Постанова Одеський апеляційний суд № 947/16235/24

Номер провадження: 22-ц/813/2499/25 Справа № 947/16235/24 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.03.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНЕВО Україна» представник відповідача - Петрушина Катерина Ігорівна розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Куриленко О.М., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНЕВО Україна» про захист прав споживачів,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. 16 травня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ «СІНЕВО Україна» вартість аналізу 1656 гривень та моральну шкоду у сумі 120000 гривень. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 17.02.2024 о 08 год. 22 хв. ним було замовлено і отримано аналіз у ТОВ «СІНЕВО Україна», за адресою: м. Одеса вул. Ак. Корольова, 79, на гепатит С з чутливістю 10-12 МО/мл згідно направлення інфекціоніста. Після отримання результатів позивач пішов на прийом до лікаря, де з`ясувалося, що йому зробили не ті аналізи. Позивач стверджує, що в ТОВ «Сінево» його не повідомляли, що необхідної чутливості аналізу у них немає або про будь-які показники чутливості аналізу, що чутливість аналізу буде відрізнятися від зазначеної в направленні, і жодним чином не довели до його відома про якість та інші показники аналізу на момент замовлення та забору крові на аналіз. В обґрунтування наявності моральної шкоди зазначає, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано грошових та немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни в його житті, щоденні думки щодо стану здоров`я, негативні переживання, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, нервозність, почуття образи, захист свої прав та інтересів у суді, що потребує додаткового часу на порушення звичайного способу життя, у додаткових витратах часу та грошей, пов`язаних з відновленням порушених прав та здоров`я. У зв`язку з наведеним, позивач звернулася з цим позовом за захистом своїх прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «СІНЕВО Україна» про захист прав споживачів - відмовлено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що з боку відповідача відсутнє приховування інформації про надану послугу. При цьому, обираючи послугу, підписуючи договір та проводячи оплату послуги, позивач підтвердив обізнаність про надані послуги. Також, позивачем жодним чином не доведено надання направлення лікаря державної або приватної установи щодо здійснення аналізу з певною чутливістю. Також матеріали справи не містять відомостей щодо звернення позивача до відповідача з жодною письмовою вимогою про повернення грошових коштів та розгляду його питання в позасудовому порядку. Крім того, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами зазначених обставин, не надано жодної довідки лікаря, будь-яких інших доказів, які підтвердили б причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та спричиненою шкодою, не обґрунтовано її розмір, що свідчить про недоведеність позивачем розміру заявленої до стягнення моральної шкоди у сумі 120 000 гривень. Позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки вина відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди не доведена в судовому засіданні, відсутній причинний зв`язок між будь-яким погіршенням здоров`я позивача і діями відповідача, які мали б винний характер, разом з тим заявлені вимоги ОСОБА_1 заявлені без достатніх правових підстав та обґрунтування. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, таким, що порушує права позивача як споживача та суперечить чинному законодавству України. Відповідач не виконав замовлену мною послугу належним чином, оскільки не було забезпечено необхідної чутливості аналізу на гепатит С, яка була зазначена в направленні лікаря. Суд не надав належної оцінки цим фактам і проігнорував, що я як споживач мав право отримати саме ту послугу, яка була замовлена. У цьому випадку послуга з проведення аналізу мала бути надана з визначеною чутливістю, проте аналіз був проведений з порушенням цих вимог, і про це позивача не було повідомлено до моменту його виконання. Це суперечить ст. 6 закону, яка зобов`язує надавача послуг гарантувати їх належну якість та своєчасно інформувати споживача про будь-які зміни. Неналежне виконання аналізу призвело до моральних страждань, оскільки позивач переживав щодо свого стану здоров`я, що підтверджено його зверненнями до лікарів і судом. Суд не взяв до уваги ці факти та проігнорував його докази моральної шкоди. Судом першої інстанції не було належним чином оцінено надані апелянтом докази, включаючи направлення лікаря, яке підтверджує, що він мав отримати аналіз з певною чутливістю. Незважаючи на заперечення відповідача щодо форми направлення, суд не взяв до уваги основний зміст документа і його значення для справи. Суд прийняв факт підписання договору без надання доказів відповідачем, що порушує ст. 12 ЦПК України, яка зобов`язує сторони надавати докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав підтвердження підписання договору, а суд, у свою чергу, прийняв це твердження без належної перевірки. Відповідач під час прийняття замовлення уточнив яким лікарем видане направлення, але пізніше заявив, що не знає, який лікар видав направлення. Це суперечить принципам добросовісності і відкритості ведення підприємницької діяльності, закріпленими в ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» Відповідачем не було надано належної інформації про умови надання послуг. Факт наявності договору на сайті Відповідача не був доведений, а позивачеві не повідомляли про це під час укладення замовлення, що є порушенням ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», яка зобов`язує виконавця надавати споживачу повну інформацію про послугу. Вказує, що у випадку, коли суддя не може самостійно оцінити медичне направлення або інший медичний документ, він повинен призначити судову експертизу відповідно до статті 103 ЦПК України. Це дозволить з`ясувати всі обставини, що стосуються медичних послуг, без необґрунтованого тиску на позивача. Апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 4, ст. 15, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 76, ст. 81, ст. 129 ЦПК України, та ухвалити нове рішення на користь апелянта. Позиція учасників справи. 18 грудня 2024 року ОСОБА_2 , яка представляє інтереси відповідача подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу разом з заявою про поновлення строку на подання відзиву, яку обґрунтовує тим, що апеляційну скаргу не було надіслано через електронний кабінет ані відповідачу, ані його повноважному представнику, і відповідач отримав можливість ознайомитись із апеляційною скаргою лише після надання доступу до матеріалів справи його повноважного представника в особистому кабінеті ЄСІСТ, існують всі підстави для поновлення строку для подання цього відзиву на апеляційну скаргу та поновлення строків для долучення доказів отримання апеляційної скарги. Вказана заява задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини першої та другої статті 127 ЦПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. З матеріалів справи убачається, що ТОВ «СІНЕВО Україна» має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд». Копію ухвали Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року ТОВ «СІНЕВО Україна» отримало у електронний кабінет 21 листопада 2024 року о 0:40:42 год, апеляційну скаргу з додатками - 04 жовтня 2024 року о 17:41:08 год, що підтверджується довідками про доставку електронного документа. Тому, останнім днем для подання відзиву було 02 грудня 2024 року. 18 грудня 2024 року представник ТОВ «СІНЕВО Україна» подав відзив на апеляційну скаргу, тобто з пропуском десятиденного строку з дня отримання ухвали суду. За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти такий спосіб реалізації прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Колегія суддів надаючи оцінку доводам про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на подання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу позивача, враховує, що ТОВ «СІНЕВО Україна» своєчасно повідомлений про відкриття апеляційного провадження у цій справі та отримання апеляційної скарги, при цьому доказів на підтвердження поважності причин пропуску ним цього строку останнім суду не надано. А посилання на обставини наведені в якості поважних причин пропуску представником ТОВ «СІНЕВО Україна» вказаного процесуального строку не свідчать про відсутність у нього можливості своєчасно ознайомитися з матеріалами справи, та подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Посилання про не направлення копії апеляційної скарги судом спростовуються матеріалами справи та довідками про отримання апеляційної скарги відповідачем в кабінеті Електронного Суду. Отже відсутні підстави для поновлення представнику відповідача строку на подання відзиву на апеляційну скаргу. Ураховуючи викладене, з огляду на положення частин першої та другої статті 126 ЦПК України, відзив представника відповідача не може бути прийнятий судом до розгляду та підлягає поверненню заявнику без розгляду як поданий поза межами встановленого строку. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду до суду з`явились апелянт особисто, представник відповідача в режимі відеоконференції та надали суду свої пояснення. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та представницю відповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 лютого 2024 року позивач замовив послугу у відповідача, за адресою: м.Одеса, вул. Ак. Корольова, 79, «ПЛР. Вірус гепатиту С (кров, кількісне визначення, Real-time) на суму 1656 гривень, для чого підписав Публічний договір про надання медичних послуг, який розміщений на сайті відповідача за посиланням: https://www.synevo.ua/ua/agreement, за допомогою коду ідентифікатора, який надійшов як смс повідомлення на телефон позивача. Так, відповідно до положень частин 1, 2 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (частина 1 статті 641 ЦК України). Відтак, Договір є публічною офертою. У той же час відсутність підписаного Сторонами примірника Договору на паперовому носії з проставленням підписів обох Сторін в разі здійснення за даним Договором фактичної оплати Пацієнтом та/або Замовником, чи безпосереднє надання Послуги Пацієнту не є підставою вважати цей Договір не укладеним. Оформлення Замовлення та проведення оплати Пацієнтом та/або Замовником відповідно до умов Договору вважається акцептом Пацієнта (пункт 13.1. Договору) В свою чергу, фактом приєднання позивача до умов договору (акцептування договору) є вчинення позивачем дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата Послуги. Пунктом 5.3. Договору визначено права Пацієнта, у тому числі: п. 5.3.3. самостійно визначати перелік Послуг, що входять до Замовлення, які він бажає отримати в межах цього Договору; п. 5.3.4. звернутися до Виконавця з пропозиціями, заявами, відгуками тощо щодо наданих Послуг. Тобто саме Пацієнт (в даному випадку позивач) самостійно обирає послугу, яка йому була потрібна, і відповідна послуга була надана належної якості, що заперечується з боку позивача. Відповідно до пункту 7.1. Договору для розміщення Замовлення Пацієнт та/або Замовник заповнює реєстраційну форму на сайті Виконавця https://new.synevo.ua, обирає місто із переліку міст, де можна отримати Послугу, обирає перелік необхідних Послуг, оформлює Замовлення відповідно до Інструкції, розміщеної на сайті https://new.synevo.ua, ознайомлюється та погоджується з умовами цього Договору та обирає спосіб оплати або оформлює Замовлення у Відділенні Виконавця. Оформлення Пацієнтом та/або Замовником Замовлення та його підтвердження означає достатнє і повне ознайомлення Пацієнта з Послугою, ціною та строками її виконання, правилами підготовки до здачі біологічного матеріалу для проведення відповідного лабораторного дослідження, інформацією про наявність (відсутність) знижок, а також про вплив умов Замовлення на формування кінцевої вартості послуги. Також позивач разом із Договором підписав Додаток №1 до Договору «Інформована добровільна згода на надання медичних послуг та обробку персональних даних», відповідно до якого позивач перевірив коректність послуг, що зазначені у бланку-замовленні та переконався, що послуги зазначені вірно. Якщо протягом 2 (двох) годин з момент оформлення замовлення особа не звернулась до відділення діагностичного центру/пункту забору біологічного матеріалу, в якому було оформлене замовлення, для внесення змін до переліку послуг, зазначених в бланку замовленні, послуги вважаються замовленими належним чином та підлягають виконанню Лабораторією «Сінево»* та Франчайзі**. Пацієнт може попередньо звернутись за роз`ясненнями зручним для пацієнта способом: (і) по телефону 0800605500; (іі) через відповідну форму для звернень на сайті: https://new.synevo.ua/info/about#contacts; (ііі) на пункті задавши всі питання працівникам Відповідача, які приймають замовлення. Викладені обставини свідчать про те, що оформлюючи замовлення на Послугу та проводячи оплату за лабораторне дослідження, позивач мав бути обізнаний про метод та аналітичну чутливість таких досліджень, а також у разі необхідності уточнити характеристики лабораторних досліджень, тощо. Відповідно до наданої відповідачем позивачу розшифровки аналітична чутливість аналізу становить: 170,062 МО/мл., лінійний діапазон: 102-108,5 МО/мл. Метод: Real-time. Реагенти: GeneProof (Чехія), які сертифіковані системою СЕ, Аналізатор: AFX-96 (BioRAd, США). Окремої уваги потребують долучені позивачем до позовної заяви докази «направлення лікаря», з якого не можливо встановити, хто виписав відповідний документ і якій саме особі. При цьому долучене до позову «направлення» виписане особою не на бланку державної або приватної лікарні, що унеможливлює ідентифікацію закладу охорони здоров`я. Відповідно до ст. ст. 1, 33 Закону України «Основи законодавства про здоров`я» медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами. Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. Форма «направлення лікаря» затверджена Наказом МОЗ №1 від 04 січня 2001 року «Про затвердження форм медичної облікової документації, що використовується в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів». В даному випадку мала бути заповнена саме форма №245/о «Аналіз крові № на маркери вірусних гепатитів». У той же час надане позивачем направлення не відповідає формі, встановленій діючим законодавством, відтак не є за своєю суттю направленням лікаря і не є доказом того, що відповідачем не виконано вимог зазначеного «направлення». Відповідно до ст. 8 Європейської хартії прав пацієнтів кожен має право на доступність якісного медичного обслуговування на основі специфікації і в точній відповідності до стандартів. Згідно з ч. 1 ст. 49 Конституцій України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги (ч. 1 ст. 284 ЦК України). Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 34, п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров`я кожний громадянин України має право на кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. За змістом абз. 2 ч. 1 Указу Президента України від 15.06.1992 року «Про Клятву лікаря» клятва лікаря передбачає, зокрема, щоб усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров`я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує. Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначені обов`язки споживачів, у тому числі споживачі зобов`язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції, тощо. З боку відповідача відсутнє приховування інформації про надану Послугу. При цьому, обираючи Послугу, підписуючи Договір та проводячи оплату Послуги, позивач підтвердив обізнаність про надані послуги. Також, позивачем жодним чином не доведено надання направлення лікаря державної або приватної установи щодо здійснення аналізу з певною чутливістю. Також матеріали справи не містять відомостей щодо звернення позивача до відповідача з жодною письмовою вимогою про повернення грошових коштів та розгляду його питання в позасудовому порядку. Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, при цьому моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» регламентовано, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначив, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди. В Постанові від 09 листопада 2022 року по справі №212/7628/21 Верховний Суд зазначив, що розмір відшкодування є предметом доказування, а отже, позивач має довести суду, що пропонований ним розмір компенсації відповідає його стражданням. Позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами зазначених обставин, не надано жодної довідки лікаря, будь-яких інших доказів, які підтвердили б причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та спричиненою шкодою, не обґрунтовано її розмір, що свідчить про недоведеність позивачем розміру заявленої до стягнення моральної шкоди у сумі 120 000 гривень. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки вина відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди не доведена в судовому засіданні, відсутній причинний зв`язок між будь-яким погіршенням здоров`я позивача і діями відповідача, які мали б винний характер, разом з тим заявлені вимоги ОСОБА_1 заявлені без достатніх правових підстав та обґрунтування. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Твердження апелянта про те, що нібито відсутні докази підписання договору, не ознайомлення з умовами публічної оферти, про відмову відповідача направити договір, тощо, спростовуються самими діями позивача та матеріалами справи, долученими сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції у тому числі змістом публічного договору, проведенням оплати за надану послугу, тощо. При цьому, також не відповідає дійсності твердження апелянта про те, що відповідач не надав чіткої інформації щодо договору, що «бланк замовлення або договір про надання послуги має бути виданий до оплати, щоб споживач міг ознайомитися з умовами надання послуги, а не після її оплати», оскільки вся необхідна інформація міститься на сайті відповідача, в лабораторії та може бути надана завчасно до замовлення/отримання послуги, що відповідає умовам положень статей 633, 641 ЦК України. Пунктом 5.3. Договору визначено права Пацієнта, у тому числі: п. 5.3.3. самостійно визначати перелік Послуг, що входять до Замовлення, які він бажає отримати в межах цього Договору; п. 5.3.4. звернутися до Виконавця з пропозиціями, заявами, відгуками тощо щодо наданих Послуг. Тобто саме Пацієнт (в даному випадку апелянт) самостійно обирає послугу, яка йому була потрібна, і відповідна послуга була надана належної якості, що не заперечується з боку позивача. Позивач не надав відповідачеві додаткових коментарів/уточнень щодо послуги, не надав відповідачеві направлення лікаря встановленої діючим законодавством форми із довідкою та печаткою лікарської установи, лікаря державної або приватної установи. Відтак, відповідач надав позивачу послугу на звичайне замовлення з переліку послуг, які пропонуються відповідачем на власному сайті та відповідно до умов публічного договору про надання медичних послуг. Твердження позивача про ненадання відповідачем належної інформації про умови надання послуг, не відповідає дійсності та спростовується наданими відповідачем доказами до суду першої інстанції та наведеними відповідачем обставинами. В даному випадку мала бути заповнена саме форма № 245/о «Аналіз крові № на маркери вірусних гепатитів». Як неодноразово зазначалось відповідачем, надане апелянтом «направлення» не відповідає формі, встановленій чинним законодавством. Відповідно, судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що надане позивачем «направлення» не є за своєю суттю направленням лікаря і не є доказом того, що нібито відповідачем не виконано вимог зазначеного «направлення». Надане позивачем «направлення» не заповнено належним чином, у тому числі не містить конкретної назви аналізу. Твердження апелянта по те, що відповідач має повідомляти клієнтів про використання форми № 245/о не відповідає дійсності, оскільки такий документ видається лікарем, а не лабораторіями. У той же час, послуги, які надаються відповідачем можуть бути надані за усним замовленням клієнтів, про що міститься відповідна інформація в публічному договорі. Не відповідає дійсності також твердження апелянта стосовно того, що відповідач не може надавати послуги без направлення лікаря, оскільки послуги виконуються за замовленням клієнтів згідно умов договору відповідача. У даній справі питання стосується наявності чи відсутності доказу «направлення лікаря», а не обов`язковості такого направлення для надання послуг відповідачем. Вимога позивача ґрунтується саме і лише на тому, що відповідач не виконав вимог направлення лікаря, хоча докази такого невиконання і наявності такого направлення лікаря, яке відповідає вимогам чинного законодавства, відсутнє. Викладені обставини свідчать про те, що позовні вимоги ґрунтуються лише на усних поясненнях невстановленої особи про те, що нібито відповідачем було надано послугу не тієї чутливості, при цьому позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що його права було порушено. Позивачем не додано до суду першої інстанції (і апеляційної) жодного доказу того, що направлення лікаря було надано відповідачу, і що останній ознайомився із направленням, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими. Щодо поданих нових доказів які містяться в апеляційній скарзі та подані окремо в клопотаннях, колегія суддів зазначає наступне. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, оскільки вказані докази не були надані в суді першої інстанції і ним не дослідженні та апелянтом не наведено виключних обставин щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції, колегія суддів не бере вказані докази до уваги при постановленні постанови. З огляду на той факт, що апелянтом не було надано доказів та не підтверджено належним чином заявленого розміру моральної шкоди, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями ТОВ «СІНЕВО УКРАЇНА» та заявленою моральною шкодою, так само як і сам факт настання такої шкоди, вимога про стягнення моральної шкоди не може бути задоволеною. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Судова колегія звертає увагу на ту обставину що направлення (а.с.8) не датоване , апелянт до суду першої інстанції з метою витребування доказів не звертався як пояснив апелянт в судовому засіданні - так як прошло багато часу. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 березня 2025 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко