Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 396/29/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 березня 2025 року м. Дніпросправа № 396/29/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Баранник Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2025 року (суддя суду першої інстанції Цесельська О.С.), прийняте в порядку спрощеного провадження в місті Новоукраїнка, в адміністративній справі №396/29/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: 07.01.2025року ОСОБА_1 звернувся до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування про скасування постанови № 396/2024 від 30.12.2024 року, винесену тимчасово виконуючим обов"язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення в виді штрафу в розмірі 17000 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є неправомірною, відсутні будь - які докази, відеозаписи чи фотофіксація правопорушення. Крім того, позивач звертався із заявою про можливість проходження альтернативної служби за релігійними переконаннями, але під час складання протоколу про адміністративне правопорушення на це увагу не звернули, тому на початку 2025 року таку заяву відправив поштою. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована фактично доводами адміністративного позову. 20.02.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.12.2024 року було складено протокол про адміністративне правопорушення № 396/2024 щодо ОСОБА_3 за ознаками правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зі змісту якого вбачається, що останній через АТ «Укрпошта» був оповіщений про необхіждність явки о 9.00 14.12.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 та в порушення вимоги ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обовязок та військову службу» , абз 1 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобіллізаційну підготовку та мобілізацію, абз 3 пп.2 п.41 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», пп.2 п.1 ч.1 Додатку 2 «Порядкук організації та ведення військоввого обліку призовників, військовозобовязаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року в зазначений час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_2 не зявився, причин своєї неявки не повідомив. Також, відповідно до пояснень зазначених у протоколі позивач не погодився із зазначеним в протоколі, оскільки за його твердженням не отримував повістки. 30.12.2024 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № 396/2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень. Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, військовозобов`язаний ОСОБА_3 , був оповіщений про необхідність явки на 09:00 годину 14.12.2024 року не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про причин своєї неявки не повідомив, чим порушив вимоги законодавства України, зокрема абз.1 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», ч.10 ст.1 ЗУ "Про військовий обов"язок та військову службу", абз.3 п.п.2 п.41 Постанови КМУ від 16.05.2024 року № 560 "Порядок проведення призову громадян на військову службупід час мобілізації на особливий період", п.п.2 п.1 ч.1 Додатку 2 "Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов"язаних та резервістів". Не погодившись з постановою відповідача позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в цій справі. Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, предметом оскарження у даній справі є постанова в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №396/2024 від 30.12.2024 про накладення штрафу на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП Отже, в цій справі суд першої інстанції мав надати оцінку на предмет законності оскаржуваної постанови, оцінивши її на предмет відповідності верховенству права та критеріїв законності рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України . Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Зі змісту постанови №396/2024 від 30.12.2024 року вбачається, що накладення адміністративного стягнення відбулося неявки на 09:00 годину 14.12.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою без поважних причин яка була направлена через поштову службу, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 210-1 КУпАП України є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-XII), Порядком організації та ведення військового обліку призовників, і військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року. Відповідно дост. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно частини 3статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Отже, враховуючи вимоги зазначеного абз. 7 ч. 3ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» всі військовозобов`язані, окрім тих що відносяться до абз. 2-6, зобов`язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Частиною 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6). Частина 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»викладена в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, який набув чинності 18.05.2024. Відповідно до частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Вказаний обов`язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487(далі - Порядку №1487). Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних. Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 19 Порядку №1487громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом. Тобто, у відповідності до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку також зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Абзацом 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX (надалі Закон №3633-ІХ) встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності); у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності). Отже, вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. З оскаржуваної постанови №396/2024 від 30.12.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності саме за неприбуття за викликом у строк, визначений у повісці, без поважних причин. Тобто, позивач, проігнорувавши виконання обов`язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, прибути за викликом, порушив правила військового обліку і вчинив порушення законодавства про військовий обов`язок і військову службу. Твердження позивача про те, що він не отримував повісток не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки відповідно до копії конверту вбачається, що повістрка яка була направлена на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням за № 0610210028911 була повернута з відміткою про відсутність адресата був оповіщений про необхідність явки на 09:00 годину 14.12.2024 року не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки повістка на адресу позивача була направлена рекомендовам поштовим відправленням, з дотриманням порядку оповіщення віськовозобовязаних, однак повернута із зазначенням відміткою про відсутність адресату, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 , який є військовозобов`язаним, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 без поважних причин. Щодо зазначених позивачем інших підстав для скасування постанови щодо уточнення даних за допомогою електроної бази «Резерв +» суд вважає, що такі підстави жодним чином об`єктивно не підтверджують та навпаки спростовуються наданими стороною відповідача доказами, оскільки не позбавлять внесення до зазначеного цифравого реєстру даних, не позбавляє військовозобовязаного від невиконання обовязку по явці за повісткою. Таким чином, жодних законних та обґрунтованих підстав для звільнення позивача від адміністративної відповідальності та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення судом не встановлено, оскільки факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджений належними та допустимими доказами. Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23 жовтня2019року по справі №917/1307/18, розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого2010 року). Таким чином, суд приходить до висновку, що саме позиція та докази, надані стороною відповідача є більш переконливими та об`єктивними для суду. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а отже є законною, у зв`язку з цим, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позову, доводи апеляційної скарги не спрастовують висновків тсуду, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду, в межах доводів скарги відсутні. Керуючись ст. 243, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоукраїського районного суду Кіровоградсської області від 20.01.2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.В. Шлай суддя Н.П. Баранник