Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/3235/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року справа №360/3235/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Е.Г. Казначеєва, Г.М. Міронової Г.М., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника позивача адвоката Керімова Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання «АЗОТ» на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 360/3235/20 (головуючий суддя І інстанції Шембелян В.С.), складену в повному обсязі 04 вересня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання «АЗОТ» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, - В С Т А Н О В И В : 31 серпня 2020 року Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання «АЗОТ» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. від 16 липня 2020 року ВП № 62597704 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 913/869/14 від 21 грудня 2017 року, виданого Господарським судом Харківської області (а.с. 1-3). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі (а.с. 16-18) на підставі положень ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання «АЗОТ» подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати вищевказану ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначило, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з посиланням на ухвалу Господарського суду Харківської області про закриття провадження (щодо тотожних вимог) з підстав порушення підсудності. При цьому, зазначив на наявність спеціального порядку оскарження дій приватних виконавців в частині стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, тощо (а.с. 12-13). Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. від 16 липня 2020 року ВП № 62597704 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 913/869/14 від 21 грудня 2017 року, виданого Господарським судом Харківської області (а.с. 1-3). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі (а.с. 9-10) на підставі положень п.1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки даний спір не належить розгляду у порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивач оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження у повному обсязі, а не лише в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, що унеможливлює розгляд даної справи в рамках адміністративного судочинства. Вищевказана ухвала є спірною у рамках даної справи. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв`язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю цих відносин є те, що вони пов`язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб`єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій. Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду. Що стосується кола суб`єктів публічно правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління. Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації. Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади. Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб`єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб`єктів і його рішення є обов`язковими для виконання. Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. Як вже зазначалось, відповідно до змісту позовної заяви позивачем оскаржено постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. від 16 липня 2020 року ВП № 62597704 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 913/869/14 від 21 грудня 2017 року, виданого Господарським судом Харківської області. Позивач вважає, що спірні правовідносини мають розглядатись за вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на оскарження постанови в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевказаним висновком позивача, та вважає, що даний спір має розглядатись за правилами господарського судочинства, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.04.2016 (6-570цс16), від 22.03.2016 (808/3666/15), від 24.02.2016 (6-3077цс15) та в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 817/425/17. Згідно з частиною 1 статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця щодо виконання судового рішення у господарській справі можуть бути оскаржені стороною саме до господарського суду, який видав виконавчий документ. З матеріалів справи вбачається, що позивач є стороною виконавчого провадження (боржником), яке відкрито на підставі наказу, виданого Господарським судом Харківської області. Позивачем заявлено вимогу про скасування постанови від 16 липня 2020 року ВП № 62597704 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області, отже оскаржено рішення приватного виконавця, ухвалене в порядку виконання рішення суду у господарській справі. Відтак, спірну постанову про відкриття виконавчого провадження винесено при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарської юрисдикції, її оскарження має відбуватись за правилами господарського судочинства шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ. Посилання позивача на вимоги частини 2 статті 74 Закону України Про виконавче провадження, висновки Великої палати Верховного Суду та її постанов вказані в апеляційній скарзі, є незмістовними, оскільки предметом оскарження в цій справі не є постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, тощо. При цьому, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, що унеможливлює вихід судом за межі позовних вимог та зміни предмету спору відповідно до обґрунтувань позовної заяви. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи вищевикладене, предмет даного спору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, при цьому, доводи апеляційної скарги повністю нівелюються вищевказаними нормами права та правовими висновками суду. При цьому, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09). У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом». Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається. Відтак, у позивача наявне право на звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є суд господарської юрисдикції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої дійшов вірного висновку про необхідність закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що даний спір має розглядатись у порядку господарського судочинства. Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання «АЗОТ» на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі № 360/3235/20 залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі № 360/3235/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року. Судді Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова Л.В. Ястребова