Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/2860/24

19.03.25 22-ц/812/486/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2025 року м. Миколаїв справа №489/2860/24 провадження №22-ц/812/486/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н. О., за позовом Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог 19 квітня 2024 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс» (далі КП «Миколаївкомунтранс») подало до суду зазначений вище позов, який обґрунтовувало наступним. Позивач вказував, що надає послуги з вивезення побутових відходів по АДРЕСА_1 . Власником вказаного житла є відповідач ОСОБА_1 01 червня 2012 року за зазначеною адресою на ім`я ОСОБА_1 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним наданням позивачем комунальної послуги. Вартість послуг, які надавалися відповідачу, розраховувалася виходячи зі споживання послуги чотирма особами, які зареєстровані у будинку. Разом з тим, ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг належним чином не виконував, внаслідок чого за період з 01 червня 2012 року до 31 січня 2022 року утворилася заборгованість у сумі 7843,53 грн. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів у сумі 7843,53 грн та судовий збір у сумі 3028 грн. Позиція відповідача у суді першої інстанції Відповідач зазначав, що він не оплачував комунальні послуги з вивезення побутових відходів, оскільки КП «Миколаївкомунтранс» перестав надавати їх, починаючи з червня 2011 року. Також ОСОБА_1 наголошував на тому, що заборгованість за комунальними послугами за період з 2012 року до 2017 року не може бути стягнута, бо сплинули строки позовної давності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року позов КП «Миколаївкомунтранс» задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто борг за надані послуги з вивезення побутових відходів у сумі 1110,60 грн, а також судовий збір у сумі 428,75 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими доказами доведений обов`язок відповідача сплатити позивачу кошти за надані послуги з вивезення побутових відходів за період з квітня 2021 р. по лютий 2022 р. До періоду з 01 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року застосовується позовна давність. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з рішенням суду, КП «Миколаївкомунтранс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги у сумі 5302,30 грн. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, КП «Миколаївкомунтранс» зазначало, що позовні вимоги за період з квітня 2017 року та до дня подання позову перебувають у межах позовної давності, оскільки суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував продовження строків позовної давності на час дії карантину, пов`язаного з розповсюдженням COVID-19, а у подальшому з введенням в Україні воєнного стану. Фактичні обставини справи, встановлені судом Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 . З реєстру територіальної громади м.Миколаєва випливає, що у вказаному будинку зареєстровано четверо осіб. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи КП «Миколаївкомунтранс» з 07 квітня 2003 року здійснює діяльність щодо поводження з відходами. Рішеннями виконкому Миколаївської міської ради КП «Миколаївкомунтранс» визначено виконавцем послуги з вивезення побутових відходів з території Інгульського району м.Миколаєва. За адресою АДРЕСА_2 здійснює вивезення твердих побутових відходів по четвергах, про що свідчить графік вивезення відходів. Нарахування комунальної послуги з вивезення твердих побутових відходів здійснюється на підставі рішень виконкому Миколаївської міської ради про встановлення тарифів та норм надання послуги. З відомості про нарахування та оплату послуг КП «Миколаївкомунтранс» вбачається, що ОСОБА_1 нарахована заборгованість за надану послугу з вивезення твердих побутових відходів за період з 01 червня 2012 року до 31 січня 2022 року у сумі 7843,53 грн. ОСОБА_1 вказана послуга оплачувалася нерегулярно і не у повному обсязі: у квітні 2015 року сплачено 30 грн, у листопаді 2016 року 55 грн, у жовтні 2018 року 21,24 грн (однак у листопаді 2018 року вказана сума була вирахувана з оплати). Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Статті 13, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 р. №1875-ІV, який діяв до 01.05.2019, передбачають, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно з п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Норми статей 1, 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІІ, який набрав чинності 10.12.2017 р., визначають, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Кількісний показник комунальних послуг це кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Норми споживання комунальних послуг кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи» послуги з поводження з побутовими відходами це послуги з вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів, що надаються в населеному пункті згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування. Відповідно до ст.35-1 цього Закону поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм і правил. Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов`язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту. Договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та/або захоронення побутових відходів. Обов`язок споживача укласти договір передбачений п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку. Одиницею виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами є кілограм, тонна, кубічний метр або інша одиниця, визначена правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Одиниця виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами встановлюється органом місцевого самоврядування. Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Задовольняючи частково позовні вимоги КП «Миколаївкомунтранс», суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими доказами доведений обов`язок відповідача сплатити позивачу кошти за надані послуги з вивезення побутових відходів за період з квітня 2021 р. по лютий 2022 р. До періоду з 01 червня 2012 року до 19 квітня 2021 року застосовується позовна давність. Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу заборгованість за надану послугу з вивезення твердих побутових відходів, оскільки він належним чином свого обов`язку щодо оплати комунальної послуги не виконував. Однак вважає, що визначений судом період заборгованості не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду з огляду на таке. За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Пункт 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, регламентує, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У постанові від 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21 Верховний Суд вказав, що «постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Враховуючи, що пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився. З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року». З викладеного вбачається, що позивач мав право на стягнення з відповідача комунальних послуг за період з березня 2017 року по 31 січня 2022 року. Суд першої інстанції вважав, що відповідач має обов`язок по сплаті комунальних послуг з квітня 2021 р. по лютий 2022 р. Беручи до уваги викладене, вказаний висновок суду частково є помилковим. За такого рішення суду першої інстанції підлягає зміні в бік збільшення заборгованості відповідача перед позивачем. Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги випливає, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за комунальні послуги за період з 01 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у сумі 5302,30 грн. Враховуючи викладені норми законодавства, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надану послугу з вивезення твердих побутових відходів у сумі 5302,30 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вказане, колегія суддів доходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні у бік збільшення суми заборгованості відповідача перед позивачем до 5302,30 грн. Щодо судових витрат Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, змінив рішення суду першої інстанції, задовольнив позовні вимоги позивача на 67,6%, то наявні підстави для відшкодування відповідачем позивачу судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій на суму 5117,32 грн. Керуючись ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» заборгованість за надані послуги з вивезення твердих побутових відходів за період з 01 квітня 2017 року до 31 січня 2022 року у сумі 5302,30 грн та судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 5117,32 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 19 березня 2025 року.