Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/714/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" березня 2025 р. Справа № 914/714/24 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників: від позивача Шнир О.Б. від відповідача-1 та відповідача-2 (скаржника) Курилич А.Я. від третьої особи не з`явився розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 від 02 жовтня 2024 року та від 09 жовтня 2024 року на рішення Господарського суду Львівської області від 12 вересня 2024 року (підписане 20.09.2024), суддя Березяк Н.Є. та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року (підписане 20.09.2024), суддя Березяк Н.Є. у справі №914/714/24 за позовом ОСОБА_2 , м. Львів-Винники до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту, м. Львів до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Львів третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дулик Мирослава Богданівна, м. Львів про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлене протоколом №19 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту від 23.02.2024; акту приймання-передачі №659 та №660 від 05.03.2024; скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 71918569 та 71918665 від 05.03.2024 встановив: 18 березня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту та ОСОБА_1 про: -визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», оформлених протоколом №19 від 23.02.2024, прийнятих по третьому, четвертому і п`ятому питанню порядку денного зборів; -визнання недійсними актів приймання-передачі №659 та №660 від 05.03.2024; -скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номери: 71918569 та 71918665 від 05.03.2024 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову). Рішенням Господарського суду Львівської області від 12 вересня 2024 року у справі №914/714/24 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Рішення суду мотивоване тим, що спірне рішення загальних зборів про передачу відповідачу-2 у власність всього майна товариства, Акт приймання-передачі від 05.03.2024 і подальша реєстрація права власності на таке передане майно за відповідачем-2, спрямовані на відчуження всього майна відповідача-1 і передачу його відповідачу-2 у власність без будь-яких компенсацій товариству вартості такого майно і з метою перешкодити та позбавити позивача можливості стягнути з відповідача-1 належні позивачу суми 3% річних та втрат від інфляції (фактично унеможливити виконання рішення суду), а отже є правочином, що спрямований на заволодіння чужим майном і відповідно до ст.228 ЦК України є нікчемним. Наведені правочини щодо передачі належного відповідачу-1 майна у власність відповідача-2 та подальша реєстрація права власності на таке майно за відповідачем-2 є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними як фіктивні згідно з ст.234 ЦК України, оскільки воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, дії відповідачів вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів. Суд першої інстанції вбачав підстави для визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» як таке, яке містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, а також акт приймання-передачі №№659, 660 від 05.03.2024 посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик Мирославою Богданівною. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року у справі №914/714/24 заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідачів-1,2 на користь позивача 31 000 грн (по 15 500 грн з кожного) витрат на правову допомогу; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Додаткове рішення мотивоване тим, що позивачем доведено належними доказами понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, разом з тим, розмір таких витрат в сумі 31 000 грн є розумним, співмірним і справедливим. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач-2 ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2024р. у справі №914/714/24; закрити провадження у справі, у зв`язку із непідсудністю господарському суду спору, з підстав визнання спірних актів фраудаторними правочинами на підставі ст.ст.3, 15, 228, 234 ЦК України. У зв`язку з відсутністю встановлення порушення корпоративних прав просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав порушення корпоративних процедур скликання та проведення зборів учасників товариства. Також просить, у випадку скасування основного рішення, скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року у справі №914/714/24. Зокрема, зазначає, що у цій справі позивач фізична особа, яка захищає право позаконкурсного кредитора та оскаржує право власності на нерухоме майно відповідача фізичної особи, отже у цій справі цивільно-правовий спір, що за суб`єктним складом відносить справу до судів загальної юрисдикції. Наголошує, що у позовній заяві фактично було об`єднано два позови: один це визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», що оформлені протоколом №19 загальних зборів учасників ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 23.02.2024 та Актів приймання-передачі майна, серія та номер 659, 660, виданих 05.03.2024р., та з наступним скасуванням реєстрації права власності, з підстав порушення корпоративних процедур; другий визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», що оформлені протоколом №19 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 23.02.2024 та Актів приймання-передачі майна, серія та номер 659, 660, виданих 05.03.2024р., та з наступним скасуванням реєстрації права власності у зв`язку з тим, що передача майна була фраудаторним правочином, було зловживання правом та порушення прав позаконкурсного кредитора. На думку апелянта місцевий господарський суд не встановив порушення корпоративних прав позивача, а також не врахував, що рішення зборів не є правочином, який може бути визнаний недійсним на підставі ст.228 ЦК України, поряд з цим, вважає, що визнання недійсним акту приймання передачі є неналежним способом захисту. Одночасно наголошує, що позивачем не доведено незаконності дій відповідачів (незаконне заволодіння майном) та їх вини у вчиненні таких незаконних дій, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсним правочину. Щодо підстав для скасування додаткового рішення суду посилається на скасування основного рішення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Зокрема, зазначає, що позивач ОСОБА_2 була учасником ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» з часткою в статутному капіталі товариства 23,27%, що становило 26 707,10 грн. та 28.11.2016р. подала товариству заяву про вихід з товариства, яка була отримана останнім, тобто, позивач в розумінні п.3 ч.1 ст.20 ГПК України є учасником, який вибув з товариства. Наголошує, що вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким вирішено передати відповідачу-2 у власність нерухоме майно відповідача-1, є корпоративним спором, а позовна вимога про визнання недійсним акту прийому-передачі такого майна від 05.03.2024р. та про скасування державної реєстрації права власності на таке майно за відповідачем-2 ( ОСОБА_3 ) є похідними, оскільки такі вимоги виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорі між юридичною особою та її учасником, який вибув, а отже підлягають розгляду в межах одного господарського судочинства. Також зазначає, що відповідач-2 набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі правочину, оскільки відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Разом з тим, відповідач-1 вчиняв дії для ухилення від сплати позивачу інфляційних втрат і 3% річних, шляхом відчуження належних товариству нежитлових приміщень. У письмових поясненнях третя особа зазначає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позовна заява у цій справі залишенню без розгляду. Представник відповідача-2 (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційних скаргах. Поряд з тим, повідомив, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення постанови. Представник відповідачів-1,2 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Поряд з тим, повідомив, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення постанови. Представник третьої особи в судові засідання не з`являвся, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності. Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,2, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного: Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» зареєстровано 01.04.1998, номер запису про включення до ЄДР відомостей про юридичну особу 1 415 145 0000 036323 від 25.03.2005р. та є правонаступником ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», яке раніше здійснювало діяльність у формі ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»; свою діяльність здійснює на підставі Статуту товариства, який затверджено загальними зборами учасників товариства згідно протоколу №2 від 20.03.2015. Відповідно до п.4.1. та п.5.1. статуту ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в редакції від 20.03.2015 ОСОБА_2 була одним із учасників товариства та її частка в статутному капіталі товариства складала 23,27%, що становило 26 707,10 грн. ОСОБА_2 подала товариству заяву про вихід з товариства від 09.11.2016, яку відповідач-1 отримав 30.11.2016, однак, вартості належної позивачу частки у зв`язку з її виходом з товариства у встановлені законом строки не виплатив 12.09.2018 ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення вартості частини майна товариства, пропорційної частці позивача в статутному капіталі товариства (корпоративний спір (1)). Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2018 у справі №914/1693/18 вжито заходів забезпечення позову та заборонено відповідачу-1 вчиняти дії щодо відчуження: продажу, передачі третім особам або будь-яким чином відчуження, передачі у статутний капітал, передачі у заставу, іпотеку або будь-яким іншим чином забезпечення зобов`язань, щодо всього рухомого та нерухомого майна, в тому числі щодо: 83/100 частки адміністративного корпусу літ.Б-3 за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 663,8 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 1027418546101); трансформаторної підстанції літ.Ф-1 загальною площею 27,7 кв.м., з відповідними спорудами: пропарочна камера «б» - 240,0 кв.м, естакада «б» - 5501,8 кв.м, шляхи «в» - 610 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 1159367646101); будівель і споруд, воріт, електромережі зовнішнього освітлення, каналізації, котельні, огорожі, пропарочної камери, прохідної, силової кабельної лінії, трансформаторної підстанції, шляхів і площадок, адміністративного корпусу та іншого майна за адресою АДРЕСА_1 , які належить на праві власності ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», крім житлових будинків в м. Львові по вул. Китайська, вул. Мучна та вул. Тупікова, що передані товариством на баланс Львівської міської ради. Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18, яке набрало законної сили 23.10.2023, позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_2 768 476,00 грн заборгованості, 3273,97 грн судового збору, 58862,80 грн витрат на проведення судових експертиз. В частині стягнення 884534,00 грн заборгованості провадження у справі закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Поряд з цим, у Господарському суді Львівської області між позивачем та відповідачем-1 розглядався також корпоративний спір (2) з похідними позовними вимогами про стягнення з відповідача-1 втрат від інфляції в розмірі 1 232 922,88 грн та 3% річних в розмірі 279 694,16 грн, оскільки після спливу року з дати виходу позивача з товариства, відповідач-1 не сплатив позивачу вартості частини майна товариства (справа №914/316/24). Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі №914/316/24 (станом на час вирішення спору судом першої інстанції не набрало законної сили) у зв`язку з простроченням виплати вартості частки, позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_2 1 232 922,88 грн інфляційних втрат та 279 694,16 грн 3% річних. Як вбачається з матеріалів справи, за період з 05.07.23 по 22.01.24 ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» було виплачено ОСОБА_2 884 534,00 грн заборгованості з невиплаченої частки, встановленої рішенням суду у справі №914/1693/18. Крім цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2023 у справі №914/2046/23 (яке набрало законної сили), визначено розмір статутного капіталу ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та розміри часток учасників у цьому товаристві а саме: статутний капітал ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» у розмірі 88 069,90 грн; частка учасника ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) у розмірі 140,73 грн, розмір частки виражений у відсотках 0,16% статутного капіталу товариства; частка учасника ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) у розмірі 87 811,74 грн, розмір частки виражений у відсотках 99,71% статутного капіталу товариства; частка учасника ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) у розмірі 117,43 грн, розмір частки виражений у відсотках 0,13% статутного капіталу товариства. Вказане рішення суду було виконане та на його підставі проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу: дата запису: 24.01.2024 10:08:43, номер запису: 1004151070002036323, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_6 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, що доводиться Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.03.2024 за кодом 82096394913 станом на 11.03.2024 17:24:47. 23.02.2023 проведено Загальні збори учасників ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», на яких було приведено у відповідність Статут товариства, надано дозвіл згідно Статуту на вихід учасника, частка якого становить 50% і більше. На загальних зборах учасників товариства були присутні всі його учасники. Згідно з рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», що оформлені протоколом №19 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 23.02.2024 щодо п.3 Порядку денного зборів вирішено: зобов`язання зі сплати грошових коштів по виплаті вартості частки, яке виникне після виходу ОСОБА_1 із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» замінити на зобов`язання із передачі ОСОБА_1 нерухомого майна належного товариству; щодо п.4 Порядку денного зборів вирішено: в якості виконання зобов`язання про передачу нерухомого майна, передати ОСОБА_1 , після його виходу із складу учасників, наступне нерухоме майно: 1) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1159367646101 - трансформаторна підстанція, загальна площа (кв.м): 27.7 м.кв., літ. «Ф-1» з відповідними спорудами згідно технічного паспорта; 2) частку 83/100 у спільній частковій власності адміністративний корпус літ'.Б-З, загальна площа (кв.м): 663.8, опис: згідно технічного паспорта - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1027418546101; щодо п.5 Порядку денного зборів вирішили: вартість нерухомого майна, вказаного у 4-му пункті цього протоколу, що передається ОСОБА_1 після його виходу із складу учасників на виконання зобов`язання про передачу нерухомого майна учаснику, який вийшов із складу учасників товариства, визначається в день передачі у розмірі, який буде дорівнювати розміру вартості визначеному документами бухгалтерського обліку на день передачі. Визначений розмір вартості майна має бути вказаний в акті приймання-передачі. 05.03.2024 ОСОБА_1 подав заяву про вихід із числа учасників товариства та на виконання рішення загальних зборів учасників товариства йому передано майно та підписано Акт приймання-передачі нерухомого майна. Згідно Витягу з ЄДР від 11.03.2024 щодо відповідача-1 вчинено ще декілька реєстраційних дій, а саме: 1) Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 21.02.2024 10:13:17, 1004151070003036323, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., Дулик М.Б., Приватний нотаріус Дулик М.Б. 2) Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 24.02.2024 09:44:08, 1004151070004036323, Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника. Зміна структури власності. Зміна установчих документів., ОСОБА_7 , Приватний нотаріус Дулик М.Б. 3) Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 05.03.2024 18:22:29, 1004151070005036323, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., Дулик М.Б., Приватний нотаріус Дулик М.Б. До моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 відсотків річних та інфляційних втрат, засновниками (учасниками) товариства були: ОСОБА_8 , розмір частки: 140,73 грн; ОСОБА_9 , розмір частки: 117,43 грн; ОСОБА_10 , розмір частки: 87811,74 грн; директором відповідача-1 був ОСОБА_1 ; розмір статутного капіталу товариства становив 88069,90 грн; кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи був ОСОБА_1 , тип бенефіціарного володіння прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 76,51. Поряд з тим, після відповідних змін станом на 11.03.2024 засновниками (учасниками) товариства стали: ОСОБА_8 , розмір частки: 140,73 грн; ОСОБА_9 , розмір частки: 117,43 грн; та з`явився новий учасник: замість ОСОБА_1 - його дружина ОСОБА_11 , розмір частки: 2383,94 грн; директором відповідача-1 був і залишився ОСОБА_1 ; розмір статутного капіталу зменшився з 88069,90 грн до 2642,10 грн; кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи надалі залишився ОСОБА_1 , тип бенефіціарного володіння прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу збільшився до:

97. Отже, в результаті проведених реєстраційних дій, у період з 24.01 по 05.03.2024 в товаристві (відповідача-1) відбулись наступні зміни: 1) зменшився статутний капітал товариства з 88 069,90 грн до 2 642,10 грн; 2) змінилися учасники товариства, які проживають за однією адресою: АДРЕСА_2 : замість ОСОБА_1 з часткою у розмірі 87 811,74 грн, що становило 99,71%, учасником стала його дружина ОСОБА_11 з часткою у розмірі 2 383,94 грн, що в результаті математичних розрахунків становить 90,23%; 3) кінцевий бенефіціарний власник товариства надалі залишився один і той самий - ОСОБА_1 , тип бенефіціарного володіння - прямий вирішальний вплив, але відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу збільшився з 76,51% до 97%. Після вчинення наведених вище реєстраційних дій та змін в ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», відповідачами здійснено відчуження всього майна товариства із власності відповідача-1 у власність відповідача-2 без будь-яких компенсацій товариству його вартості. Зокрема, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №299379507 від 14.02.2022, ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» було власником нерухомого майна, а саме: 1) Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1159367646101; Об`єкт нерухомого майна: трансформаторна підстанція, трансформаторна підстанція з відповідними спорудами; Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 27.7, Опис: Трансформаторна підстанція літ. «Ф-1» з відповідними спорудами: пропарочна камера «б» - 240,0 кв.м, естакада «б'»- 1 шт., огорожа «б'»- 178,2 кв.м, площадка замощення «а»- 5501,8 кв.м, шляхи «в»- 610 кв.м; Адреса: АДРЕСА_1 ; Номер запису про право власності / довірчої власності: 18780561; Тип права власності: Право власності; Дата, час державної реєстрації: 27.01.2017 11:33:18; Форма власності: приватна, Розмір частки: 1/1; Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту». 2) Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1027418546101; Об`єкт нерухомого майна: адміністративний корпус літ.Б-3; Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 663.8, Опис: згідно технічного паспорта; Адреса: АДРЕСА_1 ; Номер об`єкта в РПВН: 15424299; Номер запису про право власності / довірчої власності: 16403093; Тип права власності: Право власності; Дата, час державної реєстрації: 13.09.2016 13:42:30; Форма власності: приватна; Вид спільної власності: спільна часткова; Розмір частки: 83/100; Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту». Станом на час звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 3% річних та інфляційних втрат (справа №914/316/24) у власності відповідача-1 перебувало наведене вище нерухоме майно. Поряд з тим, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №369309535 від 11.03.2024, власником належного ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» майна 05.03.2024 став його директор, кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 . Такі реєстраційні дії та зміни в ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», а також реєстрація права власності на все майно товариства за його директором (кінцевим бенефіціарним власником та колишнім учасником) на думку позивача, були вчинені для виведення майна з товариства, щоб уникнути виплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат, але із збереженням контролю над товариством із сторони його керівника - ОСОБА_1 через свою дружину ОСОБА_11 , що, на думку позивача, свідчить про фіктивність таких правочинів, оскільки вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які ними передбачені, а спрямовані на відчуження всього нерухомого майна товариства без компенсації товариству його вартості. На думку позивача, єдиною метою таких правочинів є перешкоджання позивачу отримати (стягнути) від товариства вартість завданих йому збитків від інфляції та трьох відсотків річних, які виникли в результаті прострочення товариством виплати позивачу вартості її частки. Позивач вважає вчинені відповідачами правочини: 1) рішення про передачу відповідачу-2 у власність всього майна товариства та 2) Акт приймання-передачі, серія та номер: 659, 660, виданий 05.03.2024 і 3) подальша реєстрація права власності на таке передане майно за відповідачем-2 фраудаторними, фіктивними та такими, що порушують публічний порядок. У звязку з наведеним, ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом про: -визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», оформлених протоколом №19 від 23.02.2024, прийнятих по третьому, четвертому і п`ятому питанню порядку денного зборів; -визнання недійсними актів приймання-передачі №659 та №660 від 05.03.2024; -скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номери: 71918569 та 71918665 від 05.03.2024. Як зазначалося вище, рішенням місцевого господарського суду позовні вимоги задоволено в повному обсязі, однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції частково не погоджується, з огляду на наступне: Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже, органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин. Тому, не будучи особою (суб`єктом) цивільного права та не будучи наділеними цивільною дієздатністю, загальні збори учасників (акціонерів) не можуть вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини. Натомість учасником правочину виступає юридична особа, що наділена цивільною дієздатністю, а загальні збори учасників як орган юридичної особи беруть участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину. Загальні збори учасників як вищий орган товариства (стаття 30 Закону № 2275-VIII) беруть участь у набутті товариством прав та обов`язків опосередковано через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов`язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів. Оскільки загальні збори учасників товариства не є суб`єктом цивільних правовідносин, їх рішення не є правочинами в розумінні статті 202 ЦК України. Тобто такі органи товариства не є самостійними суб`єктами права, оскільки не наділені власною правоздатністю та дієздатністю. Приймаючи рішення, орган товариства реалізує свої повноваження (компетенцію), забезпечує управління діяльністю юридичної особи, створюючи юридичні наслідки саме для юридичної особи. Крім цього, однією з ознак правочину є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторони та їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його дійсність. Цей принцип закріплено у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону № 2275-VIII рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 2275-VIII учасники товариства зобов`язані виконувати рішення загальних зборів учасників товариства. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 виснувала, що майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства. Отже, у процесі прийняття рішення загальних зборів учасників товариства беруть участь його учасники, інтереси та волевиявлення яких можуть не збігатись і навіть суперечити як один одному, так і інтересам товариства. Тобто, на відміну від односторонніх правочинів або договорів, для того, щоб рішення набуло сили, не вимагається, щоб воля була виявлена всіма суб`єктами, яким надано право на прийняття рішення. З викладених положень можна дійти висновку, що рішення органу управління товариства, на відміну від правочину, приймається органом лише в межах його компетенції та за процедурою, визначеною законодавством і статутом. Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб та вичерпують свою дію фактом виконання. Відтак, рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №916/379/23, яка в силу ч.4 ст.236 ГПК України підлягає врахуванню судом при вирішенні цього спору. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, згідно з яким рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства та виснувала, що рішення органу управління товариства не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України та мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині (щодо задоволення вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», оформлених протоколом №19 від 23.02.2024, прийнятих по третьому, четвертому і п`ятому питанню порядку денного зборів) та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові, з мотивів, наведених вище. Щодо позовних вимог про визнання недійсними актів приймання-передачі №659 та №660 від 05.03.2024, колегія суддів зазначає наступне: У згадуваній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №916/379/23 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи. Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки. Так, судом встановлено, що відповідачем-1 прийнято рішення про виплату відповідачу-2 вартості його частки в результаті виходу з товариства, шляхом передання йому у власність належного товариству нерухомого майна, на підставі чого, відповідачами-1,2 вчинено правочин на відчуження нерухомого майна товариства, який оформлено актом приймання-передачі. Відтак, у спірних правовідносинах сторони вчинили правочин, внаслідок якого право власності на нерухоме майно перейшло від відповідача-1 до відповідача-2. Рішенням загальних зборів учасників товариства виражено волю товариств, яку в подальшому реалізовано підписанням уповноваженими особами акта приймання-передачі. Рішення загальних зборів учасників товариства є актом ненормативного характеру органу управління юридичної особи. Разом з тим, може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним. В силу п.6 ч.1 ст.3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства. Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11). Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18). Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №916/379/23). Так, згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). В силу ч.ч.1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Поряд з тим, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи. При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зловживання правом це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Критеріями для кваліфікації договору, як фраудаторного, є: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (або якщо боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (або якщо ціна за оплатним договором занижена); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачами вчинено дії, які спрямовані на ухилення виконання обов`язку перед позивачем щодо виплати коштів, пов`язаних із виходом позивача із товариства. Вказані дії характеризуються як вчинений відповідачами правочин, наслідком якого є укладений відповідачами акт приймання-передачі, серія та номер: 659, 660, виданий 05.03.2024, що у подальшому стало підставою для реєстрації права власності на таке передане майно за відповідачем-2, відтак, такий правочин є фраудаторним. Судом встановлено, що реєстраційні дії щодо відповідача-1 вчинені в період з 24.01.2024 по 05.03.2024, тобто після звернення позивача до суду із позовом про стягнення відсотків річних і інфляційних втрат та після відкриття судом провадження за такою позовною заявою (справа за №914/316/24). З метою створення підстави для передачі майна із власності відповідача-1 у власність відповідача-2 без компенсації товариству його вартості, було здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зміну складу засновників, зміну установчих документів та зміну розміру статутного капіталу, в результаті чого: ОСОБА_1 з часткою 99,71% припинив свою участь в товаристві, а його дружина стала учасником такого товариства з часткою 90,23%. Як наслідок, відповідач-2 вийшов з товариства та отримав право на виплату частки шляхом передання йому майна. Відповідачем-1 прийнято рішення про виплату відповідачу-2 вартості його частки в результаті виходу з товариства шляхом передання йому у власність належного товариству всього нерухомого майна. На підставі прийнятого відповідачем-1 рішення про передачу відповідачу-2 у власність всього майна товариства, відповідачами вчинено правочин на відчуження нерухомого майна товариства, а саме Акт приймання-передачі, серія та номер: 659, 660, виданий 05.03.2024, видавник: Приватний нотаріус львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. Як вбачається з наведеного, господарська діяльність відповідача-1 зводилася до поступового зменшення майна товариства, відчуження товариством всього наявного в нього майна на користь його директора. Разом з цим, про значущість для позивача вчиненого відповідачами правочину (акту приймання-передачі, серія та номер: 659, 660, виданий 05.03.2024 та подальша реєстрація права власності на таке передане майно за відповідачем-2 свідчить те, що відповідачі в результаті вчинення таких дій здійснили відчуження всього майна відповідача-1 та передали його відповідачу-2 без будь-яких компенсацій відповідачу-1 його вартості, чим перешкодили виконанню можливого позитивного рішення суду у справі №914/316/24, що була на розгляді суду між позивачем та відповідачем-1 з похідними позовними вимогами про стягнення з відповідача-1 втрат від інфляції в розмірі 1 232 922,88 грн та 3% річних в розмірі 279 694,16 грн через прострочення виплати вартості частки. Такі дії відповідачів фактично позбавляють позивача ефективного судового захисту порушених його прав, оскільки призводять до неможливості виконання судового рішення та нівелюють весь судовий процес у справі №914/316/24. Спірний правочин щодо передачі належного відповідачу-1 майна у власність відповідача-2 є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним, оскільки воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, дії відповідачів вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів. Відповідно до ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі, серія та номер 659, 660, виданий 05.03.2024 посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик Мирославою Богданівною, а також скасування відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71918569 та індексний номер: 71918665 від 05.03.2024. Щодо доводів апелянта про те, що цей спір не є корпоративним та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, колегія суддів зазначає наступне: Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та вийшла з такого товариства у 2016 році, однак, вказане товариство вартості належної позивачу частки у зв`язку з її виходом з товариства у встановлені законом строки не виплатило, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 у 2018 році зверталася до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» вартості частини майна товариства, пропорційної частці позивача в статутному капіталі товариства. Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18, яке набрало законної сили 23.10.2023, позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_2 768 476,00 грн заборгованості, 3273,97 грн судового збору, 58862,80 грн витрат на проведення судових експертиз. В частині стягнення 884534,00 грн заборгованості провадження у справі закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Поряд з цим, у Господарському суді Львівської області між позивачем та відповідачем-1 розглядався також корпоративний спір з похідними позовними вимогами про стягнення з відповідача-1 втрат від інфляції в розмірі 1 232 922,88 грн та 3% річних в розмірі 279 694,16 грн, оскільки після спливу року з дати виходу позивача з товариства, відповідач-1 не сплатив позивачу вартості частини майна товариства (справа №914/316/24). Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі №914/316/24, у зв`язку з простроченням виплати вартості частки, позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_2 1 232 922,88 грн інфляційних втрат та 279 694,16 грн 3% річних. Тобто між позивачем (учасником ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», який вийшов з товариства) та ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, існував спір щодо стягнення вартості частки а також інфляційних втрат і 3% річних, внаслідок прострочення виплати такої частки, з огляду на що, правовідносини між позивачем та товариством не припинилися до моменту здійснення повного розрахунку. Разом з тим, вказане товариство, незважаючи на неврегульований спір із ОСОБА_2 , здійснило передачу нерухомого майна товариства його директору ОСОБА_12 . Слід зазначити, що учасник, який вийшов з товариства, зберігає інтерес щодо платоспроможності товариства до того часу, поки з ним не будуть повністю проведені розрахунки відповідно до статті 24 Закону № 2275-VIII. Отже, спір у цій справі виник із корпоративних відносин за позовом учасника, який вибув з товариства та не своєчасно отримав виплати вартості належної йому частки. У силу приписів пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України такий спір належить до юрисдикції господарських судів. Щодо доводів апелянта про виплату позивачу 3% річних та інфляційних втрат, присуджених до стягнення за рішенням суду у справі №914/316/24, колегія суддів враховує, що наведене мало місце після ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі, що не заперечувалося обома сторонами, відтак, не впливає на вирішення спору апеляційним судом, який переглядає рішення місцевого господарського суду станом на час його ухвалення. Щодо оскарження додаткового рішення, колегія суддів звертає увагу, що відповідач-2 обґрунтовує свою апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року лише оскарженням основного рішення. Поряд з тим, враховуючи висновок апеляційного суду про наявність підстав для частково задоволення позову, судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ч.4 ст.129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч.2 ст.129 ГПК України). Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Предметом позову у цій справі було чотири вимоги немайнового характеру, три з яких, підлягають задоволенню, відтак, у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, з відповідачів в дохід Державного бюджету України слід стягнути 9 084 грн (по 4 542 грн з кожного). Крім цього, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, з відповідачів слід стягнути на користь позивача 23 250 грн (по 11 625 грн з кожного) у відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про: часткове задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , скасування рішення Господарського суду Львівської області від 12 вересня 2024 року у справі №914/714/24 в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту, оформлених протоколом №19 від 23.02.2024 та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові; а також зміну додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року у справі №914/714/24, шляхом викладення пунктів 2 та 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції: « 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 253; ідентифікаційний код юридичної особи 03059117) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 11 625 грн витрат на правову допомогу. 3.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 11 625 грн витрат на правову допомогу.». Керуючись ст.ст.129, 236, 244, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 12 вересня 2024 року у справі №914/714/24 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту, оформлених протоколом №19 від 23.02.2024. Прийняти в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту, оформлених протоколом №19 від 23.02.2024 відмовити. У решті рішення Господарського суду Львівської області від 12 вересня 2024 року у справі №914/714/24 залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 253; ідентифікаційний код юридичної особи 03059117) в дохід Державного бюджету України 4 542 грн судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України 4 542 грн судового збору. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2024 року у справі №914/714/24 змінити, виклавши пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції: «2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 253; ідентифікаційний код юридичної особи 03059117) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 11 625 грн витрат на правову допомогу. 3.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 11 625 грн витрат на правову допомогу.». На виконання постанови видати накази. Матеріали справи №914/714/24 повернути до Господарського суду Львівської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Повну постанову складено 17 березня 2025 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бойко С.М. Суддя Бонк Т.Б.