Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/8956/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2025 року справа №200/8956/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Череповський Є.В., складене у повному обсязі 30 грудня 2024 року) у справі № 200/8956/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області від 15.11.2024 №76110164 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій; зобов`язати Відділ «Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внести дані до розділу електронного реєстру прав власності на нерухоме майно та видати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі положень ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати вищевказану ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що справу необхідно розглядати саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки він є публічно-правовим. Сторони в судове засідання не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв`язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю цих відносин є те, що вони пов`язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб`єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій. Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду. Що стосується кола суб`єктів публічно правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління. Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації. Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади. Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб`єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб`єктів і його рішення є обов`язковими для виконання. Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. Виникнення спірних правовідносин обумовлено прийняттям Державним реєстратором протиправного, на думку позивача, рішення про відмову в реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття Державним реєстратором оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно із приписами пункту 1 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу. Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав (частина перша статті 11 Закону № 1952-IV). У силу приписів статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Якщо суб`єкт владних повноважень порушує права чи законні інтереси, зокрема, фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову ОСОБА_1 щодо оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області від 15.11.2024 №76110164 про відмову у проведенні реєстраційних дій (реєстрація права власності на квартиру) суд дійшов висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.02.2020 у справі № 243/4405/17 та від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц та Верховний Суд у постановах від 14.07.2020 у справі № 640/26323/19, від 12.11.2020 у справі № 200/1307/20, від 11.11.2021 у справі № 520/7983/21. Окрім того, колегія суддів зазначає, що визначальним при розмежуванні юрисдикції спорів з Державним реєстратором у подібних правовідносинах, є те, що позивач оскаржує рішення реєстратора, прийняте саме за його (позивача) заявою, а не за заявою третьої особи, через що саме у позивача із Державним реєстратором виникли правовідносини, що носять публічно- правовий характер. Враховуючи вищевикладене, даний позов має розглядатись у порядку адміністративного судочинства Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Викладене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, чим порушені норми процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі діяв передчасно, а, відтак, ухвала суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню та направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на положення ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі № 200/8956/24 - скасувати, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв