Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/15626/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2181/25 Справа № 204/15626/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Гребенар О. В. та Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року КП «Дніпроводоканал» звернувся до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовував тим, що відповідачі є фактичними споживачами послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Проте вчасно та у відповідному розмірі оплату послуг споживачами за цією адресою не здійснювалась, в результаті чого за період з квітня 2015 року по липень 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 22117,30 грн. Враховуючи наведене позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 25927,46 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 22 117,30 грн., інфляційне збільшення суми боргу за період з липня 2018 по січень 2022 3 385,78 грн., 3% річних за період липня 2018 по січень 2022 у розмірі 424,38 грн., а також судові витрати у сумі 2 684 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість з оплати послуг водопостачання та водовідведення за період з 23.11.2020 по 31.07.2023 в розмірі 8 301,22 грн., 3% річних у розмірі 296,72 грн. та витрати від інфляційних процесів в розмірі -1 033,38 грн. за період з 23.11.2020 по 31.01.2022, а всього у розмірі 9 631,32 грн., а також стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Дніпроводоканал» суму судового збору у розмірі 997,03 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвали нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності. В обґрунтування посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування та неправильне встановлення дійсних обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів по справі. Зазначав, що оплата послуг з водопостачання та водовідведення здійснюється саме за фактично спожиту послугу. Послуга з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 надається без відповідного приладу обліку, тому нарахування здійснюється виходячи із кількості осіб, які проживають за вказаною адресою та норм добового споживання питної води на особу. У цьому разі у випадку тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження, то споживач має право на неоплату вартості послуги з водопостачання та водовідведення. До суду першої інстанції було надано докази того, що 19.01.2024 року відповідачі повідомили позивача про їх тимчасову відсутність у житловому приміщенні для можливості скористатися правом не оплачувати послуги якими вони фактично не користуються у зв`язку із реєстрацією як внутрішньо переміщені особи з 13.03.2024 року у Тернопільській області. Вважає дії з боку позивача протиправними, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з надання послуг з водопостачання та водовідведення за період з 13.03.2022 року по 31.07.2023 року є безпідставними. Також вважав що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості з квітня 2015 року по листопад 2020 року є такими, що заявлені із пропуском позовної давності, а тому за відповідної заяви відповідачів не підлягають задоволенню. Звертав увагу на законодавчу заборону під час дії воєнного стану в країні нараховувати споживачу комунальних послуг на заборгованість за такими послугами неустойку (штрафів, пені), інфляційні нарахування, проценти річних. Вважає, що позивач не мав право здійснювати нарахування та заявлення до стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних на заборгованість за несвоєчасне внесення плати за послуги водопостачання та водовідведення незалежно від періоду виникнення заборгованості, чи то до введення в Україні воєнного стану, чи то після введення воєнного стану. КП «Дніпроводоканал» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог та стягнення солідарно з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення із застосуваннями положень Закону України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та п.12 перехідних і прикінцевих положень ЦК України, а саме за період з 03.2017 року по 07.2023 року. Також просив стягнути солідарно з відповідачів понесений позивачем судовий збір за подачу позову у розмірі 2 684 грн. та апеляційної скарги у розмірі 4 026 грн. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповноту з`ясування обставин, що мали значення для справи. Вважає, що суд першої інстанції при застосуванні строку позовної давності не звернув увагу на те, що перебіг строку позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а також на переривання строку позовної давності в заявлений позивачем період у зв`язку із періодичними оплатами відповідачами отриманих послу з водопостачання та водовідведення. Також звертає увагу, що відносини між сторонами по своїй суті є грошовими відносинами, на які поширюються положення ст. 625 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасувати з урахуванням доводів апеляційної скарги відповідача. Зокрема не погоджується із доводами позивача з приводу переривання строку позовної давності через часткову оплату відповідачами заборгованості за послуги та пропуску строку позовної давності через карантин. З доводами, аналогічними доводам апеляційної скарги, зазначає, що позивач не мав права нараховувати плату за послуги через фактичну відсутність відповідачів за місцем реєстрації та за їх заявою не зробив відповідне коригування заборгованості. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача та зазначав, що повністю відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності не можливо. Звертає увагу, що надані відповідачем документи на підтвердження не проживання у квартирі стосуються періоду, який не входить до заявлених ним позовних вимог. Також звертає увагу, що інфляція та 3% річних нараховувались ними до початку дії воєнного стану. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 25 927,46 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі рішення Дніпровської міської Ради №526 від 20.04.1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал». При цьому предметом господарської діяльності позивача КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради є, зокрема, надання послуг водопостачання та водовідведення, про що зазначено у п. 2.2.1 Статуту Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням міської ради від 22 березня 2023 року № 72/35. Відповідачу ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким вона повинна була сплачувати комунальні послуги, спожиті за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім ОСОБА_1 у квартирі зареєстровані також члени її сім`ї: ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї, виданої начальником управління від 08.08.2023 року. Так згідно копії довідок № 6114-7000035091 та № 6114-7000035169 від 13.03.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 25-26,32-33). Також зазначена інформація підтверджується довідкою Підгорянської сільської ради від 07.02.2024 року (а.с.27,34) Згідно розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що вартість послуг з водопостачання нараховується, однак оплачується несвоєчасно та не в повному розмірі, тому з квітня 2015 року по липень 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 25927,46 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 22117,30 грн., інфляційного збільшення суми боргу за період з липня 2018 року по січень 2022 року 3385,78 грн., 3% річних за період липня 2018 року по січень 2022 року у розмірі 424,38 грн.(а.с.9-13). Задовольняючи частково позовні вимоги ДП «Дніпроводоканал», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимим доказами підтверджено наявність у відповідачів, як фактичних користувачів послуг з водопостачання та водовідведення заборгованості за надані їм позивачем послуги, однак стягненню підлягають, враховуючи клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, тільки заборгованість за період з 23 листопада 2020 року по 31 липня 2023 року у розмірі 8 301,22 грн. та відповідно змінив розмір 3% річних 296,72 грн. та витрати від інфляційних процесів -1 033,38 грн. за період з 23.11.2020 року по 31.01.2022 року. Із такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитись у повній мірі з огляду на наступне. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статей 64, 67, 68 ЖК України наймачі повинні своєчасно та в повному обсязі вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинковихприміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Звертаючись до суду із позовом КП «Дніпроводоканал» зазначало, що між ними та відповідачами, як зареєстрованими у квартирі, встановились відносини з приводу надання послуг з водопостачання та водовідведення у кв. АДРЕСА_3 , за якою відкрито особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 .. Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Таким чином, сторони знаходилися у договірних відносинах, згідно яких позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі були зобов`язані сплачувати за ці послуги грошові кошти. Застосовуючи за заявою наслідки пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував положення ЦК України про його переривання. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із приписами ст.ст.260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 «з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наступними постановами КМУ з цього ж питання. В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1336 від 15.12.2021 року продовжив дію адаптивного карантину на території України до 31 березня 2022 року шляхом внесення змін до постанови № 1236 від 9 грудня 2020 р. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. З позовом до суду КП «Дніпроводоканал» звернувся 23.11.2023 року та просив стягнути заборгованість, яка виникла з 01 квітень 2015 року по 31 липня 2023 року. З урахуванням п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України , яким було доповнено ЦК України відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID -19) від 30.03.2020 року № 540-ІХ , під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання корона вірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені у тому числі ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину (з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року), а тому строк позовної давності міг би бути застосований судом за заявою відповідачів до вимог водоканалу саме до 12.03.2017 року, а не як помилково зазначив суд першої інстанції до 23.11.2020 року. Також слід звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості за водопостачання, апеляційним судом встановлено, що у період нарахування позивачем вищезазначеної заборгованості відповідачам з 01.04.2015 року по 31.07.2023 року мали місце щомісячні проплати, у тому числі, які перевищували щомісячні нарахування останньої з централізованого водопостачання, а саме: у травні 2016 року у сумі 300 грн. при місячному нарахуванні у розмірі 273,16 грн.; у листопаді та грудні 2018 року по 500 грн. при щомісячному розрахунку біля 300 грн.; у першій половині 2019 року (з січня по серпень) внесена сума, яка у загальному розмірі дорівнює 3 130 грн. при середньомісячному розрахунку біля 400 грн., надалі з 2020 року по лютий 2022 року відповідачі продовжували систематично вносити оплату за спожиті послуги з максимальною затримкою у два місяці; з лютого 2022 року оплата послуг відповідачами припинилась і тільки у травні 2023 року ними було сплачено 290 грн. Зазначені дії відповідачів в силу вимог ч.1 ст. 264 ЦК України свідчать про визнання відповідачами свого боргу перед позивачем та які в силу вимог ч.3 цієї ж статті перервали перебіг загальної (трирічної) позовної давності, а після переривання перебігу позовної давності відрахування цього строку починається заново. На зазначене суд першої інстанції не звернув увагу та прийшов до помилкового висновку про зменшення розміру заборгованості у зв`язку із застосуванням строку позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги позивача з цього приводу знайшли своє підтвердження. Однак, слід звернути увагу, що відповідно до наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 документів вони фактично не проживали у квартирі з березня 2022 року, а отже з цього місяця не користувались послугами з водопостачання та водовідведення. Тому, враховуючи відсутність у квартирі лічильника, відповідачі не мають сплачувати за період з березня 2022 року по липень 2023 року заборгованість, нараховану позивачем за фактичне користування послугами. Таким чином, сума яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканад» за користування послугами з водопостачання та водовідведення за період з квітня 2015 року по лютий 2022 року складає 10 763,52 грн. (11 053,52 290 (плата у травні 2023 року ) Отже доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності підстав для стягнення з відповідачів оплати за водопостачання починаючи з березня 2022 року знайшли свої підтвердження. З приводу доводів апеляційної скарги відповідача про неправомірність нарахування інфляції та 3% річних, то вони не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Верховний Суд України в правовій позиції, викладеній у Рішення ВСУ від 16 грудня 2015 року N 6-2023цс15 зазначив, що закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 Цивільного процесуального кодексу України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Таким чином, особи які не в змозі сплатити за житлово-комунальні послуги повинні за прострочення платежів за комунальні послуги України сплачувати не тільки пеню передбачену Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а й три відсотки річних та індекс інфляції, передбачені Цивільним кодексом України, за весь час прострочення. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). А в розумінні частини другої ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином вирішуючи спір в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, суд виходить із того, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Аналогічний висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року в справі №922/175/18, де зазначено, що формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні ст.549 цього Кодексу і на ці суми положення Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року не поширюється. Також згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. При цьому суд звертає увагу, що період заявлених вимог щодо відповідальності у рамках ст. 625 ЦК України ( липень 2018 року- січень 2022 року) не зачіпає дати законодавчо встановленої заборони на такі нарахування у зв`язку із веденням в країни воєнного стану. Враховуючи наведене наявні законодавчо встановлені підстави для стягнення із боржників по оплаті комунальних послуг заявленого позивачем інфляційного збільшення та 3% річних. Однак, враховуючи те, що змінилась загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів, відповідній зміні підлягають й суми 3% річних та інфляції. Зокрема за період з 01 липня 2018 року по 31 січня 2022 року інфляційне збільшення складає 3 020,47 грн. (10 763,52 x 1.28062135 - 10 763,52) Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) = 1.28062135 Розрахунок 3% річних за період з 01 липня 2018 року по 31 січня 2022 року інфляційне збільшення складає 1 158,92 грн. та здійснюється формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Зокрема за період з 01/07/2018 до 31/12/2019 складає 485,69 грн. (10 763,52 x 3 % x 549 : 365 : 100), за період з 01/01/2020 до 31/12/2020 складає 322,91 грн. (10 763,52 x 3 % x 366 : 366 : 100), за період з 01/01/2021 до 31/01/2022 складає 350,33 грн. (10 763,52 x 3 % x 396 : 365 : 100) Однак враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, то 3% річних підлягають стягненню у сумі заявленій позивачем у розмірі 424,38 грн. Інші доводи апеляційних скарг та відзивів на них зводяться до особистого трактування сторонами норм матеріального та процесуального права та не спростовують наведених вище обставин. Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведе, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з квітня 2015 року по лютий 2022 року у розмірі 10 763,52 грн, а також суми інфляційного збільшення у розмірі 3 020,47 грн. та 3% річних 424,38 грн. за період з липня 2018 року по січень 2022 року. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, як і вимоги позовної заяви, то судові витрати які понесли сторони у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції у відповідності до положень ч.10 ст. 141 ЦПК України підлягають взаємозарахуванню, а тому не відшкодовуються. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 25 927,46 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Гребенар О. В. та Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради задовольнити частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 рокускасувати. Позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведеннязадовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з квітня 2015 року по лютий 2022 року у розмірі 10 763,52 грн, а також суми інфляційного збільшення у розмірі 3 020,47 грн. та 3% річних у розмірі 424,38 грн. за період з липня 2018 року по січень 2022 року, а всього 14 208,37 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року. Судді: