Постанова Одеський апеляційний суд № 509/1059/23

Номер провадження: 22-ц/813/1322/25 Справа № 509/1059/23 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.03.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, державний реєстратор Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, про визнання правочину недійсним, встановив: У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом, який згодом уточнила та просила: 1. визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки без реєстрового номеру, складений на нотаріальному бланку серії та номер ВТВ №200763, виданий 21.12.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Затолокіною К.Я., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; 2. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 65421723 від 10.11.2022 року, прийняте державним реєстратором Кодимської міської ради Подільського району Одеської області Петрик Вадимом Петровичем. 3. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 6423741 від 10.11.2022 року прийняте державним реєстратором Кодимської міської ради Подільського району Одеської області Петрик Вадимом Петровичем. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , спадкоємцями за законом якої є ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які протягом передбаченого законодавцем строку звернулись до Приморської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини . Оскільки заповітом не було охоплено житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , - зазначене нерухоме майно мало б спадкуватись в порядку черговості спадкоємцями за законом. Однак, після відкриття спадкової справи позивачці стало відомо про реєстрацію 10 листопада 2022 року прав власності на неохоплені заповітом житловий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2012 року, за умовами якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 житловий будинок з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: під літерами «А-2», «А1», «а-2», «а1-2», «а», «а1», «а2» - житловий будинок, загальною площею 585,0 кв. м., в тому числі житловою площею 147,8 кв.м.; літера «а3» ганок, загальною площею 9,4 кв.м.; літера «а4» - ґанок, загальною площею 3,6 кв. м; літера «Б № - альтанка, загальною площею 30,0 кв.м.; №1-7,1 споруди розташованого на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0082 за цією ж адресою, та яка є одночасним предметом дарування житлового будинку. Позивачка оспорює дійсність вказаного правочину у зв`язку із недотриманням нотаріальної форми правочину. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки без реєстрового номеру, складений на нотаріальному бланку серії та номер ВТВ №200763, виданий 21 грудня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Затолокіною К.Я., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 65421723 від 10 грудня 2022 року, прийняте державним реєстратором Кодимської міської ради Подільського району Одеської області Петрик В.П. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 6423741 від 10.11.2022 року прийняте державним реєстратором Кодимської міської ради Подільського району Одеської області Петрик В.П. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вказаний договір дарування був складений на нотаріальному бланку серії та номеру ВТВ №200763, однак, згідно відомостей державного нотаріального архіву, 21.12.2012 року на нотаріальному бланку серії та номеру ВТВ №200763 приватним нотаріусом Затолокіною К.Я. було посвідчено інший договір дарування, щодо відчуження іншого майна та за участю інших осіб ніж зазначено в оспорюваному договорі, на цьому договорі дарування не зазначено порядковий номер реєстрації нотаріальної дії, що є обов`язковим реквізитом нотаріально посвідченого документу. При цьому, реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 21.12.2012 відсутній в архівному фонді нотаріуса. У поданому до суду клопотанні представник скаржника уточнив прохальну частину апеляційної скарги. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на поверхневому дослідженні обставин справи та припущеннях позивачки, з урахуванням клопотання про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, просила скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Скаржниця зауважує, що копії документів, на які посилаються у відповіді державного архіву не було надано на огляд суду, та жодних реквізитів цих документів у відповіді не зазначено, у зв`язку з чим вважає неможливо достеменно перевірити чи відповідає серія та номер витраченого бланку про який йде мова у відповіді нотаріального архіву серії та номеру бланку, який міститься на договорі дарування. Водночас, оспорюваний договір дарування житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2021 року складено у письмовій формі на нотаріальному бланку серії та номеру ВТВ №200763, який містить особистий підпис та відтиск мокрої печатки приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Затолокіної К.Я., і підстав вважати, що такий має ознаки підробленого в рішенні суду не наведено. Безпідставними є також посилання суду про код витрачання бланків, оскільки Наказом Міністерства Юстиції України від 04.11.2009 N 2053/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2009 р. за N 1043/17059 «Про організаційні заходи з постачання, зберігання, обігу, обліку спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання - єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів» не передбачено спеціального коду витрачання нотаріального бланку у разі посвідчення договорів відчуження житлового будинку з одночасним відчуженням земельної ділянки. Окремо скаржниця зазначає, що отримавши інформацію про відсутність в Одеському державному нотаріальному архіві відповідного реєстру вчинення нотаріальних дій, судом не було вчинено жодної дії щодо встановлення його місцезнаходження та не отримано жодного роз`яснення стосовно його відсутності в Одеському державному нотаріальному архіві. Позивачка та третя особа, до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, пояснення представників скаржниці адвокатів Стогнія О.В. та Морозової О.С. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам. Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини справи. ОСОБА_3 на праві власності належав житловий будинок з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: під літерами «А-2», «А1», «а-2», «а1-2», «а», «а1», «а2» - житловий будинок, загальною площею 585,0 кв. м., в тому числі житловою площею 147,8 кв.м.; літера «а3» ганок, загальною площею 9,4 кв.м.; літера «а4» - ганок, загальною площею 3,6 кв. м; літера «Б № - альтанка, загальною площею 30,0 кв.м.; №1-7,1 споруди розташованого на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0082 за цією ж адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За життя ОСОБА_3 було складено заповіт, яким вказане нерухоме майно охоплено не було та підлягало спадкуванню спадкоємцями за законом. Після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та заведення спадкової справи спадкоємиця за законом, позивачка - ОСОБА_2 , дізналась про існування Договору дарування житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2012 року, за умовами якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 вказані вище житловий будинок з господарчими спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0082 за цією ж адресою, яка також є предметом дарування. Оспорюючи вказаний Договір дарування №б/н від 21.12.2012 позивачка ОСОБА_2 зазначає, що такий є недійсним, оскільки складений після смерті ОСОБА_3 та не є нотаріально посвідченим у розумінні чинного законодавства. Факт порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивачки встановлено судом першої інстанції та не оспорююється скаржницею. Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З матеріалів справи убачається, що вказаний вище договір дарування житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2021 року складено у письмовій формі на нотаріальному бланку серії та номеру ВТВ №200763. Зазначений документ містить особистий підпис та відтиск мокрої печатки приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Затолокіної К.Я. Однак, цей договір дарування не містить порядкового номеру, під яким нотаріальна дія була зареєстрована у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) процитованих вимог частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину (ч.1 ст.215 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Поряд із цим, відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до частини 2 статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат". У відповідності до статті 52 Закону України "Про нотаріат", про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Реєстр для реєстрації нотаріальних дій повинен бути прошнурований, аркуші пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути засвідчена підписом посадової особи відповідного органу юстиції та печаткою Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Кожний нотаріус веде окремий реєстр. Запис у реєстрі робиться чітко, розбірливо, із заповненням усіх граф, передбачених за встановленою формою. Не допускаються підчистки, дописки, інші незастережні виправлення та запис олівцем. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Порядок ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та їх форма встановлюються Міністерством юстиції України. Главою 11 Розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок) встановлено порядок реєстрації нотаріальної дії та визнання її вчиненою. Пунктами 1-3 Глави 11 Розділу I Порядку визначено, що кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії. Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача до відповідача щодо якої він просить ухвалити рішення, а підставою - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані з дотримання порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Так, за клопотанням позивачки та з метою встановлення факту проведення реєстрації посвідчення оскаржуваного договору дарування житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2012 року, складеного на нотаріальному бланку серії ВТВ №200763, сторонами якого є - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , судом першої інстанції було витребувано відомості з Одеського державного нотаріального архіву. У відповіді №1647/01-20 Одеський державний нотаріальний архів повідомив, що перевіркою документів фонду приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Затолокіної К.Я., які знаходяться на зберіганні в Одеському державному нотаріальному архіві, встановлено, що приватним нотаріусом Затолокіною К.