Постанова Харківський апеляційний суд № 619/2756/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2025 року м. Харків справа № 619/2756/23 провадження № 22-ц/818/1207/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., учасники справи: позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 липня 2023 року в складі судді Нечипоренко І.М.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за опалення та гарячу воду у розмірі 50999,58 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КП «Харківські теплові мережі» надає відповідачам послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг, станом на 01.05.2023 у боржників виникла заборгованість в сумі 50999,58 грн, що утворилася за період з 01.08.2013 по 30.04.2023. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 липня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду в сумі 22 939,42 грн 42 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі по 534,96 грн 96 коп з кожного. В іншій частині позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що відповідачі належним чином свої зобов`язання не виконували, плату за надані послуги з теплопостачання вносили не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість. Проте, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог в межах строків позовної давності, за період з 20.06.2020 по 30.04.2023. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення в частині задоволених позовних вимог відносно неї скасувати та ухвалити нове, яким стягнути заборгованість та судові витрати з ОСОБА_2 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що справу розглянуто без належного повідомлення відповідачки про час та місце розгляду справи. Матеріали справи не містять доказів того, що вона є споживачем наданих позивачем послуг. Договір про надання послуг вона не укладала, не проживає за вказаною у позові адресою з 2018 року, а з березня 2022 разом з дитиною взагалі виїхала до Німеччини. Власником квартири є її колишній чоловік, який повинен утримувати належне йому житло, вона з дитиною лише зареєстровані у квартирі, тому суд дійшов помилкового висновку про стягнення з неї заборгованості в солідарному з відповідачем порядку. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є споживачами послуг опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 . Даними довідки Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області від 19.04.2023 та відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду підтверджується що у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 наявна заборгованість за період з 01.08.2013 по 30.04.2023 становить 55246,55 грн (а.с. 3, 4 - 5). КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875 від 24.06.2004 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Відповідачі вказані послуги сплачують несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого за період з 01.08.2013 по 30.04.2023 утворилася заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі». Розмір заборгованості підтверджується наданими суду рахунком. Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення у за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з урахуванням заявленого відповідачами строку позовної давності, оскільки «ХТМ» звернулося до суду 20 червня 2023 року з позовом, в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.08.2013 по 30.04.2023. Відтак, частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період, щодо якого сплив строк позовної давності. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона хоча і зареєстрований у зазначеній квартирі, проте в ній не проживає та не користується послугами, які надаються позивачем, а тому відсутні підстав для нарахування та стягнення з неї заборгованості колегією суддів не приймаються. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19 (провадження №61-13685св20). Згідно матеріалів справи відповідачі подали до суду заяву, у якій просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» пропущено строки позовної давності. Також, відповідно до зворотнього повідомлення про вручення позовної заяви разом із ухвалою про призначення розгляду справи на 24.07.2023 відповідачі отримали лист 29.06.2023 ( а.с.16). У такому випадку відповідачі вважаються повідомленими про час і місце судового розгляду належним чином, тому відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України у суду не було підстав для відкладення розгляду справи по суті. Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено що відповідачка є споживачами послуг з теплопостачання спростовуються наявністю відкритого особового рахунку та довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги (надалі за текстом Закон України № 2189-УІІІ), споживачем комунальних послуг є фізична особа ,яка отримує житлово-комунальну послугу. Споживач має право: на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку)за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна ) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (пункт 6 ч.1 статті 7 Закону України № 2189-УШ). Для споживачів, приміщення яких не обладнані засобами розподільного обліку, застосовується норма споживання відповідної комунальної послуги, встановлена органом місцевого самоврядування з урахуванням кількості фактично проживаючих та коригуючого коефіцієнту. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» внесені зміни, зокрема до Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (далі Правила № 1182), підпунктом 7 пункту 43 яких визначено, що споживач має право на неоплатувартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутностів житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в`їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції). При цьому, згідно з підпунктом 111пункту 45 Правил № 1182 індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуги у разі її невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі. Водночас зазначені зміни не стосуються послуги з постачання теплової енергії, оскільки навіть при відсутності споживача у приміщенні, його домівка (житлове приміщення чи квартира) опалювалися (послуга з постачання теплової енергії надавалася). Доказів на підтвердження звернення відповідачки з відповідними заявами до КП «ХТМ» суду не надано. Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді Ю.М. Мальований О.В. Маміна