Постанова Дніпровський апеляційний суд № 220/1801/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/340/25 Справа № 220/1801/23 Суддя у 1-й інстанції - Дурач О. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 220/1801/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Корчистої О.І. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 21 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Дурач О.А. у смт. Велика Новосілка Донецької області та повне судове рішення складено 21 травня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки. Позовну заяву мотивовано тим, що відповідачка, яка є громадянкою російської федерації, відповідно до паспорту НОМЕР_1 , виданого 12.12.2012 відділом УФМС Росії по Тамбовській області Сосновському районі, код підрозділу 680-025, має у власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна 04.06.2019 за № 31923458 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1848274014212). В подальшому, громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який діяв на підставі довіреності номер 68 АА 1064961 від 20.11.2018р. від імені громадянки ОСОБА_1 укладено з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) договір оренди земельної ділянки від 27.05.2019 р. на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, площею 3,4967 га, строком на 49 років 11 місяців, про що здійснено запис № 31923583 від 04.06.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка розташована на території Іскрівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (нині - Комарська сільська територіальна громада Волноваського району). Як вбачається з інформацій Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та договору оренди землі, ОСОБА_1 на дату реєстрації права власності на земельну ділянку була громадянкою російської федерації. Таким чином, ОСОБА_1 будучи громадянкою російської федерації має у приватній власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, площею 3,5 га, а упродовж року добровільно не здійснила її відчуження (до 04.06.2020). У зв`язку із цим наявні підстави для конфіскації у ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки, шляхом припинення права власності на неї з одночасним визнанням права власності держави, в особі Головного управління Держгеокадстру у Донецькій області. Позивач вказує, що ОСОБА_1 до закінчення річного строку після державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, як нерезидент України, повинен був виконати вимоги законодавства щодо відчуження спірної земельної ділянки, що ним, однак, самостійно в добровільному порядку вчинено не було, чим порушив статті 13,14,41 Конституції України та статті 80,81,145 ЗК України. Про факт порушення земельного законодавства ОСОБА_1 у вигляді не відчуження протягом законодавчо визначеного строку вищевказаної земельної ділянки, Головне управління дізналось на початку грудня 2023 року за результатами проведення моніторингу опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та їх обтяжень. Саме із дати формування інформаційної довідки у вказаному Реєстрі (19.12.2023) і необхідно обчислювати початок перебігу строку позовної давності для Головного управління, яке з цього моменту має об`єктивну можливість дізнатись, що Відповідач є власником спірної земельної ділянки та досі, всупереч вимогам статей 81, 145 Земельного кодексу України, не виконав обов`язок щодо відчуження, а отже, така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду на користь держави. Враховуючи вищезазначене, позивач просив конфіскувати на користь держави земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, площею 3,5 га., із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іскрівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, відомості про яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 04.06.2019 за № 31923458, шляхом припинення права власності та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767332). Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області витрати зі сплати судового збору сплаченого за пред`явлення цього позову у розмірі у сумі 4026,00 грн. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 21 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам у справі, зокрема, у даній справі Головним управлінням було долучено всі можливі докази наявних підстав стосовно необхідності в конфіскації земельної ділянки. Усі належні матеріали справи отримані з офіційних джерел та Державних реєстрів України. Наприклад, Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, Інформація з ДЗК про права на земельну ділянку, Інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку отримані в електронному вигляді, які мають однакову юридичну силу з паперовим носієм, а тому являються належними доказами у справі. Оригінал Договіру оренди земельної ділянки та Довіреністі зберігаються в реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній контролі у спадковій справі, у зв`язку з чим, у Головного управління відсутня можливість у наданні оригіналів документів, тому позовна заява базується на матеріалах, що перебувають у доступному володінні Головного управління. Згідно п.106 Порядку провадження з заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215) далі - (Порядок) документи про вихід з громадянства України приймають виключно дипломатичні представництва чи консульські установи України. Рішення про припинення особою громадянства України приймає Президент України, які надсилаються до ДМС України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії (п.п.113, 114 Порядку). Так, дійсно, на день видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №886858 від 27.12.2010 відповідачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , але на день реєстрації права власності (04.06.2019) вже мала паспорт громадянки російської федерації та мешкала за адресою АДРЕСА_2 , російська федерація. Позивач вважає, що суду надано докази про те, що ОСОБА_1 протягом року не виконала покладений на неї обов`язок та не відчуджила земельну ділянку. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно даних Державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, серії ЯЛ №886858, відповідачка є власником даної земельної ділянки на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №2585 від 16.11.2010. Земельна ділянка розташована на території Іскрівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області (нині - Комарська сільська територіальна громада Волноваського району). Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна 04.06.2019 за № 31923458 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1848274014212). В подальшому громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який діяв на підставі довіреності номер 68 АА 1064961 від 20.11.2018р. від імені громадянки ОСОБА_1 укладено з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) договір оренди земельної ділянки від 27.05.2019 р. на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, площею 3,4967 га строком на 49 років 11 місяців, про що здійснено запис № 31923583 від 04.06.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У даному договорі оренди зазначені паспортні дані відповідачки ОСОБА_1 : паспорт НОМЕР_1 , виданий 12.12.2012 відділом УФМС Росії по Тамбовській області Сосновському районі, код підрозділу 680-025. Суд звертає увагу, що даний договір підписано ОСОБА_3 . Також, на підтвердження позовних вимог позивачем надана копія довіреності 68 АА 1064961 від 20.11.2018р. від імені ОСОБА_1 , яка посвідчена нотаріусом Сосновського району Тамбовської області рф 20.11.2018 р. та в якій зазначено паспортні дані ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 , виданий 12.12.2012 відділом УФМС Росії по Тамбовській області Сосновському районі, код підрозділу 680-025, вказаною довіреністю уповноважено Девентова В.В. представляти інтереси ОСОБА_1 . Як вбачається з відповіді Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ у Донецькій області Державної міграційної служби України від 26.01.2024 р., за наявними обліками РТГ ІП "Реєстрація місця проживання" ЄІАС УМП ДМС України відомості щодо факту реєстрації\зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , відсутні. За обліками ЄІАС УМП ДМС України, на момент документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон, станом на 20.07.2012р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована за адресою - АДРЕСА_3 . Згідно відповіді Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (ДМС) від 26.03.2024, за даними інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС громадянка російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не значиться, відповідно в ДМС відсутня інформація стосовно реквізитів її паспорта громадянки російської федерації. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка набула право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №2585 від 16.11.2010, та жодних достатніх, належних та допустимих доказів на встановлення факту її втрати громадянства України та отримання громадянства іншої держави суду не надано. Зважаючи на те, що факт належності до громадянства іншої держави, факт припинення громадянства України, повинен доводитись у встановленому порядку, належними засобами доказування (дані інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС, оригінал паспорту та ін..), копії наданих суду довіреності від імені ОСОБА_1 68 АА 1064961 від 20.11.2018р. та договору оренди землі від 27.05.2019 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, на підтвердження факту належності ОСОБА_1 до громадянства іншої держави, суд визнав недопустимими доказами по даному провадженню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Норма статті 143 ЗК України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, окрім іншого, конфіскації земельної ділянки. Норма частини 5 ст. 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Разом з тим попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.

1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92 цс 13). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38, ч. 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Правила статей 13, 14 Конституції України передбачають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Відповідно до ст. ст.1,19 ЗК України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону. Землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних. Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства. Згідно із ч. 5 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. У частині четвертій ст. 81 ЗК України вказується, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Згідно пункту "е" ч. 1 ст. 140 ЗК України однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (п. "в" ч.1ст.143 ЗК України). Відповідно до ч.2ст.145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 1421281800:02:001:0366, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №2585від 16.11.2010, тобто, будучи громадянкою Украни. Згідно ж статті ст. 2 Закону Про громадянство України, законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Отже, навіть якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Також, у наданій суду відповіді Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ у Донецькій області Державної міграційної служби України від 26.01.2024, зазначено про дані реєстрації ОСОБА_1 та факт її документування документом для виїзду за кордон, а з відповіді Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (ДМС) від 26.03.2024 р., за даними інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не значиться. Вказані докази є належними та допустимими, оскільки стосуються предмета доказування, надані суду на запит суду в порядку ст. 187 ЦПК України та на ухвалу суду про витребування доказів за клопотанням позивача. Єдиними доказами на підтвердження громадянства ОСОБА_1 , як громадянки російської федерації є копії договору оренди, підписаного іншою особою, та копія довіреності від імені ОСОБА_1 . Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, оригінали або належним чином посвідчені копії даних доказів суду не надані, джерело їх отримання не встановлено, й позивачем не заявлено клопотань про витребування таких доказів. За таких обставин, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_1 не перебуває у громадянстві України, вийшла або позбавлена громадянства України, відсутні підстави для конфіскації спірної земельної ділянки згідно статті 140 ЗК України, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегією суддів враховано невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що станом на час набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення відповідачка не була громадянинкою України та не мав права набувати право власності на таку земельну ділянку. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 21 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 березня 20025 року. Головуючий: Судді: