Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/4666/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/4666/24 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б. Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/4666/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. в м. Бердичеві Житомирської області, в с т а н о в и в : У червні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно спільної дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обґрунтовано тим, що сторони з 12.07.2014 перебували у шлюбі. 08 квітня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано, від шлюбу мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що з 23.02.2022 дитина проживає з батьком. Відповідачка самоусунулася від виховання дитини, ухиляється від своїх обов`язків по її вихованню, не турбується про неї, з дитиною не спілкується, стосунки не підтримує. З 06.06.2022 визначено місце проживання дитини з батьком. З березня 2023 та на даний час відповідачка аліменти не сплачує, має заборгованість по аліментам у розмірі 36774,19 грн. Оскільки мати дитини фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що у судовому засіданні достовірно встановлено , що фактично з 23.02.2022, ще до розірвання шлюбу між сторонами , дочка проживала разом із батьком, мати фактично не проявляла турботи про дитину, самоусунулася від її виховання і утримання, ухиляється від своїх обов`язків, не турбується про її фізичний, духовний розвиток, не цікавиться здоров`ям, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не спілкується з дочкою. Крім того, відповідачка має заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 36774,19 грн. Мати дитини на даний час має нову сім`ю, офіційно зареєструвала шлюб. Спілкування дочки з матір`ю негативно впливає на дочку. Крім того, ОСОБА_2 жодного разу не з`явилася у судове засідання, не висловила своєї думки щодо позбавлення чи не позбавлення її батьківських прав, з чого можна зробити висновок, що дочка її зовсім не цікавить , та вона самоусунулася від її виховання та утримання. У судовому засідання у присутності психолога було опитана дочка сторін, яка пояснила, що матір слід позбавити батьківських прав, вона не спілкується з матір`ю, мати її ображала і що вона не сумує за нею. За таких обставин вважає за доцільне та таким, що відповідатиме найвищим інтересам дочки, позбавити відповідача батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_6 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 12.07.2014 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08.04.2022, справа № 274/986/22 розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, 05.03.2024 видано виконавчий лист по справі № 274/7804/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 21774,16 грн. Бердичівським ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) роз`ясненням від 29.04.2024 за № 82387 повідомлено ОСОБА_3 , що станом на 29.04.2024 у ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 26.03.2024 за період з 24.03.2023 по 31.03.2024 становить 36774,19 грн, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці. Міська служба у справах дітей виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області 01.06.2022 прийшла до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_3 . ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні № 44 від 09.05.2024, виданою ОСББ "Вогник-8". Відповідно до довідки № 38 від 06.05.2024, виданої Ліцеєм № 4 м. Бердичева Житомирської області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ученицею 3-В класу, її матір, ОСОБА_2 , контакту із закладом не підтримує, успішністю доньки не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дитину до школи приводить і забирає батько ОСОБА_3 . На виклики до закладу, приходить тільки батько. Довідку видано на підставі інформації класного керівника, 3-В класу ОСОБА_8 про участь матері учениці ОСОБА_7 у шкільному житті дитини. У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 05.09.2024 за № 321, членами комісії прийнято рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що дитина спілкується з матір`ю і надалі бажає зустрічатися з нею, батько організовує зустрічі матері і дитини. Судом першої інстанції під час розгляду справу також було з`ясовано думку дитини. ОСОБА_4 пояснила, що наразі проживає разом з батьком, бабусею та хрещеним. Останній раз бачила маму в жовтні, з мамою час не проводить, не спілкується з нею, ображена на маму. Думає, що мама не виправиться. Хоче щоб мати позбавили батьківських прав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та дослідженими доказами не підтверджується, що відповідачка свідомо та остаточно знехтувала своїми обов`язками відносно дитини, втратила цікавість до неї, а інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення матері батьківських прав. Так, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно їх неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавиться життям доньки, не займається її вихованням, не забезпечує матеріально. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц). Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку. У справі, що переглядається встановлено, що позивач не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення матері батьківських прав. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції. Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу на батьків, а у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 05.09.2024 за № 321, членами комісії прийнято рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що дитина спілкується з матір`ю і надалі бажає зустрічатися з нею, батько організовує зустрічі матері і дитини. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах доньки. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Посилання апелянта на те, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків не можуть бути підставною для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20). Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа 420/1075/17). Доводи апеляційної скарги щодо того, що судовим рішенням визначено місце проживання дитини разом із батьком, відповідачка досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкувалася з дитиною, не виявляла інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймала участь у її вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення матері батьківських прав без її попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд зазначає, що позивач ОСОБА_3 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини. Колегія судді також зауважує, що показання дитиною у суді, що вона з матір`ю не спілкується, та не хоче спілкуватися, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23). Колегія суддів зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв`язок між матір`ю та дочкою, не позбавляючи відповідачки батьківських прав щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_7 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23). Разом з тим, суд першої інстанції, в резолютивній частині оскаржуваного рішення не поклав контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дитини на орган опіки та піклування, що є підставою для зміни рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом доповнення абзацу другого реченням наступного змісту: «Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покласти на орган опіки і піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, в решті рішення суду підлягає залишенню без змін. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позову та апеляційної скарги щодо позбавлення батьківських прав без змін, а лише дійшов висновку про доповнення його реченням про покладення на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо доньки, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2025 року змінити, доповнивши абзац другий реченням наступного змісту: «Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покласти на орган опіки і піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області». Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 18 березня 2025 року. Головуючий Судді