Постанова 4807 № 334/1803/21

Дата документу 04.03.2025 Справа № 334/1803/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1803/21 Головуючий у І інстанції: Гнатюк О.М. Провадження № 22-ц/807/349/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Самарський відділ ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), заінтересована особа АТ КБ «ПриватБанк» на бездіяльність державного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування скарги зазначав, що у провадженні Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження № 68467662, що передане з Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), в якому ОСОБА_1 є боржником. 21.11.2023 Дніпровським ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) прийнято постанову про накладення арешту на кошти боржника. Фактично арешт на рахунок № НОМЕР_1 (АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ-00032129), який належить ОСОБА_1 , було накладено 08.08.2024. 24.09.2024 ОСОБА_1 подав до Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) заяву про зняття арешту з указаного рахунку, оскільки на нього надходить заробітна плата. Листом № 47368 від 08.10.2024 начальник відділу Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Кітаєв Станіслав відмовив у задоволенні заяви про скасування арешту. На думку скаржника, така відмова є протиправною. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) КІТАЄВА Станіслава, щодо незняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 (AT ОЩАДБАНК код ЄДРПОУ 00032129), який належить ОСОБА_1 та зобов`язати начальника відділу Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Одеса) КІТАЄВА Станіслава скасувати арешт грошових коштів, які є заробітною платою, на картковому рахунку НОМЕР_2 , відкритого в AT «Державний ощадний банк» на ім`я ОСОБА_1 для зарахування заробітної плати. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року в задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року скасуватита прийняти нову постанову про задоволення скарги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що саме на банк, фінансову установу чи центральний орган виконавчої влади покладається обов`язок щодо інформування виконавця про наявність рахунку зі спеціальним режимом використання та повернення його постанови без виконання, оскільки відокремлення рахунків зі спеціальним режимом використання належить до повноважень виконавчої служби. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв відповідно до закону, в межах своїх повноважень, а матеріали справи не містять доказів, що банк, в якому відкритий рахунок боржника, повідомляв виконавця про спеціальний режим використання такого рахунку та повертав постанову про арешт коштів боржника без виконання. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно з постановою ВП №68467662від 21.11.2023, старшим державним виконавцем Дніпровським ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Сіваковою О.О. при примусовому виконанні виконавчого листа №334/1803/22, виданого 26.01.2022 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя накладений арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 297476,77 грн. Згідно з заявою від 24.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження ВП №68467662, яке передане з Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), з приводу зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в AT «Державний ощадний банк» на ім`я ОСОБА_1 для зарахування заробітної плати. Згідно з листом №47368від 08.10.2024 Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) повідомив ОСОБА_1 , що державним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій від 3.10.2024 року, якою визначено поточний рахунок НОМЕР_1 , станом на теперішній час відсутні законні підстави для зняття арешту з рахунку НОМЕР_1 . Матеріалами виконавчого провадження також підтверджено, що 24.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) з заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. За результатом розгляду вказаної заяви державний виконавець за ВП № 68467662 прийняв постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника в банку для здійснення видаткових операцій від 03.10.2024, якою визначено поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Філія-Дніпропетровське обласне управління AT «Ощадбанк» та направлено до установи банку засобами АСВП. Постановою Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) від 03.10.2024 у ВП № 68467662 знято арешт з усіх рахунків, що належать ОСОБА_1 . Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Зазначене правило визначає ті кошти, що складають, зокрема, пенсію як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами (частини друга, третя статті 70 Закону України «Про виконавче провадження»). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 зазначила: «…виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)…». У постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). У випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів. Зі змісту постанови про арешт коштів боржника вбачається, що державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику. Тобто, постанова містить застереження щодо спеціальних рахунків, арешт яких забороняється. Розроблена законодавцем правова концепція запобіганню порушення прав боржника стосовно володіння, користування та розпоряджання грошовими коштами, на які розповсюджується встановлене законодавством обмеження щодо накладення арешту в межах виконавчого провадження, визначає, що на момент вжиття такого заходу з метою ефективного виконання судового рішення державний виконавець не володіє інформацією про стан рахунку боржника, на який накладається арешт. Колегія суддів зауважує, що саме банк повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас у разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23. Крім того, з метою недопущення безповоротного втручання у право боржника на володіння, користування та розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на банківських рахунках зі спеціальним режимом, які в силу вимог закону підпадають під обмеження щодо можливості накладення арешту на них, законодавець не обмежив боржника у праві надати державному виконавця докази на підтвердження спеціального режиму банківського рахунку, на який накладено арешт. Скаржник помилково вважає, що саме на державного виконавця покладений обов`язок здобувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку, водночас як обов`язок державного виконавця полягає у знятті арешту з рахунку боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок банком або боржником. Матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що постановою Самарського відділу ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) від 03.10.2024 у ВП № 68467662 знято арешт з усіх рахунків, що належать ОСОБА_1 . Отже, державний виконавець діяв відповідно до закону, в межах своїх повноважень, а права боржника не порушені під час здійснення виконавчих дій, тому в задоволенні скарги слід відмовити. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично дублюють доводи первісної скарги, яким суд надав належну оцінку, перевіривши обставини справи належним чином. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду скарги по суті, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 рокув цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 06 березня 2025 року. Головуючий: Судді: