Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10691/23

Головуючий І інстанції: Єгупенко В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2025 р. Справа № 520/10691/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.10.23 по справі № 520/10691/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратуру у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ( далі - відповідач, Спеціалізована прокуратура), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо затримки в проведенні розрахунку та виплати надбавки за вислугу років у належному об`ємі в складі щомісячного грошового забезпечення і середнього заробітку за час затримки. Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку за 6 місяців та стягнути зазначену суму на користь позивача. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при звільненні з ним не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення на його користь середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 адміністративний позов залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що нa виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 у справі № 520/971/22 відповідачем 24.10.2022 здійснено перерахунок та сплачено позивачу недораховані кошти у сумі 33 922,29 грн. Отже, відповідачем виплачено на користь позивача грошові кошти за затримку при звільненні за період з 29.01.2020 по день фактичного розрахунку 14.12.2021, тобто за період понад 6 місяців. Судом першої інстанції зазначено, що у положеннях статей 117, 235 КЗпП України ідеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. На думку суду першої інстанції, стягнення середнього заробітку за один період у подвійному розмірі не відповідає змісту КЗпП України, у свою чергу подвійне стягнення з відповідача будь-яких коштів за один і той же період часу є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 по даній справі, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що передбачена статтями 116,117 КЗпП України грошова компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплює будь-яку виплату чи складову заробітної плати, що є своєрідним компенсаційним механізмом, який захищає працівника у відношеннях належної та своєчасної оплати праці роботодавцем. Посилався на практику Верховного Суду по справах №805/294/16-а постанова від 16.05.2019, №160/914/23 постанова від 07.09.2023, №820/6287/16 постанова від 20.06.2019. Відповідач надав додаткові пояснення по суті справи, у яких зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з урахуванням усіх обставин у справі, оскільки подвійне стягнення будь-яких коштів за один і той же період часу є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує заробітну плату, а позивачеві вже сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у справі 520/971/22 за період з 29.01.2020 по 14.12.2021. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами. Позивач, проходив службу в органах прокуратури України в період з липня 2009 року по січень 2020 року, з якого з 14.07.2009 по 21.10.2018 на прокурорсько-слідчих посадах військової прокуратури Харківського гарнізону (у період з серпня 2012 - вересня 2014 років - Харківська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері), з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону (м. Рубіжне Луганської обл.) у складі військової прокуратури об`єднаних сил. 04.01.2020 наказом Міністра оборони України №4 позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). 22.01.2020 наказом виконувача обов`язки військового прокурора об`єднаних сил №67к позивача виключено зі списків особового складу, звільнено з військової служби та з посади з 28.01.2020. 22.03.2021 рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/224/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил - задоволено частково. Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 36 136,81 грн 81 коп. в якості одноразової грошової допомоги при звільненні. 15.12.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/224/21 виконано відповідачем шляхом зарахування коштів на картковий рахунок в розмірі 36 136,81 грн з відрахуванням податків і зборів. 17.05.2021 рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/3821/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил задоволено. Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері об`єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 05.01.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" . Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 05.01.2016 по 31.01.2018 із застосуванням постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військові та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 із застосуванням постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум. 31.01.2022, на виконання рішення суду по справі №520/3821/21, відповідачем здійснено перерахунок та сплачено ОСОБА_1 недораховані кошти у сумі 1187,02 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 46, № 47, № 48 від 28.01.2022. 28.06.2022 рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі 520/971/22 визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо затримки в проведенні розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 по 14.12.2021 у розмірі 33 922 грн 29 коп. з відрахуванням необхідних податків та зборів. 24.10.2022, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 у справі № 520/971/22, відповідачем здійснено перерахунок та сплачено позивачу недораховані кошти у сумі 33 922,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 692-694 від 21.10.2022. 09.05.2023 позивач, в зв`язку з затримкою в проведенні розрахунку при звільненні (виплата надбавки за вислугу років 31.01.2022 на виконання судового рішення по справі №520/3821/21) звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в розрахунку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що стягнення середнього заробітку за один період у подвійному розмірі не відповідає змісту КЗпП України та стягнення з відповідача будь-яких коштів за один і той же період часу є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції не погоджується та зазначає. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП Украни передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022. З матеріалів справи встановлено, що спірний період тривав з 29.01.2020 (наступний день за датою звільнення позивача) по 31.01.2022 (дата виконання судового рішення по справі №520/3821/21). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник до 19.07.2022. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних так і неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вона прямо пов`язана з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 28.01.2020 - дата звільнення позивача та 31.01.2022 дата розрахунку з ним. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їх виникнення, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22. Суд апеляційної інстанції зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з позивачем 28.01.2020 - в день звільнення. Разом з тим, остаточний розрахунок фактично здійснений в два етапи на виконання судових рішень в справах № 520/3821/21 та № 520/224/22 31.01.2022 та 15.12.2021 відповідно. Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі рішення в справі № 520/224/21 було предметом розгляду в адміністративній справі № 520/971/22 (рішення суду від 28.06.2022, яке виконано 24.10.2022). Під час розгляду справи № 520/971/22 вирішено спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29.01.2020 по 14.12.2021, а саме виплати належних позивачу сум грошового забезпечення при звільненні, заявлений у справі № 520/224/21. Рішення у справі №520/971/22 набрало законної сили 29.09.2022 та виконано відповідачем 24.10.2022. Суд звертає увагу, що рішення в справі № 520/971/22 ухвалено судом першої інстанції 28.06.2022 (провадження відкрито 18.01.2022), відтак на час звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням судового рішення в справі № 520/224/21, не настали обставини, які давала б підстави для включення до середнього заробітку сум, присуджених в справі № 520/3821/21, оскільки на зазначену дату виплати проведено не було. Відтак, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивач мав право на звернення до суду з окремим позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням рішення суду в справі № 520/3821/21. Разом з цим, з огляду на те, що позивач самостійно обрав для себе спосіб відновлення порушеного права шляхом звернення до суду з окремими вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, усвідомлюючи при цьому, що на момент звернення з позовом до суду в даній справі № 520/10691/23, рішення в справах №520/224/21 та № 520/971/22 набрали законної сили, необхідно врахувати, що на виконання судового рішення в справі № 520/971/22 позивачеві виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням судового рішення в справі № 520/224/21, а тому при вирішенні даної справи середній заробіток за період з 29.01.2020 по 14.12.2021 є таким, що стягнений з роботодавця відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили, а тому не може бути стягнутий повторно. Відтак, в даній справі (№520/10691/23) має бути обрахований та стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням рішення суду в справі № 520/971/22. Аналогічні висновки щодо визначення періоду, за який має бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням декількох рішень суді викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року № 160/18656/22. Суд апеляційної інстанції, зазначає, що на виконання рішення суду в адміністративній справі № 520/971/22 відповідачем здійснено позивачу виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 33 922,29 грн. за період з 29.01.2020 по 14.12.2021. Враховуючи дату остаточного розрахунку з позивачем, а саме дату виконання рішення суду по справі №520/3821/21 - 31.01.2022 та період за який вже стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку (справа №520/971/22) - з 29.01.2020 по 14.12.2021, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 15.12.2021 по 31.01.2022. Щодо позовних вимог про зобов`язання Спеціалізованої прокуратури нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку та стягнути зазначену суму на користь позивача колегія суддів зазначає. В даному випадку, має бути обрахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення позивача, яке існувало на момент звільнення зі служби та на момент звернення до суду з позовом в справі № 520/971/22. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100). Під час розгляду справи № 520/971/22 (https://reestr.court.gov.ua/Review/104973032) встановлено, як вбачається з його змісту, що розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року становить 46 737,04 грн, за грудень 2019 року - 40 569,61 грн. Під час судового розгляду по даній справі встановлено, що на виконання рішення суду по справі №520/3821/21 відповідачем виплачено ОСОБА_1 не донараховані кошти в сумі 1187,02 грн. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків та всіх видів грошового забезпечення є 28.01.2020, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є листопад 2019 року (30 календарних днів, розмір грошового забезпечення - 46737,04 грн) та грудень 2019 року (31 календарний день, розмір грошового забезпечення - 40569,61 грн). Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 1431,26 грн (87306,65 грн/61 календарний день). З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.12.2021 по 30.01.2022 становить 67 269,22 грн. (1431,26 грн х 47 к. дн. затримки). При визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачеві надбавки за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 із застосуванням постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова КМУ №1294) з урахуванням отриманих сум по день фактичного розрахунку, колегія суддів враховує те, що впродовж проходження служби позивач отримував надбавку за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень постанови КМУ № 1294, активних дій щодо її отримання шляхом звернення до роботодавця або до суду не вчиняв, а звернувся з цього питання вперше до Харківського окружного адміністративного суду лише у березні 2021 року (відповідно до відомостей, що містяться на порталі «Судова влада України» за посиланням: https://court.gov.ua/fair/), тобто через більш ніж три місяці з дня його звільнення. Вказана обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу пропорційності визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачеві надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення з урахування положень постанови КМУ № 1294. по день фактичного розрахунку. Відтак, колегія суддів вважає, що належною та достатньою до стягнення сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням рішення суду по справі №520/971/22 є 1187,02 грн. Щодо посилання відповідача на недотримання строків, визначених ст.122 КАС України та ст.233 КЗпП України, колегія судді зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 КАС України не містить вимог, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо обчислення та виплати грошового забезпечення), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 , частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Проте, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України доповнено пунктом такого змісту: "

1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Таким чином, лише з 01.07.2023 встановлені законодавчо обмеження щодо застосування строків, визначених ч. 2 ст. 233 КЗпП України, тоді як позов подано до суду 09.05.2023. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22. З урахуванням зазначеного, колегія суддів доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду вважає необґрунтованими. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2021 по 30.01.2022 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати надбавки за вислугу років за період з 15.12.2021 по 30.01.2022 року у розмірі 1187,02 грн Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке. Позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, додаткової угоди від 05.10.2023 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, акт про надання правової (правничої допомоги) від 21.11.2024. Відповідач у додаткових поясненнях заперечував проти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що позивач має вищу юридичну освіту, отже може самостійно представляти власні інтереси у суді, недоведеності витрат на правничу допомогу, можливості звернутися за наданням безоплатної правничої допомоги в порядку, визначеному ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». У зв`язку з наведеними обставинами колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20). Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19. З урахуванням викладеного суд зазначає наступне. Так, дослідивши договір про надання правової (правничої) допомоги: договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, додаткової угоди від 05.10.2023 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021, акт про надання правової (правничої допомоги) від 21.11.2024, судом встановлено, що за даним договором представник позивача приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги Волику О.Г. з питання підготовки апеляційної скарги у справі 520/10691/23 від 06.10.2023, письмових пояснень від 18.09.2024 щодо встановлення юридичних фактів, які впливають на вирішення справи Згідно акту про надання правової (правничої) допомоги від 21.11.2024 адвокатом виконано, певний обсяг робіт з надання правової допомоги, а також визначено розмір гонорару за надання правової допомоги в загальній сумі 8000 грн. Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень. Враховуючи викладене вище, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що у конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 1000,00 грн. Доводи відповідача, що відсутні докази понесення позивачем фактичних витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів відхиляє з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 18 травня 2023 року по справі № 240/38728/21, згідно якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Суд також зважає на рішення ЄСПЛ по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) де суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)». Судовий збір підлягає стягненню в прядку, визначеному ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2023 року по справі № 520/10691/23 скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з а період з 15.12.2021 по 30.01.2022 року Зобов`язати Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати надбавки за вислугу років за період з 15.12.2021 по 30.01.2022 року у розмірі 1187 (одна тисяча сто вісімдесят сім) грн. 02 коп. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (ЄДРПОУ 39969443) судовий збір у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (ЄДРПОУ 39969443) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (однієї тисячі) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк