Постанова 4814 № 536/1385/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 536/1385/24 Номер провадження 22-ц/814/1092/25Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Карпушина Г.Л.; суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Литвиненко Анни Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2024 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Альянс-Перевізник" про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року за підсудністю з Кременчуцького районного суду Полтавської області, надійшла справа за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою в розмірі 102 090,12 грн. В обгрунтування позову вказано, що 03.08.2021 року ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «ГАЗ 3302» державний номерний знак НОМЕР_1 в дворовій території по вул. Зіньківська,6/1а виїжджаючи з місця розгрузки заднім ходом не забезпечив безпеку руху та не переконався в безпечності маневру, чим спричинив зіткнення з автомобілем MITSUBISHI OUTLANDER д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 який рухався на виїзд з дворової території ТРЦ «Київ» внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимогу п.п. 10.9 ПДРта вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП. Вказувало, що на момент настання ДТП відповідач не мав чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим позивач прийняв рішення здійснити регламентну виплату на користь потерпілої особи в сумі 102090, 12 грн., дана виплата була здійснена на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 04 серпня 2021 року від потерпілої особи ОСОБА_2 відповідно до Звіту №210810-2274889 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER д.н.з. НОМЕР_2 , складеного 12.09.2021 року ФОП ОСОБА_3 та підтверджується платіжним дорученням №1107432 від 26.11.2021 року та №817710 від 24.02.2022 року. Враховуючи викладене просило задовольнити вимоги в повному обсязі, а також вирішити питання судових витрат. Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2024 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 102 090,12 грн. витрат, пов`язаних з регламентною виплатою, та судовий збір в сумі 3 028,00 грн., а всього стягнути 105 118 (сто п`ять тисяч сто вісімнадцять) гривень 12 копійок. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просила рішення районного суд скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що на час вчинення ДТП відповідач перебував у трудових відносинах із ТОВ « Авто-Альянс-Перевізник» на посаді водія, що підтверджується трудовою книжкою. Окрім того вказує, що транспортний засіб серії ААБ «146617 марки «ГАЗ 3302» державний номерний знак НОМЕР_1 , належав ТОВ «Кременчуцький хлібозавод». Доказів щодо належності транспортного засобу ОСОБА_1 позивачем не надано. Враховуючи викладене, вважає, що саме на роботодавця, покладено обов`язок відшкодування шкоди. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони та інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Районним судом встановлено, що постановою Київського районного суду міста Полтави від 02 листопада 2021 року по справі № 552/4269/21 (ДНЗ якої 13 листопада 2021 року) ОСОБА_1 визнано винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди яка трапилася 03 серпня 2021 року о 08 годині 00 хвилин, а саме ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «ГАЗ 3302» державний номерний знак НОМЕР_1 в дворовій території в дворовій території по вул. Зіньківська,6/1а виїжджаючи з місця розгрузки заднім ходом не забезпечив безпеку руху та не переконався в безпечності маневру, чим спричинив зіткнення з автомобілем MITSUBISHI OUTLANDER д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 який рухався на виїзд з дворової території ТРЦ «Київ» внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимогу п.п. 10.9 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП. Також встановлено, що на момент настання ДТП відповідач не мав чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим позивач прийняв рішення здійснити регламентну виплату на користь потерпілої особи в сумі 100 640, 12 грн., дана виплата була здійснена на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 04 серпня 2021 року від потерпілої особи ОСОБА_2 відповідно до Звіту №210810-2274889 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER д.н.з. НОМЕР_2 , складеного 12.09.2021 року ФОП ОСОБА_3 .. Факт зазначеної виплати підтверджується платіжним дорученням №1107432 від 26.11.2021 року та №817710 від 24.02.2022 року. Факт залучення оцінювача ФОП ОСОБА_3 також підтверджений матеріалами справи, вартість його послуг за складання вищевказаного звіту становила 1 450 грн., дана сума також була перерахована позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_3 згідно платіжної інструкції №1108880 від 29.12.2021р. В результаті виконаних дій сума витрат які поніс позивач - МТСБУ становить 102 090,12 грн. Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, то відповідач як особа, що винна у настанні ДТП зобов`язана відшкодувати в порядку регресу позивача завдану шкоду. Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне. Згідно ст.ст. 2, 11 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Статтями 12, 82 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, при розгляді даної справи допустив формальність, та в порушення норм процесуального права розглянув справу без з`ясування обставин справи, які є суттєвими для всебічного, об`єктивного та повного її розгляду. При прийняті рішення, судом першої інстанції залишено поза увагою та не взято до уваги, що відповідно до матеріалів справи провадження про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП та постанови суду з даного приводу ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах в ТОВ «Авто-Альянс-Перевізник» та на відповідній правовій підставі керував автомобілем. Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільним і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК). Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК). Відповідач визнає ту обставину, що він дійсно був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння ДТП, проте вважає, що не повинен нести матеріальну відповідальність за заявленим позовом, оскільки у даному спорі відзначає, що у відповідності до копій трудової книжки відповідача НОМЕР_3 , останній з 13.08.2020 року по 30.09.2021 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Авто-Альянс-перевізник» приватним водієм автотранспортних засобів. ДТП сталась 03.08.2021 року о 08.00, тобто у робочий час, під час виконання службових обов`язків відповідачем. ТЗ, яким керував відповідач, не належить відповідачу. Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18). Суд першої інстанції, не перевірив, що ДТП сталась 03.08.2021 року о 08.00, тобто у робочий час, під час виконання службових обов`язків відповідачем, а також те, що ТЗ, яким керував відповідач, не належить відповідачу, тому висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі належного відповідача. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 9 вересня 2020 року у справі №466/2931/15-ц. Суд першої інстанції не встановив всіх обставини справи та зазначеного не врахував чим порушим норми процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим рішення районного суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за передчасністю та недоведеністю. Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне. Пунктами 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Разом з тим, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 03.10.2019 р у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 р у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 р у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 р у справі № 753/1203/18. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Із матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі представник відповідача просить стягнути з позивача 20000 грн. витрат на правничу допомогу. На підтвердження зазначених витрат надано копію договору про надання правничої допомоги від 06 грудня 2024 року, копію ордера на надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію квитанції № 06/12/1 про оплату адвокатських послуг на суму 20000 грн., попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 20000 грн. Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично витраченого часу за надані послуги при підготовці апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що заявлені представником відповідача витрати у розмірі 20000,00 грн. не відповідають критерію розумності, не зовсім є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер. Колегія суддів, вважає, що слід стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. Щодо стягнення витрат за оплату судового збору слід зазначити наступне. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн. Враховуючи те, що апеляційну скаргу задоволено частково, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн. Керуючись ст.ст.367, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Литвиненко Анни Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 26 вересня 2024 року -скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовуМоторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою - відмовити. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 3633,60 грн. витрат за сплату судового збору, 3000 грн. витрат на правову допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2025 року. Головуючий суддя : _________________________ Г.Л. Карпушин Судді: ____________________ С.Б. Бутенко _____________________ О.І. Обідіна