Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/29733/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2025 року м. Хмельницький Справа № 686/29733/24 Провадження № 22-ц/820/738/25 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Спірідонової Т.В., розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 686/29733/24 за апеляційною скаргою Національної академії внутрішніх справ на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У листопаді 2024 року НАВС звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість в розмірі 4 571 грн. 25 коп., з яких: інфляційне збільшення суми заборгованості в розмірі - 3 139 грн. 42 коп. та 3 % річних суми від заборгованості в розмірі - 1 431 грн. 83 коп., а також вирішити питання судових витрат. На обгрунтування заявлених позовних вимог, НАВС посилалася, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року по справі № 686/20168/14 за позовом НАВС до ОСОБА_1 стягнуто з останнього на користь НАВС 24 564 грн. 06 коп. витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі та 245 грн. 64 коп. судових витрат, а разом 24 809 грн. 70 коп. Однак дане рішення ОСОБА_1 до даного часу не виконане. Невиконання відповідачем судового рішення по справі № 686/20168/14 є триваючим правопорушенням. Після сплати штрафних санкцій за період з 28 листопада 2019 року до 28 листопада 2022 року, порушення відповідачем прав позивача не припинено, рішення по справі № 686/20168/14 не виконано, і у відповідача залишається заборгованість перед НАВС у сумі 24 809 грн. 70 коп. З урахуванням сплати відповідачем штрафних санкцій за період з 28 листопада 2019 року до 28 листопада 2022 року та тією обставиною, що станом на сьогодні заборгованість не погашено а правопорушення триває, штрафні санкції нараховуються відповідачу з 29 листопада 2022 року. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, НАВС подала апеляційну скаргу, при цьому зазначає, що судом неповно з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, посилається, що рішення не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим суд не надав належної оцінки доказам у справі. Так апелянт вказує, що при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції посилався на п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, однак не взяв до уваги, що позов про стягнення витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі жодним чином не стосується договорів позики або кредиту. У спорі відсутні відносини типу позичальник - кредитор, наявність яких би дозволила логічно обґрунтувати позицію суду при винесенні рішення. Позов було подано у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду від 16 грудня 2014 року по справі № 686/20168/14 за позовом НАВС про стягнення витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. У даному випадку, враховуючи предмет та суб`єктний склад спору, положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовуватись не повинні. Разом з тим, зазначає, що суд вказав, що позивач повинен довести, що боржником не сплачено суму боргу, або сплачено борг не у повному обсязі, а також, що стягувачем приймалися активні дії щодо повернення боргу, що дає підстави нарахувати відсотки та інфляційні витрати за весь час прострочення, проте проігнорував, що відповідач сам не спростовував невиконання ним рішення по справі № 686/20168/14. У зв`язку з чим, маючи можливість оскарження заборгованості або її розміру але не зробивши це, відповідач особисто визнав існування заборгованості. Також до позовної заяви, для обґрунтування наявності заборгованості, була долучена довідка відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НАВС про те, що станом на дату подання позову за відповідачем існує заборгованість перед НАВС а саме, не сплачено суму витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, яку відповідач мав сплатити на виконання рішення по справі № 686/20168/14. Проте всупереч наданим доказам в мотивувальній частині рішення суд зазначає, що НАВС не надано доказів існування основної суми заборгованості відповідача в розмірі 24 809 грн. 70 коп. за рішенням суду від 16 грудня 2014 року на даний час. Таким чином, суд визнав, що апелянт надав доказ того, що відповідач не виконав рішення Хмельницького міськрайонного суду по справі № 686/20168/14, але не прийняв до уваги надану довідку відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НАВС, як доказ існування заборгованості. В той же час, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, особисто визнав, що - підстав та дати завершення виконавчого провадження інформація, що є в загальному доступі, не містить. Тобто, апелянт не мав об`єктивної можливості отримати з відкритих джерел інформацію про підстави закриття виконавчого провадження. Також НАВС не отримувала відповіді від ДВС на запити про хід виконавчого провадження. Враховуючи ту обставину, що кошти на виконання рішення по справі № 686/20168/14 на рахунок НАВС від відповідача не надходили, то очевидним є те, що у відповідача залишається заборгованість перед НАВС. Факт існування заборгованості відповідачем не оскаржувався і судом не спростовувався. Водночас, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні посилається на Постанови Верховного Суду України, які були прийняті по справах щодо невиконання кредитних договорів та користування кредитними коштами, обґрунтовуючи рішення нормами закону, що регулюють відносини позики. У свою чергу, НАВС зазначає, що не є кредитною установою, та не укладала договору позики з відповідачем. Відповідно