Постанова Дніпровський апеляційний суд № 189/666/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3569/25 Справа № 189/666/24 Суддя у 1-й інстанції - Чорна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Гвоздєві М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року про призначення експертизи, у складі судді Чорної О.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна про встановлення факту батьківства, - В С Т А Н О В И Л А: Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року по вищевказаній справі призначено посмертну молекулярно-генетичну експертизу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що для встановлення відповідного факту встановлення батьківства, необхідні спеціальні знання, призначення у даній справі судової молекулярно-генетичної експертизи відповідає вимогам діючого цивільно-процесуального законодавства. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду не містить обґрунтувань необхідності проведення експертизи. Вказує, що підставою для встановлення факту встановлення батьківства може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері та особи, яку вважає батьком дитини, введення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Вказує, що підстави для призначення молекулярно-генетичної експертизи у даній справі відсутні, оскільки жодними належними та допустимими доказами позивач не підтвердив навіть можливе споріднення з померлим, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про призначення у даній справі експертизи. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про призначення у справі судової експертизи, суд першої інстанції виходив із того, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, потрібні спеціальні знання у відповідній галузі і від встановлення обставин, на які посилаються сторони у справі, залежить можливість розгляду справи по суті, зокрема встановлення факту батьківства, що є предметом спору у даній справі. Колегія судів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту батьківства. З цією метою, позивач просив суд призначити у справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу, оскільки висновок молекулярно-генетичної експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства. Частинами 1 та 3 ст.126 Сімейного кодексу України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Вона може бути подана як до, так і після народження дитини до органу держреєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч. 1, 2 ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст.126 СКУ, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Частиною 1 ст. 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст. 135 цього Кодексу. Згідно із ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Предметом доказування у справах про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (ст. 128 СК України). У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що доказами у вказаній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною 3 ст. 12, ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. У справі "Міфсуд проти Мальти" (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною "повагою" до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (справа "Мікулич проти Хорватії" та справа "С. Х. та інші проти Австрії"). Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (справа "Келін та інші проти Румунії" № 25057/11). У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року в справі "Яггі проти Швейцарії", ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника. При цьому Суд зазначив, що людина, яка намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомогти встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності. У контексті застосування термінів для порушення провадження щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес ймовірного батька в захисті від скарг щодо фактів, які виникли багато років тому, не можна відхилити, і, на додаток до цього конфлікту інтересів між передбачуваним батьком і дитиною, можуть з`явитися інші інтереси, як-от інтереси третіх осіб, особливо родини ймовірного батька, та загальний інтерес правової визначеності (справа "Лааксо проти Фінляндії" № 7361/05, § 46, 15 січня 2013 року; справа "Константінідіс проти Греції" № 58809/09, § 52, 3 квітня 2014 року). ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі "Калачова проти російської федерації" (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. У справі "Міфсуд проти Мальти" (заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Враховуючи, що предметом позову у даній справі є встановлення факту батьківства, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення у справі посмертної судової молекулярно-генетичної експертизи, оскільки для з`ясування обставин, які мають суттєве значення для справи, необхідні спеціальні знання, а інших способів проведення експертизи у цьому випадку не існує. При цьому, висновок експертизи є одним із доказів на підтвердження позову і суд не має підстав для відмови стороні у призначенні такої експертизи, якщо її проведення передбачено нормами діючого законодавства. Згідно із ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права. Відповідно до ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Обставина, яку позивач прагне з`ясувати в результаті проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, має істотне значення для правильного розгляду цивільної справи, її встановлення потребує спеціальних знань в галузі генетики. З метою повного та всебічного розгляду цивільної справи необхідно призначити судову молекулярно-генетичну експертизу. Статтею 104 ЦПК України визначено, що про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Оскільки для встановлення обставин, які входять до предмету доказування необхідні спеціальні знання та з огляду на те, що позивач ставить питання про встановлення факту батьківства, питання потребують ретельного вивчення та спеціальних знань для правильного вирішення справи. Метою цивільного судочинства є повний та всебічний розгляд справи із дослідженням всіх матеріалів, доказів та встановленням дійсних обставин справи, суд не має права позбавляти учасника справи можливості довести обставини, які мають значення для справи і на які він може посилатися як на підставу своїх вимог. Враховуючи, що для встановлення відповідного факту встановлення батьківства, необхідні спеціальні знання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи у даній справі, що буде відповідати вимогам діючого цивільно-процесуального законодавства, для підтвердження наявності чи відсутності кровного споріднення між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання про проведення судової експертизи. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявленого позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки докази сторонами надаються у процесі судового розгляду і тільки суд у судовому рішенні може оцінити належність та достатність наданих позивачем доказів на підтвердження своїх позовних вимог, більше того, саме встановлення факту батьківства і є предметом спору. Приведені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що позивачем не доведено необхідності призначення експертизи у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки предметом доказування у справах про встановлення батьківства є встановлення походження дитини від певної особи, а для повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, потрібні спеціальні знання та інших способів проведення експертизи у даній справі не існує. Колегія суддів звертає увагу, що єдиним способом для встановлення факту родинних відносин, можливого кровного споріднення між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є проведення судової молекулярно-генетичної експертизи у даній справі, оскільки для точного визначення батьківства дитини, доказове значення висновку молекулярно-генетичної експертизи значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно було призначено судову експертизи, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не впливають на законність постановленої ухвали про призначення експертизи, оскільки ґрунтуються на незгоді скаржника із призначенням судової експертизи. Наведені вище та інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо призначення експертизи, а також не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 12 березня 2025 року Повний текст судового рішення складено 21 березня 2025 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна