Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15388/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 р.Справа № 520/15388/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 (суддя Зінченко А.В.; м. Харків; повний текст рішення складено 25.01.2021) по справі № 520/15388/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0068169-5806-2032 від 26.05.2020 на загальну суму 15550, 68 грн., винесене ГУ ДПС у Харківській області. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0068170-5806- 2032 від 26.05.2020 на загальну суму 81200, 32 грн., винесене ГУ ДПС у Харківській області. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що, враховуючи приписи п.п. є) 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, та те, що нежитлова будівля поліграфічного виробництва загальною площею 3891,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлова виробничо-складська будівля загальною площею 745,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належать АТ «ПОЛІЕМОС» на праві господарського відання, а АТ «ПОЛІЕМОС» використовує їх для промислового виробництва, ГУ ДПС у Харківській області помилково віднесено вказані нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 по справі № 520/15388/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без задоволення. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 по справі № 520/15388/2020 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Верховною Радою України у п.п. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що будівлі промисловості, що використовуються за призначенням, не є об`єктом оподаткування. Рішенням місцевої ради не може змінюватися чи скасовуватись дія норми закону, прийнятої Верховною Радою України. Зазначає, що належні позивачу будівлі промисловості, а саме нежитлова будівля поліграфічного виробництва загальною площею 3891,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлова виробничо-складська будівля загальною площею 745,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не є об`єктом оподаткування на підставі п.п. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Пояснив, що вказане нерухоме майно належить АТ «ПОЛІЕМОС» на підставі договору про закріплення майна на праві господарського відання від 03.01.2019. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 по справі № 520/15388/2020 замінено відповідача по справі № 520/15388/2020 з Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) на Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495). Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі поліграфічного виробництва загальною площею 3891,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлової виробничо-складської будівлі загальною площею 745,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В 2001 році ОСОБА_1 створив АТ «ПОЛІЕМОС» (код ЄДРПОУ 31632688) та є акціонером останнього з переважною кількістю акцій та кінцевим бенефіціарним власником АТ «ПОЛІЕМОС». 03.01.2019 між ОСОБА_1 (власник) та АТ «ПОЛІЕМОС» (користувач) укладено договір про закріплення майна на праві господарського відання. Вказане нерухоме майно ОСОБА_1 використовує шляхом здійснення господарської діяльності АТ «ПОЛІЕМОС» за вказаними адресами, основним видом діяльності якого є друкування іншої продукції, що також підтверджується витягом з Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 26 травня 2020 року Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення № 0068170-5806-2032 на загальну суму 81200, 32 грн. та № 0068169-5806-2032 на загальну суму 15550, 68 грн.. Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, керуючись положеннями п. 55.1. ст. 55, п. 56.1. ст. 56, п. 56.2. ст. 56 ПК України, 31 липня 2020 року позивач направив скаргу про скасування податкових повідомлень-рішень на адресу ДПС України. Рішенням про результати розгляду скарги від 25 вересня 2020 року ДПС України залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №0068169-5806-2032 та №0068170-5806-2032. Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень не ставилось під сумнів факт віднесення об`єкту оподаткування до «Будівель промисловості», однак, на думку суду, рішенням XXII сесії Покотилівської сільської ради VII скликання від 12.06.2018 «Про встановлення ставок податку та пільг на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по Покотилівській селищній раді на 2019 рік» не передбачена пільга для категорії будівлі промисловості, та визначена ставка у розмірі 0,5%, а тому контролюючим органом при формуванні податкових повідомлень рішень правомірно розраховано суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України). При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Отже, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з даними Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі поліграфічного виробництва загальною площею 3891,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлової виробничо-складської будівлі загальною площею 745,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які згідно з ДК 018-2000 відносяться до класу "будівлі промисловості" 1251, а отже, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу приписів п.п. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Таким чином, доводи відповідача про те, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати податку, колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє. Враховуючи приписи підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 (№К/9901/1438/17). Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що Рішенням XXII сесії Покотилівської сільської ради VII скликання від 12.06.2018 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік» не встановлено пільг для оподаткування будівель промисловості та зазначає, що останнім встановлено лише ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у смт. Покотилівці (згідно з додатком 1 цього рішення передбачена ставка з податку на нерухоме майно, а саме: для Будівель інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне у розмірі 0,5 відсотків від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр), а наявність пільг на нежитлові будівлі, як будівлі промисловості, що не є об`єктом оподаткування передбачено п.п. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що належні позивачу нежитлові будівлі, як будівлі промисловості, не є об`єктом оподаткування в силу положень п.п. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому вважає податкові повідомлення-рішення № 0068169-5806-2032 від 26.05.2020 на загальну суму 15550, 68 грн. та № 0068170-5806- 2032 від 26.05.2020 на загальну суму 81200, 32 грн., винесені ГУ ДПС у Харківській області, протиправними та такими, що належить скасувати. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 4 ч. 1, ч. ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру у загальному розмірі 967,51 грн. (а.с. 12). Також, виходячи з цієї ставки судового збору, позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1451,26 грн. (а.с. 115), що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами. Враховуючи вищевказане та те, що справа вирішена на користь позивача, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача судових витрат зі сплати судового збору у загальному розмірі 2418,77 грн. за подання позивачем позовної заяви та апеляційної скарги підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року по справі № 520/15388/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0068169-5806- 2032 від 26.05.2020 на загальну суму 15 550,68 грн., винесене ГУ ДПС у Харківській області. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0068170-5806- 2032 від 26.05.2020 на загальну суму 81 200,32 грн., винесене ГУ ДПС у Харківській області. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ - 43143704, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2418,77 (дві тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 77 коп., в т.ч. 967,51 грн. - за подання позовної заяви та 1451,26 грн. - за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 01.06.2021 року