Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/12001/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12001/24 Категорія:105000000 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А. Місце ухвалення: м. Миколаїв Дата складання повного тексту: 21.01.2025 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. при секретарі Молодові В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2024 року Територіальне управління Служби судової охорони (далі ТУ ССО) у Миколаївській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень (далі ВПВР УЗПВР) у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови від 11 грудня 2024 року ВП №74114392, про накладення штрафу у розмірі 5 100 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що невиконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 у справі №400/9135/23 відбувається через незалежні від територіального управління обставини. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Невиплата додаткової винагороди за рішенням суду зумовлена не недбалістю територіального управління чи неналежним виконанням своїх обов`язків, а відсутністю фінансуванням на таки виплати. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що спірна постанова прийнята відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", в зв`язку з невиконанням позивачем рішення суду. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов ТУ ССО у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено. Скасовано постанову ВПВР УЗПВР у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11 грудня 2024 року ВП №74114392 про накладення штрафу у розмірі 5 100 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВПВР УЗПВР у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ТУ ССО у Миколаївській області судовий збір в сумі 2 422,40 грн. В апеляційній скарзі ВПВР УЗПВР у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги: - апелянт наголосив, що законодавством передбачено юридичну відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20; - вказаний кошторис позивач не надав відповідачу, а отже при прийняті оскаржуваної постанови відповідач не володів відомостями про його наявність. Крім цього, позивач не надав ні суду, ні відповідачу свій кошторис на 2024 рік за бюджетною програмою державного бюджету 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за яким відповідно до додатку 7 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" здійснювались його видатки. Про недостатність кошторисних призначень за бюджетною програмою державного бюджету 0501020 для здійснення видатків на виплату заробітної плати (грошового забезпечення) його працівникам, зокрема на виконання судових рішень, позивач нічого не зазначив у своїй позовній заяві; - згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20, суди при вирішенні таких справ повинні з`ясувати обставини щодо того, чи відсутнє у позивача відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача. У відзиві ТУ ССО у Миколаївській області до ВПВР УЗПВР у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ВПВР УЗПВР у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. 12 лютого 2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74114392, з примусового виконання виконавчого листа №400/9135/23, виданого 17 січня 2024 року Миколаївським окружним адміністративним судом про: зобов`язання ТУ ССО у Миколаївській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 30 000 грн. щомісячно, а з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі до 30 000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження №74114392 зобов`язано боржника надати докази виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. 19 лютого 2024 року на адресу відповідача надійшов електронний лист ТУ ССО у Миколаївській області від 19 лютого 2024 року, яким останній повідомив, про не виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю коштів для здійснення виплати, до вказаного листа додано: - виписку з рахунку, код програмної класифікації видатків та кредитування бюджету: 0501150, дата попереднього руху 03 січня 2024 року, вихідний залишок 0,00 грн.; - лист на адресу Голови Служби судової охорони від 05 грудня 2024 року з додатками, щодо потреб у коштах для виконання рішення суду, розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у миколаївській області, реєстр судових рішень щодо нарахування та виплати додаткової винагороди згідно Постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року співробітникам ТУ ССО у Миколаївській області. Боржником не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин, про що 11 грудня 2024 року складено відповідний акт державного виконавця. 11 грудня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5 100 грн., за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, якою зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Виконання рішення суду не може ставитись у залежність лише від волі та/або бажання боржника щодо такого виконання, а й повинно бути оцінено виконавчою службою на предмет наявності об`єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 22 БК України, ст. 1, ч.1 ст. 5, ч.1, п.16 ч.3 ст. 18, ч.ч.1-3 ст. 63, ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII). Відповідно ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно ч.1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 ч.3 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно ч.ч.1-3 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч.2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Таким чином накладення штрафу є наслідком невиконання рішення боржником без поважних причин у встановлений виконавцем строк. Аналізуючи наведені положення Закону №1404-VIII в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі №420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18. Як вбачається з матеріалів справи, з метою належного та своєчасного виконання рішення суду ТУ ССО у Миколаївській області підготовило та направило до центрального органу управління ССО лист на додаткову потребу в коштах з розрахунком необхідної суми додаткової винагороди. В листах ССО "Про виплату коштів за судовими рішеннями" №01.30-02.2-98/вн. від 11 січня 2024 року та "Про надання інформації" №01.30-02.2-98/вн. від 22 квітня 2024 року №01.30-02.2-1154/вн., №01.30-02.2-1753/вн. та від 07 серпня 2024 року №01.30-02.2-2184/вн. зазначено, що у 2024 році Службі затверджено кошторис за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя", за якою здійснюються виконання судових рішень, у сумі 6 973,6 тис, грн, проте відповідні асигнування не задовольнили в повному обсязі потребу в коштах на виконання судових рішень. Зазначений фінансовий ресурс розподілений між територіальними управліннями Служби на виконання рішень судів на користь працівників Служби в порядку черги, а саме: за датою набуття рішенням суду законної сили. Вища рада правосуддя направила до Кабінету Міністрів України звернення, затверджене рішенням ВРП від 13 лютого 2021 року №415/0/15-24, в якому зазначила, що за інформацією ССО, загальна сума для виплати додаткової винагороди співробітникам ССО, передбаченої Постановою №168, ураховуючи рішення Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, становить близько 1 978,3 млн гривень. Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" за загальним фондом державного бюджету передбачено 10 000 тис. гривень. Фінансування ССО здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у відповідності ст. 161 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ССО є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Пунктом 3 ч.3 ст. 148 вказаного закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ССО здійснює Державна судова адміністрація України. Відповідно ст. 22 БК України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Обставини, які повідомив позивач, в своїй сукупності свідчать, що невиплата додаткової винагороди за рішенням суду зумовлена не недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов`язків, а власне відсутністю фінансуванням витрат на виплату цієї додаткової допомоги. Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Виконання рішення суду не може ставитись у залежність лише від волі та/або бажання боржника щодо такого виконання, а й повинно бути оцінено виконавчою службою на предмет наявності об`єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 18 червня 2019 року №826/721/16. З огляду на викладене, зважаючи на відсутність у позивача відповідного фінансового забезпечення необхідного для виконання рішення суду, що свідчить про наявність об`єктивних підстав, які унеможливлювали виконання ТУ ССО у Миколаївській області судового рішення, колегія суддів доходить висновку про протиправність постанови від 11 грудня 2024 року ВП №74114392, щодо накладення штрафу у розмірі 5 100 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову ТУ ССО у Миколаївській області. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа розглянута за правилами ст. 287 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.4 ст. 272 КАС України, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 березня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.