Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/1118/25

19.03.25 22-ц/812/564/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/1118/25 Номер провадження 22-ц/812/564/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2025 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: представника позивача - адвоката Притикіна І.І., представника відповідача - адвоката Істоміної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Істоміною Катериною В`ячеславівною на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2025 року постановлену під головуванням судді - Скоринчук К.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и л а: У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визнати спільним майном подружжя автомобіль марки «AUDIQ8», 2021 року випуск, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , сірого кольору, який зареєстрований за ОСОБА_1 та виділити вказаний автомобіль у його власність, стягнути на її користь грошову компенсацію у розмірі 1 565 000 грн за її частку у праві спільної сумісної власності. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_1 - автомобіль марки «AUDIQ8», 2021 року випуск, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , сірого кольору, до вирішення спору по суті. 27 лютого 2025 року представник відповідача - адвокат Істоміна К.В. звернулася з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 . Заяву обґрунтовує тим, що відповідач має намір звернутися із зустрічним позовом, предметом якого, зокрема, є транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , право власності на який зареєстроване за позивачкою - ОСОБА_2 . Зазначає, що у відповідача є підстави вважати, що позивачка може здійснити відчуження автомобіля в будь-який спосіб, що призведе до порушення майнових прав відповідача. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що дослідивши наданий відповідачем доказ, а саме, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 , та ураховуючи відсутність будь-яких інших доказів, не встановлено реальної загрози, за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Посилання заявника на ту обставину, що на момент прийняття судом рішення існуватимуть труднощі, не доведене належними доказами. Так само, на думку суду, заява не містить достатнього обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК України. Не погодившись з ухвалою суду, адвокат Істоміна К.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 . Апеляційна скарга мотивована тим, що у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 ставить питання про накладення арешту на транспортний засіб автомобіль марки VOLKSWAGEN модель PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , в межах розміру позовних вимог, які він має намір заявити. Вказує на те, що є підстави вважати, що ОСОБА_2 може відчужити на користь інших осіб вказане майно. А враховуючи, що при перереєстрації транспортних засобів в сервісному центрі не вимагається згода другого з подружжя, відповідач за зустрічним позовом може здійснити відчуження спірного автомобіля без відома та згоди позивача. Крім того, між сторонами дійсно існує спір щодо поділу спільного майна, і відповідачка, будучи обізнаною в тому, що ОСОБА_1 має намір пред`явити зустрічний позов, задля уникнення поділу вказаного транспортного засобу, має вільні можливості для перереєстрації права власності на автомобіль на третіх осіб. При цьому сам собі арешт, накладений на автомобіль, не забороняє особі користуватись ним, а тому права ОСОБА_2 щодо володіння транспортним засобом жодним чином не можуть бути порушені. Однак суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, та ухвалив неправомірне рішення про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, осіб які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону ухвала в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визнати спільним майном подружжя автомобіль марки «AUDIQ8», 2021 року випуск, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , сірого кольору, який зареєстрований за ОСОБА_1 та виділити вказаний автомобіль у його власність, стягнути на її користь грошову компенсацію у розмірі 1 565 000 грн за її частку у праві спільної сумісної власності. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_1 - автомобіль марки «AUDIQ8», 2021 року випуск, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , сірого кольору, до вирішення спору по суті. 27 лютого 2025 року представник відповідача - адвокат Істоміна К.В. звернулася з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 . Заяву обґрунтовує тим, що відповідач має намір звернутися із зустрічним позовом, предметом якого, зокрема, є транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , право власності на який зареєстроване за позивачкою - ОСОБА_2 . Зазначає, що у відповідача є підстави вважати, що позивачка може здійснити відчуження автомобіля в будь-який спосіб, що призведе до порушення майнових прав відповідача. Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 . Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1). Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Такі правові висновки викладені Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22 (провадження № 61-16299св23), від 1 травня 2024 року у справі № 638/6777/23 (провадження № 61-16933св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23), від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23. Суд, дослідивши зміст та вимоги заяви про забезпечення позову, додані до неї документи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення ймовірного зустрічного позову шляхом накладення арешту на автомобіль «VOLKSWAGEN» модель - PASSAT, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за позивачкою ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не підтверджено реальної загрози за якої невжиття саме таких заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а відтак підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія судів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Істоміною Катериною В`ячеславівною - залишити без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 19 березня 2025 року