Я., дійсно 21.12.2012 року, посвідчено договір дарування частини квартири з використанням спеціального нотаріального бланку серії ВТВ №200763 за участю інших осіб ніж зазначено в ухвалі суду. Тому надати належним чином засвідчену копію договору житлового будинку та земельної ділянки №б/н від 21.12.2012 року, складеного на нотаріальному бланку серії ВТВ №200763, сторонами якого є - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , неможливо. Крім того, неможливо надати інформацію щодо реєстраційного номеру за яким зареєстрована нотаріальна дія з посвідчення оспорюваного договору дарування, у зв`язку з відсутністю Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за вказаний період в архівному фонді нотаріуса на момент передачі документів на зберігання. Слушними є і зауваження суду першої інстанції про відсутність на договорі дарування №б/н від 21.12.2012 року, у порушення вимог, пунктів 1-3 Глави 11 Розділу I Порядку, номеру, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, який є обов`язковим реквізитом нотаріально посвідченого документу. Ураховуючи викладене, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, виснує, що незазначення на оспорюваному Договорі реєстрового номеру про вчинення нотаріальної дії, невідповідність номеру нотаріального бланку, зазначеного на вказаному правочині, інформації, що міститься в Одеському державному нотаріальному архіві, з огляду на приписи статті 52 Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, дає підстави для висновку про недодержання у момент вчинення Договору дарування №б/н від 21.12.2012 року, визначеної частиною 2 статті 719 ЦК України нотаріальної форми. Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність на вказаному вище договорі підпису та відтиску мокрої печатки нотаріуса, оскільки такі спростовуються фактом вчинення з використанням спеціального нотаріального бланку серії ВТВ №200763 правочину іншого змісту та за участю інших осіб, з використанням спеціального нотаріального бланку серії ВТВ №200763 за участю інших осіб, а також не впливають на правові наслідки відсутності реєстрації нотаріальної дії - посвідчення оспорюваного правочину. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що чинне законодавство не передбачає спеціального коду витрачення нотаріального бланку для вчинення правочину з відчуження житлового будинку з одночасним відчуженням земельної ділянки, колегія суддів зауважує про таке. Дійсно пункт 2.6. Порядку ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 04.11.2009 N 2053/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2009 р. за N 1043/17059 «Про організаційні заходи з постачання, зберігання, обігу, обліку спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання - єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів» визначає коди витрачання бланків, серед яких відсутній спеціальний код для правочину відчуження житлового будинку з одночасним відчуженням земельної ділянки. Водночас, з інформації наявної в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів у відкритому доступі за посиланням https://rnb.nais.gov.ua/ вбачається, що бланк нотаріального документа серії ВТВ номер 200763 витрачено із присвоєнням коду: 1 - Договір про відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок. Проте, предметом оспорюваного Договору дарування №б/н від 21.12.2012 року є, зокрема, земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:0082 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що підставами оспорення Договору №б/н від 21.12.2012 року у цій справі є недодержання у момент його вчинення визначеної законом форми, відтак, посилання скаржниці на не встановлення судом першої інстанції ознак підроблення Договору дарування №б/н від 21.12.2012 року, є безпідставними. Щодо зауважень скаржниці про не вчинення судом першої інстанції дій зі встановлення місцезнаходження реєстру вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ЗатолокіноюК.Я. за 2012 рік та не отримання жодного роз`яснення стосовно його відсутності в Одеському державному нотаріальному архіві, колегія суддів зауважує про таке. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1,7 ст. 81 ЦПК України). Отже, за відсутності клопотань сторін про витребування відповідного Рєстру чи про витребування з Одеського державного нотаріального архіву відомостей інших, ніж було зазначено у клопотанні позивачки від 01 червня 2023 року, суд не мав самостійно збирати докази, на відсутність яких у справі посилається скаржниця ОСОБА_1 . Зважаючи на викладене вище, колегія суддів також відхиляє посилання скаржниці про ненадання суду договору дарування частини квартири з використанням спеціального нотаріального бланку серії ВТВ №200763 за участю інших осіб, ніж зазначено у оспорюваному правочині, посвідченого приватним нотаріусом Затолокіною К.Я., дійсно 21.12.2012 року. За таких встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що відповідачкою не доведено обставин, якими вона заперечує проти позову, та відхиляє протилежні доводи скаржниці. З огляду на викладене, колегія судів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки без реєстрового номеру, складений на нотаріальному бланку серії та номер ВТВ №200763, виданий 21.12.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Затолокіною К.Я., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та скасування рішеннь про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 6423741 від 10.11.2022 року та номером 65421723 від 10.11.2022 року,прийняті державним реєстратором Кодимської міської ради Подільського району Одеської області Петрик Вадимом Петровичем, з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні. При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова