний № 3300, предметом якого є земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (п.1.2. Договору). 16 грудня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесенні змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору за яким сторони домовились викласти пункт 1.2. Договору в наступній редакції: «Предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно: будинок, житловий господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м. Вищевказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, площею 0,148 га, кадастровий номер якої 5123781500:02:002:0154. 30 червня 2010 року відповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, ПАТ «Дельта Банк» отримав усі права первісного кредитора по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором № 15/КВ 07 від 17.05.2007 року, а також усі права первісного кредитора/іпотекодержателя за іпотечним договором від 17.05.2007 року, та за всіма іншими договорами забезпечення. 10 травня 2016 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (№ 520/1202/14-ц) позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» задоволено та визнаний припиненим договір поруки № 15/КВ-07 від 17.05.2007 року. 15 листопада 2016 року рішенням апеляційного суду Одеської області рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 15/КВ-07 від 17 травня 2007 року станом на 22.08.2014 року в сумі 991387,04 грн, яка складається із сум заборгованості за кредитом у сумі 49873,23 доларів США, за курсом НБУ складає 666577,36 грн, суми заборгованості за відсотками у сумі 22968,81 доларів США, за курсом НБУ складає 306988,11 грн, суми заборгованості за комісією у сумі 17821,5 грн. 24 жовтня 2018 року постановою Верховного Суду рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін. 09 липня 2019 року видані виконавчі листи для виконання по справі 520/1202/14-ц. 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, були укладені договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріальної округу Свататенко О.В., за реєстраційним №1493 і №1494, згідно з якими ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 як дарунок житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 145,8 кв.м, розташованому на земельній ділянці, площею 0,0542 га, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, а також земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . 21.07.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236, згідно якого до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 15/КВ-07 від 17.05.2007 року, іпотечним договором б/н від 05.07.2007 року, договором поруки № 15/Znop-07-01 від 17.05.2007 року. 28 жовтня 2020 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа по справі 520/1202/14-ц. 19.02.2021 відкрито виконавче провадження №64592785 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №15/КВ-07 від 17.05.2007 року. Після відкриття виконавчого провадження позивач дізнався про вчинення боржником ОСОБА_1 фраудаторних правочинів, які порушують майнові права та інтереси ТОВ «Консалт Солюшенс», оскільки вони укладені з метою унеможливити задоволення вимог кредитора за рахунок цього майна, а тому позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом. Позивач просив суд договір дарування, укладений 18.09.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Свататенко О.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №1493 визнати недійсним, договір дарування укладений 18.09.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Сватаненко О.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1494 визнати недійсним, скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., індексний номер 48741708 від 18.09.2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Київський районний суд м. Одеси рішенням від 10 червня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, скасування рішення залишив без задоволення. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять наданих позивачем належних та допустимих доказів вчинення фіктивного правочину та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 свідчить про реальність настання правових наслідків правочинів. На момент вчинення відповідачем оспорюваних правочинів, його зобов`язання перед позивачем були забезпечені предметом іпотеки (нерухомим майном): земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та будинок, житловий господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., розташований на земельній ділянці, площею 0,148 га кадастровий номер якої 5123781500:02:002:0154. При таких обставинах та з огляду на відсутність доказів, які б вказували на неплатоспроможність ОСОБА_1 на момент укладання спірних договорів, наявність іпотечного майна, а також недоведеність позивачем фіктивності договорів дарування, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» про визнання договорів дарування недійсними такими, що не підлягають задоволенню. На думку суду першої інстанції вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В. та припинення права власності ОСОБА_2 є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, а тому також не підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ТОВ «Консалт Солюшенс» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2024 року у справі № 947/25322/23 за позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та ухвалити нове рішення по суті, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга вмотивована тим, що висновки суду щодо недоведеності фіктивності правочину, та, як наслідок, відмови у задоволенні вимог ТОВ «Консалт Солюшенс», є хибними з огляду на актуальні висновки Верховного Суду з даного питання, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 05.01.2024 року у справі № 761/40240/21, враховуючи яку зазначає, що реєстрація права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки важливим для кваліфікації оскаржуваних правочинів як фраудаторних є те, що внаслідок їх вчинення відбулось унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та зменшився обсяг майна боржника. Скаржник зазначає, що 18.09.2019 року ОСОБА_1 , достовірно знаючи про своє невиконане грошове зобов`язання перед кредитором за рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, відчужив на користь своєї рідної доньки ОСОБА_2 активи у вигляді нерухомого майна шляхом укладення договорів дарування,на переконання скаржника, дії ОСОБА_1 необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів кредитора й ухилення від повернення заборгованості за рішенням суду. Посилається, що судом під час розгляду справи не було враховано та зазначено в судовому рішенні про доводи позивача щодо необґрунтованості висновків про наявність іпотечного майна як перешкоди у визнанні оскаржуваних договорів недійсними, які зазначені позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву, а саме забезпеченням за кредитним договором № 15/КВ-07 від 17 травня 2007 року є нерухоме майно: будинок, житловий з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м. Вищевказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, площею 0,148 га, кадастровий номер якої 5123781500:02:002:0154.Висновки суду про наявність іпотечного майна як підстави для відмови в задоволенні вимог позивача не можуть бути обґрунтованими, оскільки сам боржник різними способами намагався здійснити перешкоди у зверненні стягнення на предмет іпотеки та позбавити стягувача права на задоволення його вимог, та продовжує уникати від виконання свого зобов`язання до даного часу. (2) Позиція інших учасників справи Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.07.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. ТОВ «Консалт Солюшенс» копію ухвали про відкриття провадження від 12.07.2024 року отримав 14.07.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження від 12.07.2024 року та копія апеляційної скарги надсилались засобами поштового зв`язку, конверти повернулися до суду із зазначенням про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання» відповідно. Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що вчиняючи дії з відчуження майна відповідач діяв добросовісно у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, так як зобов?язання перед позивачем було та є повністю забезпечене за рахунок ліквідного нерухомого майна (предмету іпотеки та іншого майна). Реалізація відповідачем його прав у такий спосіб не має у даному випадку жодних ознак зловживання правом в силу приписів ст. 13 ЦК України, правочин був спрямований на реальне настання наслідків в розумінні ст. 203 ЦК України, відсутні будь-які докази порушення публічного порядку в розумінні ст. 228 ЦК України чи фіктивності правочину в розумінні ст. 234 ЦК України. Від ТОВ «Консалт Солюшенс» надійшла відповідь на відзив, згідно якої, важливими обставинами справи, які потребують доведення для визнання правочину фраудаторним (вчиненим на шкоду кредитору) є: наявність невиконаного грошового зобов`язання; обізнаність боржника про своє грошове зобов`язання; відчуження належного майна боржнику на користь близької особи з метою уникнення від стягнення на таке майно; зменшення боржником свого майнового стану. Всі перелічені обставини були доведені позивачем в своїй позовній заяві. Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 до суду надійшли письмові пояснення щодо відповіді на відзив на апеляційну скаргу. Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в долученні доказів, які надані до відзиву на апеляційну скаргу, а саме: постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 08.12.2021 року ВП № 64592785, скриншот листування з позивачем в месенджері, оскільки частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, проте представником відповідача у відзиві на апеляційну скаргу не зазначено причини неможливості подати до суду першої інстанції зазначені докази. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до ст. 43 ЦПК України, проте відмовлено в долученні доказів, які надані до відповіді на відзив на апеляційну скаргу, а саме: копії довідки №11 від 14.08.2024; копії наказу №1194 від 13.10.2022; копії наказу №1194 від 15.07.2020; копії наказу №824 від 24.04.2024; витяг з Державного реєстру оцінювачів станом на 23.08.2024; копії наказу №1747 від 03.10.2023; копії наказу №2031 від 13.11.2013, оскільки частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, проте позивачем у відповіді на відзив на апеляційну скаргу не зазначено причини неможливості подати до суду першої інстанції зазначені докази. Колегія суддів зазначає, що Одеський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про долучення доказів, а саме копії довідки №11 від 14.08.2024 року, з огляду на відсутність існування вказаного доказу на момент прийняття рішення суду першої інстанції, що взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято письмові пояснення щодо відповіді на відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до ст. 43 ЦПК України, проте відмовлено в долученні доказів, а саме: лист Фонду Державного майна України від 24.10.2024 року та лист Держгеокадастру від 01.11.2024 року, з огляду на відсутність існування вказаних доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, що взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. ТОВ «Консалт Солюшенс» судову повістку отримав 19.11.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Представник ТОВ «Консалт Солюшенс» Башук Д.С. в судовому засіданні 30.01.2025 року доводи апеляційної скарги підтримав. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 в судовому засіданні 30.01.2025 року просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять наданих позивачем належних та допустимих доказів вчинення фіктивного правочину та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 свідчить про реальність настання правових наслідків правочинів. На момент вчинення відповідачем оспорюваних правочинів, його зобов`язання перед позивачем були забезпечені предметом іпотеки (нерухомим майном): земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та будинок, житловий господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м., розташований на земельній ділянці, площею 0,148 га кадастровий номер якої 5123781500:02:002:0154. При таких обставинах та з огляду на відсутність доказів, які б вказували на неплатоспроможність ОСОБА_1 на момент укладання спірних договорів, наявність іпотечного майна, а також недоведеність позивачем фіктивності договорів дарування, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» про визнання договорів дарування недійсними такими, що не підлягають задоволенню. На думку суду першої інстанції вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В. та припинення права власності ОСОБА_2 є похідними від вимог про визнання договорів недійсними, а тому також не підлягають задоволенню. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)). Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, належить: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Касаційний суд акцентує увагу, що контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності). Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)). Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)). Судом першої інстанції встановлено, що 17 травня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №15/КВ-07, згідно умов якого банк надає позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (кредит) на наступних умовах: ліміт кредитування: 60000 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів; строк кредитування - 120 місяців; дата повернення кредиту - 16 травня 2017 року; мета кредитування - споживчі потреби; процентна ставка за користуванням кредитом - 14,00 % річних. З метою належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 17 травня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., реєстраційний№ 3300, предметом якого є земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (п.1.2. Договору). 16 грудня 2008 рокуміж ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесенні змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору за яким сторони домовились викласти пункт 1.2. Договору в наступній редакції: «Предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно: будинок, житловий господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м. Вищевказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, площею 0,148 га, кадастровий номер якої 5123781500:02:002:0154. 30 червня 2010 рокувідповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку, ПАТ «Дельта Банк» отримавусі права первісного кредитора по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором № 15/КВ 07 від 17.05.2007, а також усі права первісного кредитора/іпотекодержателя за іпотечним договором від 17.05.2007, та за всіма іншими договорами забезпечення. 10 травня 2016 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (справа 520/1202/14-ц) позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» задоволено та визнано припиненим договір поруки № 15/КВ-07 від 17.05.2007 року. 15 листопада 2016 року рішенням апеляційного суду Одеської області рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 15/КВ-07 від 17 травня 2007 року станом на 22.08.2014 року в сумі 991387,04 грн, яка складається із сум заборгованості за кредитом у сумі 49873,23 доларів США, за курсом НБУ складає 666 577,36 грн, суми заборгованості за відсотками у сумі 22968,81 доларів США, за курсом НБУ складає 306988,11 грн, суми заборгованості за комісією у сумі 17821,5 грн. 24 жовтня 2018 року постановою Верховного Суду рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін. 09 липня 2019 року видані виконавчі листи для виконання по справі 520/1202/14-ц. 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, укладені договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріальної округу Свататенко О.В., за реєстраційним №1493 і №1494, згідно з якими ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 як дарунок житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 145,8 кв.м, на земельній ділянці, площею 0,0542 г кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, а також земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . 21.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236, згідно якого до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 15/КВ-07 від 17.05.2007 року, іпотечним договором б/н від 05.07.2007 року, договором поруки № 15/Znop-07-01 від 17.05.2007 року. 28 жовтня 2020 рокуухвалою Київського районного суду м. Одеси замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа по справі 520/1202/14-ц. 19.02.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Носенко С.Б. відкрито провадження з виконання виконавчого листа 520/1202/14 від 09.07.2019. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.06.2022 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» стягнуто з ОСОБА_1 інфляційні витрати та 3% річних у загальному розмірі 282892,78 гривень. Зазначені обставини свідчать про те, що 18.09.2019 року ОСОБА_1 знаючи про невиконане грошове зобов`язання перед кредитором за рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, яке ним оскаржувалося в касаційному порядку, та видачу виконавчих листів, здійснив відчуження на користь своєї доньки ОСОБА_2 житлового будинку та земельної ділянки шляхом укладення договорів дарування. Звертаючись до суду із цим позовом позивач посилався на те, що відповідачі, укладаючи договори дарування діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду кредитору, оскільки відчуження належного ОСОБА_1 майна відбулося за обізнаністю останнього про рішення суду про стягнення з нього заборгованості та з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника та зменшення обсягу майна боржника. Аналіз змісту позовної заяви свідчить про те, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання договорів дарування від 18 вересня 2019 року недійсними які вчинені на шкоду кредитору (фраудаторні), тобто вчинені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Зазначені обставини спростовують посилання суду першої інстанції на те, що ТОВ «Консалт Солюшенс», обґрунтовуючи позов зазначало про фіктивність договорів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані договори дарування згідно з якими ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 як дарунок житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 145,8 кв.м, на земельній ділянці, площею 0,0542 г кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, а також земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою в майбутньому унеможливити виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс», є обґрунтованим. На користь такого доводу як підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів дарування свідчить відчуження житлового будинку та земельної ділянки після виникнення у ОСОБА_5 грошового зобов`язання перед ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс», з повернення боргу у сумі 991387,04 грн, яка складається із сум заборгованості за кредитом у сумі 49873,23 доларів США, за курсом НБУ складає 666 577,36 грн, суми заборгованості за відсотками у сумі 22968,81 доларів США, за курсом НБУ складає 306988,11 грн, суми заборгованості за комісією у сумі 17821,5 грн та видачі 09 липня 2019 року виконавчих листів по справі 520/1202/14-ц. Оспюрювані безоплатні правочини ОСОБА_1 уклав на користь близького родича доньки ОСОБА_2 . Вказане відповідачами не спростоване та свідчить про свідому недобросовісну поведінку боржника ОСОБА_1 та зловживання ним правом власності з метою приховування майна від примусового звернення стягнення на нього при виконанні рішення суду. Відтак правочини, вчинені боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору). Вказане є самостійною підставою для визнання вказаних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним за позовом кредитора ТОВ «Консалт Солюшенс» як заінтересованої особи. Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що оспорювані договори дарування від 18 вересня 2019 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належних йому житлового будинку та земельної відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, підлягають задоволенню. Не звернувши увагу на зазначене, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що укладені договори дарування не є фраудаторними. Посилання ОСОБА_1 на те, що на момент вчинення договорів дарування його зобов`язання перед позивачем були забезпечені предметом іпотеки (нерухомім майном): земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та будинок, житловий господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, що свідчить про його платоспроможність колегія суддів не приймає, з огляду на таке. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Станом на день вчинення оскаржуваних правочинів розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 за рішенням суду складав 991387,04 грн, яка складається із сум заборгованості за кредитом у сумі 49873,23 доларів США, за курсом НБУ складає 666 577,36 грн, суми заборгованості за відсотками у сумі 22968,81 доларів США, за курсом НБУ складає 306988,11 грн, суми заборгованості за комісією у сумі 17821,5 грн. Пунктом 1,2 іпотечного договору від 17.05.2007 року визначено, що предметом іпотеки є земельна ділянка, розташована за адресою АДРЕСА_1 . Сторони цього договору оцінюють предмет іпотеки у 398950 грн (п. 1.3 Іпотечного договору). 16.12.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до Іпотечного договору від 17.05.2007 року за яким сторони домовилися викласти п. 1.2 договору в наступній редакції: предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: будинок, житловий з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, які розташовані на земельній ділянці, площею 0,148 га, кадастровий номер 5123781500:02:002:0154. Експертна грошова оцінка земельної ділянки згідно звіту становить 391993 грн. Вартість житлового будинку становить 248460 грн згідно витягу з реєстру прав власноті на нерухоме майно. Відповідач посилається на те, що загальна вартість предмету іпотеки - житлового будинку та земельної ділянки станом на день вчинення оспорюваних правочинів повністю покривала суму заборгованості і складала 1502176 грн, що підтверджується актуальним звітом експерта-оцінщика про незалежну оцінку житлового будинку та звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 25.09.2023 року станом на 18.09.2019 року. Згідно звіту про незалежну оцінку виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 від 25.09.2023 року, вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, складає 1003962 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 40548 доларів США. Згідно звіту про незалежну оцінку виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 від 25.09.2023 року, вартість земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , , кадастровий номер 5123781500:02:002:0154 складає 498214 грн. Офіційний курс НБУ 24,76 грн/дол. США. Колегія суддів зауважує, що виходячи із курсу НБУ, який зазначений у звітах суб`єкта оціночної діяльності на дату оцінки, вартість предмету іпотеки - житлового будинку та земельної ділянки, виходячи із висновків експерта оцінщика від 25.09.2023 року, станом на день вчинення оспорюваних правочинів, складала 1502176 грн, що за курсом НБУ становить 60669,47 доларів США. Як зазначалося вище, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15.11.2016 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 24.10.2018 року, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за тілом кредиту 49873,23 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі 22968,81 доларів США, разом 72842,04 доларів США, та комісію в сумі комісією у сумі 17821,5 грн. Зазначені обставини свідчать про те, що вартість майна переданого в іпотеку за іпотечним договором від 17.05.2007 року є меншою заборгованості визначеної рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15.11.2016 року, тобто неспівмірна з розміром заборгованості, відповідач ОСОБА_1 не в змозі задовольнити вимоги кредитора за рахунок іпотечного майна, тому укладаючи оспорювані договори дарування діяв очевидно недобросовісно і на шкоду кредитора. Отже наявність у боржника ОСОБА_1 іншого майна (після відчуження спірного майна), за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, не спростовує недобросовісність дій відповідачів з метою уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно, оскільки вартість такого майна неспівмірна з розміром заборгованості. Згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 97 постанови від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в цьому випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 18 вересня 2019 року підлягають задоволенню, то вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., індексний номер 48741708 від 18.09.2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , підлягає задоволенню. Разом з тим, позовні вимоги позивача про припинення прав власності є неефективним способом захисту позивача. За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про припинення прав власності задоволенню не підлягають. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 червня 2024 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності задовольнити частково. Визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №1493.Визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №1494.Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., індексний номер 48741708 від 18.09.2019 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер: 5110136900:38:013:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про припинення права власності слід відмовити. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 5369 грн, що підтверджується квитанцією № 483 від 08.08.2025 року, тобто за дві вимоги немайнового характеру. За подання апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» сплачено судовий збір в сумі 6442,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 335 від 08.07.2024 року. У зв`язку з тим, що позовна заява та апеляційна скарга в частині визнання недійсним договорів підлягають частковому задоволенню, то з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5905,90 грн з кожного. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 10 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності задовольнити частково. Визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №1493. Визнати недійсним договір дарування від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Свататенко О.В., зареєстрований в реєстрі за №1494. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», ЄДРПОУ 42251700, судовий збір у розмірі 5905,90 грн з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 березня 2025 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді Ю.П. Лозко О.Ю. Карташов