Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5526/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2025 р.Справа № 440/5526/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Спаскіна О.А. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. представник позивача Ярошенко С.М. представник відповідача Левчук М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військова частина НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повні тексти складено 03.01.25 та 04.02.2025 по справі № 440/5526/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій 06.12.2024 уточнивши позовні вимоги, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в не нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: з 6 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 збільшеної до 100 000,00 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: з 06 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року. В обґрунтування позовних вимог позивач, що відповідачем всупереч вимогам законодавства не виплачено у належному розмірі додаткову винагороду у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану" за час перебування ОСОБА_1 на лікуванні, а саме: з 06 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 збільшеної до 100000,00 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану" за час перебування ОСОБА_1 на лікуванні, а саме: з 06 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року. Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 року стягнуто на користь ОСОБА_1 правничу допомогу у розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1081 ОСОБА_1 перебував на лікуванні з діагнозом: Стан після вибухової травми (24.02.2023), ЗЧМТ, струс головного мозку у вигляді вестибуло-атактичного, цефалгічного, астено-вегетативного синдромів. Наслідки вогнепального осколкового сліпого поранення правого стегна. Гостра лівобічна нейросенсорна приглухуватість. Простий короткозорий астегматизм лівого ока. (даний діагноз співпадає з довідкою про обставини поранення від 21.03.2023 №1753), та відповідно зазначено, «Для подальшого лікування хворий переводиться КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР». Представник відповідача наголошує на анамнезі хвороби відповідно до цього епікризу, відповідно до якого: у 15-тирічному віці після смерті матері відмічає коливання настрою, але до лікарів не звертався. З даних направлення відомо, що після конфлікту з дружиною 04.09.2022 наніс кухонним ножем порізи в область вени правої руки, після чого випив близько 2 літри пива та заснув. Прокинувшись близько 21:00 відчув голово кружіння, загальну слабкість у зв`язку з чим самостійно викликав ШМД та був спочатку направлений до 1-ї МКЛ м. Полтави, де проведена первинна хірургічна обробка, викликана швидка допомога та пацієнт доставлений до КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР». Госпіталізований до ВІТ даного закладу, після стабілізації стану, був переведений до загального психіатричного відділення. Лікувався в даному закладі з 04.09.2022 по 07.09.2022, виписаний з діагнозом: розлад адаптації у вигляді короткочасної депресивної реакції з суїцидальною спробою шляхом нанесення самопорозів. На переконання представника відповідача, суд першої інстанції протиправно утотожнив перебування на лікуванні в період з 06.04.2023 по 08.06.2023 з травмою, отриманою внаслідок захисту батьківщини, тоді як в цей період позивач перебував на лікуванні з діагнозом аналогічним як і в 2022 році, тобто взагалі до призову на військову службу, ще й послався на довідку про обставини отримання травми, в якій зазначено діагноз «акубаротравма, осколкове поранення верхньої третини правого стегна», тобто жодної прив`язки до даного діагнозу не може бути взагалі. Відповідно до свідоцтва про хворобу від 10.10.2024 №199 захворювання пов`язане з захистом Батьківщини звучить як «Стійко виражений посттравматичний стресовий розлад, афективний варіант з фобічним, тривожно-депресивним синдромами, панічними проявами, дисомнією, прогредієнтний перебіг», аналогічний діагноз звучить в довідці військово-лікарської комісії від 15.07.2024 №43, витягу з протоколу засідання штатної військово- лікарської комісії, протокол №1732 від 28.05.2024, тоді як лікувався у спірний період з діагнозом, що не є тотожним. Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції не дослідив, що отримавши поранення, військовослужбовець в періоди лікування у зв`язку з отриманим пораненням також може лікувати і інші свої хронічні/набуті хвороби, тоді як у спірний період позивач лікувався з діагнозом, абсолютно тотожним тому, з яким перебував на лікуванні до призову ще на військову службу. Отже, на переконання представника апелянта, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи, внаслідок чого утотожнив діагноз «Розлад адаптації зі змішаними порушення емоцій поведінки. Стан компенсації», який як видно з епікризу був ще до призову на військову службу в 2022 році внаслідок вживання алкоголю та самокалічення, та отриманою акубаротравмою, осколковим пораненням верхньої третини правого стегна. Крім того, відповідач Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вимога про стягнення на користь позивача витрати на правничу допомогу є похідною від первісних, а отже у стягненні витрат на користь позивача теж слід відмовити. Представник апелянта вважає суму стягнення на користь ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень неспівмірною та завищеною. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційні скарги відповідача, в якому зазначає, що 9 жовтня 2024 року пройшов госпітальну позаштатну військово-лікарську комісію КНП ХОР «ОКПЛ №3» для визначення ступеню придатності до військової служби. Відповідно п.12 Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва: Стійкий виражений посттравматичний стресовий розлад, афектний варіант з фобічними, тривожно-депресивним синдромом, панічними проявами, диссомнією, прогресуючий перебіг. Захворювання ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Залишкові явища вибухової травми, струсу головного мозку, акубаротравма (24.02.2023) без порушення слухоприйняття. Травма ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Крім того, позивач звертає увагу, що під час судового розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 було проведено службове розслідування та встановлено відсутність неправомірних діянь у ОСОБА_1 , натомість виявлено порушення військової дисципліни трьох військовослужбовців. Позивач наголошує, що відповідач суперечить своїм висновкам. Так, не визнаючи період лікування в КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» з 06.04.2023 по 08.06.2023, що підтверджується Епікризом №2007 (№3740/06 від 08.06.203 р. ) повністю визнає та проводить виплату додаткової винагороди за період лікування в КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР» з 13.06.2023. ро 28.07.2023 р, що підтверджується Епікризом №3400 (№4960/0611 від 28.07.2023р.). Тобто, два ідентичні епікризи з однієї медичної установи з однаковим діагнозом, навіть з однаковим анамнезом життя та захворювання, але одну військова частина НОМЕР_1 не визнає та оспорює, а за інший період проводить виплату. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 04.12.2022 перебував на військові службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 19.10.2022 / а.с. 9 -14/. Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_3 від 21.03.2023 № 1753 солдат ОСОБА_1 24.02.2023 отримав поранення: Акубаротравма, осколкове поранення верхньої третини правого стегна. Обставини травми: 24.02.2023 під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань у складі військової частини НОМЕР_1 в районі північної околиці АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу противником солдат ОСОБА_2 отримав поранення. Стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння повністю відкидається. Перебував у засобах індивідуального захисту. В період з 25.02.2023 по 06.03.2023 перебував на лікуванні в КНП «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» Павлоградської міської ради», після чого повернувся до військової частини. В зв`язку з погіршенням стану здоров`я, 15.03.2023 р. військовою частиною НОМЕР_1 направлений на стаціонарне лікування. З 22.03.2023 р. по 05.04.2023 р. знаходився на лікуванні у Військовому госпіталі м.Полтави військової частини НОМЕР_4 та для подальшого лікування хворого переведено до КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР». З 6.04.2023 р. по 08.06.2023 р. проходив лікування в КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», виписаний у шпиталь в/ч НОМЕР_4 санітарним транспортом у супроводі військовослужбовця, епікриз №2007. 09.06.2023 видано направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби за мобілізацією в ДШВ ЗСУ. З 13.06.23 р. по 28.07.2023 р. проходив лікування в КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», виписаний у задовільному психологічному та соматичному стані в супроводі працівника медичної служби Полтавського військового шпиталю в/ч НОМЕР_4 . Відповідач період перебування на лікуванні ОСОБА_1 з 13.06.2023 по 28.07.2023, з 05.10.2023 по 11.10.2023, з 11.10.2023 по 29.11.2023, з 03.12.2023 по 15.12.2023 визнав та нарахував позивачу виплату за вказані періоди додаткову винагороду із розрахунку 100000,00 грн. Позивач не погоджуючись з відмовою у нарахуванні та виплати додаткової винагороди у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), збільшеної до 100000 гривень, за період з 06.04.2023 по 08.06.2023, просить позов щодо цього періоду задовольнити. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за період з 06.04.2023 р. по 08.06.2023. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина 4 статті 9 вказаного вище Закону). Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260). Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває на даний час. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 168). Пунктом 1 Постанови КМУ № 168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Згідно пункту 1-2 Постанови КМУ № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Колегія суддів дослідивши матеріали справи вважає, що у спірних правовідносинах вищевказані умови дотримані та підтверджуються довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21.03.2023 № 1753. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про перебування позивача на лікуванні у зв`язку із діагнозом набутим у минулому, до призову на військову службу, оскільки вищевказані документи підтверджують, що підставою для лікування позивача на стаціонарі стала травма, отримана ним при захисті Батьківщини 24.02.2023. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 був доставлений на огляд до психіатра в/ч НОМЕР_4 та направлений до шпиталю з діагнозом: посттравматичний стресовий розлад, афективний варіант. У зв`язку з чим 06.04.2023 по 08.06.2023 проходив стаціонарне лікування в КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», виписаний у шпиталь в/ч НОМЕР_4 санітарним транспортом у супроводі військовослужбовця, епікриз №2007. Отже, позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 06.04.2023 р. по 08.06.2023. Представником відповідача не надані суду докази виплати позивачу збільшеної до 100000 гривень винагороди за період з 06.04.2023 р. по 08.06.2023. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за період з 06.04.2023 р. по 08.06.2023. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану" за час перебування ОСОБА_1 на лікуванні, а саме: з 06 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 збільшеної до 100000,00 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану" за час перебування ОСОБА_1 на лікуванні, а саме: з 06 квітня 2023 року по 08 червня 2023 року. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Статтею 19 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу ініціатором звернення приєднано до матеріалів справи копію договору про надання професійної правничої допомоги від 19 квітня 2024 року, ордер Серії ВІ №1212760, акт №1 від 11.-7.2024 здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанцію №29 від 19 квітня 2024 року, що підтверджує оплату коштів за надання професійної правничої допомоги у розмірі 15000 грн. Отже, позивачем надані докази фактичного понесення витрат на правничу допомогу. Судом першої інстанції вірно зазначено, що визначений адвокатом та клієнтом розмір гонорару відповідає складності справи, підтверджений документально, а тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначена вартість витрат у зв`язку з розглядом справи у розмірі 15000,00 грн є співмірною зі: складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов та стягнув витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 року по справі № 440/5526/24 відповідають вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі № 440/5526/24 залишити без змін. Додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 440/5526/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.А. Спаскін О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 19.03.2025 року