до Статуту НАВС є закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання, державної форми власності, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на різних ступенях вищої освіти за певними спеціальностями. Приймаючи до уваги, що спір між НАВС та ОСОБА_1 стосується стягнення з відповідача штрафних санкцій, як виду відповідальності за невиконання судового рішення і жодним чином не стосується правовідносин пов`язаних з кредитом або позикою, у суду першої інстанції не було законних підстав відмовити НАВС у задоволенні позовних вимог. Тому НАВС просить скасувати заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року по справі № 686/20168/14 за позовом НАВС до ОСОБА_1 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь НАВС 24 564 грн. 06 коп. витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі та 245 грн. 64 коп. судових витрат, а разом 24 809 грн. 70 коп. Проте дане рішення суду боржником ОСОБА_1 не виконане. На підтвердження позовних вимог в позовній заяві наведено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за період з 29 листопада 2022 року по 31 жовтня 2024 року, які нараховані на основну суму заборгованості 24 809 грн. 70 коп. за рішенням суду, та долучено копію рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року по цивільній справі № 686/20168/14 та від 15 березня 2023 року у справі № 686/25803/22. Згідно наведених розрахунків позивачем нараховані штрафні санкції у сумі 4 571 грн. 25 коп. з яких: 3 139 грн. 42 коп. - інфляційне збільшення суми заборгованості, 1 431 грн. 83 коп. - 3 % річних від суми заборгованості. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ). Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24). Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19). Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України). Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України (частина третя статті 5 КАС України). Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 26 жовтня 2014 року «Про міліцію», який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. Відповідно до частини першої та частини шостої статті 18 Закону України від 26 жовтня 2014 року «Про міліцію», який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Згідно із ч. 2 Указу Президента України № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.1996 року особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Відповідно до п. 2 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 1 березня 2007 року відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних із грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. Спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17. У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 357/8587/22, викладено висновок у аналогічній справі, відповідно до якого, що як у разі відмови від добровільного відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням особи у НАВС, так і в разі порушення особою умов договору про здійснення відшкодування з розстроченням платежу, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. В даній справі, у відповідача виник обов`язок зі сплати витрат, пов`язаних з утриманням у НАВС, тобто спір між сторонами, що виникають з цих правовідносин, підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Отже, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 686/964/20 з приводу вирішення спору про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату грошового утримання судді. Таким чином спір про стягнення з фізичної особи за позовом державного органу - Національної Академії внутрішньої служби - НАВС витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі даної особи під час проходження ним публічної служби підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції, а отже спори про відшкодування передбачених ст.. 625 ЦК України грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї ж юрисдикції. При цьому колегія суддів вважає, що та обставина, що розгляд справи про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, здійснювався за правилами ЦПК України в 2014 році, не може бути підставою того, що і стягнення, передбачених ст. 625 ЦК України грошових сум має проводитись за нормами ЦПК України, оскільки за чинним законодавством та усталеною судовою практикою Верховного Суду на даний час такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що, виходячи із положень ст.ст. 4, 5, 19 КАС України, даний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції не врахував указані обставини та помилково розглянув справу за правилами цивільного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачеві, що розгляд справи в частині вищезазначених позовних вимог прокурора віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Враховуючи вищенаведене, з огляду на невірне застосування судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення у справі та закриття провадження, з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст. ст. 374, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ задовольнити частково. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року скасувати. Провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат закрити. Повідомити Національну академію внутрішніх справ, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції Хмельницького окружного адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови позивач може звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 березня 2025 року. Судді А.М. Костенко О.І. Талалай Т.В. Спірідонова