Постанова Полтавський апеляційний суд № 539/3421/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/3421/24 Номер провадження 22-ц/814/1254/25Головуючий у 1-й інстанції Лідовець Т. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року, ухвалене суддею Лідовець Т.М., повний текст рішення складений дата не вказана у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 22.08.2024 ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №06.02.2024-100003769 від 07.02.2024 у розмірі 12 570 грн, а також суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Позовна заява мотивована тим, що 07.02.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №06.02.2024-100003769. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 6 000 грн. Пунктом 3.1. договору передбачено, що кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 3.2. договору передбачено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пунктом 4.1. договору передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності. Пунктом 4.3. договору передбачено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту є день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитора, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано кредит. Відповідно до договору від 07.04.2024 та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 6 000 грн, строком на 70 днів, відповідачем 07.02.2024 отримано кредитні кошти у розмірі 6 000 грн. Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 15 570 грн, що складається з заборгованості у розмірі 6 000 грн, по процентам у розмірі 5 670 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №06.02.2024-1000003769 від 07 лютого 2024 року в розмірі 12 570 гривень, що складається із: заборгованості за основним боргом (тіло кредиту) в розмірі 6 000 гривень; заборгованості за простроченими процентами в розмірі 5 670 гривень: заборгованість за комісією 900 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 422,40 гривні. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони визнають факт укладення кредитного договору. У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 не отримувала грошових коштів від кредитора, а оскільки долучена квитанція №2423259209 від 07.02.2024 не містить П.І.Б. отримувача, повного номеру картки, на яку перераховувались кошти, неможливо встановити чи перераховувались кошти саме ОСОБА_1 . Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог, оцінивши їх на предмет достовірності, належності та достатності у сукупності, суд визнав доведеним факт перерахування коштів на банківську картку ОСОБА_1 . Інші доводи позивача не спростовуються встановлені у справі фактичні обставини та висновки щодо неналежного виконання умов укладеного кредитного договору. За наведених обставин, з урахуванням порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного і повного погашення заборгованості, ненадання відповідачем доказів про погашення заборгованості за кредитним договором №06.02.2024-100003769 від 07.02.2024, суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 12 570 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Лабовкін О.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не укладала кредитного договору, не отримувала кредитних коштів і позивачем не надано доказів, які б доводили інше. Надання роздруківок, наданих в якості кредитного договору, заявки тощо, в яких зазначається певна буквено-цифрова послідовність, не вказує, що саме відповідач реєструвалася на сайті кредитодавця, отримувала саме таку буквено-цифрову послідовність в якості одноразового ідентифікатора, вводила її тощо. Відтак, з огляду на це, рішення суду апеляційної інстанції про стягнення суми кредиту, відсотків та комісії є незаконним та необґрунтованим, оскільки відсутні будь-які підстави для стягнення кредиту, відсотків комісій у випадку, якщо відповідач його не отримував. Суд першої інстанції не врахував, що надана позивачем квитанція не відображає факту перерахування коштів саме ОСОБА_1 , оскільки не повністю відображає реквізити, так званого, отримувача грошових коштів. Також суд першої інстанції не приділив достатньої уваги тому, що позивач не надавав належного розрахунку заборгованості, яка існує на його думку, безпідставно визначив більший строк нарахування кредиту, ніж строк кредитування. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 07.02.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №06.03.2024-100000254 (а.с. 10-16). Зокрема, 07.02.2024 ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «Е157» підписала пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта) та заявку, за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 6 000 грн, строк кредиту 70 днів з дня його надання, дата повернення 16.04.2024. Розмір процентів розраховується за ставкою - 1,35% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредитування; денної процентної ставки - 1,2 % за 1 день користування кредитом; розмір процентів відповідно до статті 625 ЦК України становить 365 % річних; комісія, пов`язана з наданням кредиту - 900 грн (а.с. 10-16). ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надало кредит в сумі 6 000 грн, що підтверджується квитанцією LIQPAY №2423259209 від 07.02.2024 (а.с. 21). Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 16.04.2024 утворилася заборгованість у розмірі 12 570 грн, яка складається з: 6 000 грн - заборгованість за основним боргом (тіло кредиту); 5 670 грн - заборгованість за процентами; 900 грн - заборгованість за комісією (а.с. 17). Судом першої інстанції відхилено доводи відповідача щодо неналежності вказаного доказу з огляду на таке. Позивачем на підтвердження перерахунку коштів надано копію квитанції LIQPAY від 07.02.2024 про перерахування коштів в сумі 6 000 грн на банківську картку за № НОМЕР_1 , що збігається із зазначеними даними реквізитів картки, вказаної ОСОБА_1 у заяві кредитного договору №06.02.2024-100003769 та у відповіді позичальника про прийняття пропозиції цього кредитного договору. Окрім того, у квитанції зазначається номер договору у графі «призначення» - №06.02.2024-100003769, а також дата, час укладення договору та перерахування коштів, а саме 07.02.2024 о 14 годині 27 хвилин підписано договір, 07.02.2024 14 годині 35 хвилин відбувся перерахунок коштів (а.с. 10-16, 21). Представник відповідача заперечує розрахунок заборгованості у сумі 12 570 грн, а саме в частині правомірності нарахування заборгованості по відсотках у розмірі 5 670 грн, мотивуючи тим, що неможливо перевірити правильність нарахування суми за відсутності інформації щодо формули розрахунку, пояснення щодо методу розрахунку, арифметичних дій, використаних при визначенні вказаної заборгованості по відсотках. Суд першої інстанції не погодився з наведеним обґрунтуванням, оскільки розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору №06.02.2024-100003769. Зокрема, згідно із пунктами 1, 2, 3, 4, 6 заявки кредитного договору, що є частиною договору №06.02.2024-100003769, сума кредиту складає 6 000 грн, датою надання кредиту 07.02.2024; строк надання кредиту 70 днів; процентна ставка, яка застосовується, є фіксованою і складає 1,35% за один день користування кредитом. Пунктом 8 заявки кредитного договору визначено порядок розрахунку процентів, а саме шляхом множення всієї суми кредиту (залишку від всієї суми кредиту) на кількість днів користування кредитом та на процентну ставку. За вказаним методом розрахунку розмір заборгованості складає: 6 000 * 70 днів * 1,35% = 5 670 грн, що відповідає розміру заявленої вимоги позивача. Щодо сплати заборгованості за комісією. У пункті 9 договору №06.02.2024-100003769 зазначено розмір комісії, пов`язаної із наданням кредиту, складає 15 відсотків від суми кредиту - 900 гривень, та нараховується кредитором в день видачі кредиту (а.с. 14). Аналізуючи умови пункту 9 договору №06.02.2024-100003769 від 07.02.2024, суд дійшов висновку про правомірність дій Товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту. При підписанні кредитного договору відповідач підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами даного договору. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Положенням статті 3 Закону України №675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 527 ЦК України). Якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), згідно з частиною першою статті 530 ЦК України. Положенням статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положенням статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №06.02.2024-100003769 від 07.02.2024 у розмірі 12 570 грн. Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №06.02.2024-100003769від 07.02.2024, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті (а.с. 10-16). Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані ОСОБА_1 на її номер мобільного телефону. Так, згідно матеріалів справи встановлено, що кредитний договір №06.02.2024-100003769від 07.02.2024 підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора Е157 з дотриманням ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». При цьому, ОСОБА_1 зазначені персональні дані, реквізити належного їй платіжного засобу для перерахування коштів: 5457-08ХХ-ХХХХ-0799 та додано копію паспорту, довідки про реєстрацію місця її проживання та картки платника податків. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що кредитний договір №06.02.2024-100003769від 07.02.2024 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора М591270. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, то такі доводи не заслуговують на увагу з урахуванням наступного. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77, ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6 000 грн підтверджується квитанцією LIQPAY № 2423259209 від 07.02.2024 (а.с. 21). Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала грошові кошти за вказаним кредитним договором, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими по справі фактичними обставинами, які викладені вище. Належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач кредитні кошти не отримувала, остання суду не надала. З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та кредитором ТОВ «Споживчий центр», а також на підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний при укладенні договору, а також в частині обґрунтування розміру заборгованості за договором. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять. Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту №06.02.2024-100003769від 07.02.2024 не виконала, у передбачений у договорі строк грошові кошти (суму кредиту), нараховані проценти за користування позикою та комісію не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №06.02.2024-100003769від 07.02.2024. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно умов кредитного договору (заявки) визначено, що сума кредиту - 6 000 грн; строк, на який надається кредит - 70 днів з дати його надання; дата повернення (випрати) кредиту 16.04.2024; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 1.2%= (5024,61/6000)/70х100%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 15% від суми кредиту та дорівнює 900 грн. Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договору, допустила прострочення виконання зобов`язань по договору. Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, яка переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорювала укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором №06.02.2024-100003769від 07.02.2024, а тому з неї на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 12 570 грн. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича залишити без задоволення. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 березня 2025 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов