Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/7319/21

Дата документу 28.01.2025 Справа № 334/7319/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/7919/21 Головуючий у І інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/226/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Гончар М.С., Кухаря С.В., секретар: Волчанова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича в порядку ст.447 ЦПК України, стягувач у якому є ОСОБА_2 ,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. в порядку ст.447 ЦПК України, стягувач у якому є ОСОБА_2 . В обґрунтування скарги зазначала, що у провадженні приватного виконавця Коциняна М.О. знаходиться ВП № 74625476, про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Під час проведення виконавчого провадження було накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_1 . Арешт на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 не накладався. Однак, незважаючи на це, вищевказана нерухомість виставлена приватним виконавцем на продаж на аукціоні «СЕТАМ» лот № 561365. ОСОБА_1 зазначала, що 07.10.2024 її представник надав виконавцеві заяву про зняття квартири з аукціону у зв`язку з порушенням законодавства, проте відповіддю від 17.10.2024 приватний виконавець відмовив у задоволенні цієї заяви. На думку скаржниці, така відмова є протиправною. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. щодо виставлення на продаж частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна М.О. зняти з продажу частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також просила поновити строк для подання скарги. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року в задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року скасуватита прийняти нову постанову про задоволення скарги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не надав оцінки та не звернув належної уваги на порушення приватним виконавцем норм законодавства щодо звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна. Приватний виконавець не здійснив жодних дій, які б свідчили про пошук будь-якого рухомого майна, зокрема опису майна, яке знаходиться у квартирі за місцем проживання боржника, а відразу звернув стягнення на нерухоме майно. За твердженням ОСОБА_1 , суд не звернув уваги на той факт, що виконавець не накладав арешту на об`єкт нерухомого майна, як того вимагає закон, такої постанови їй не надсилав; не перевірив наявності інших виконавчих проваджень і накладення арешту в них, а також не надав можливості визначити вартість майна за взаємною згодою сторін,не направляв їй жодних повідомлень про реалізацію квартири з аукціону. У своєму відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О. заперечує проти доводів ОСОБА_1 , зазначає, що він діяв в рамках своїх повноважень та у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження», просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Адоєвцев С.Є. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та задоволенні скарги ОСОБА_1 . Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян М.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказував, що діяв у межах чинного законодавства, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року просив залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець діяв відповідно до закону та в межах своїх повноважень, права боржника у цьому виконавчому провадженні не було порушено, а скарга на неправомірні дії приватного виконавця є необґрунтованою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Коциняна М.О. перебуває зведене виконавче провадження № 74625476 з виконання виконавчого листа № 334/7319/21 виданого 07.02.2024 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 15000 доларів США за розпискою від 28.10.2018 та 3 % річних в розмірі 428,30 доларів США (ВП № 74617438) та виконавчого листа № 334/7319/21 виданого 07.02.2024 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат в розмірі 9972,20 грн. Постанови про відкриття виконавчого провадження № 74617438 та № 74616899 було направлено рекомендованим листом на адресу боржника, що підтверджується реєстром поштових відправлень рекомендованих листів № 115 від 04.04.2024. Згідно з матеріалами виконавчого провадження, приватний виконавець Коцинян М.О., починаючи з дати відкриття виконавчого провадження 03.04.2024 регулярно направляв запити до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, Пенсійного фонду України про фізичних осіб боржників, які отримують пенсії, розмір їх пенсій та найменування органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває боржник, та інформацію про фізичних осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про їх останнє місце роботи, Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником - фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є само зайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником - фізичною особою - підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця та до банківських установ на отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків боржника, відповіді на які містяться в матеріалах виконавчого провадження. Згідно з відповідями на вищезазначені запити було встановлено, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані, кошти на рахунках боржника, яких було б достатньо для задоволення вимог стягувана, відсутні та єдиним джерелом доходу є пенсія. 03.04.2024 під час перевірки майнового стану боржника приватний виконавець встановив наявність зареєстрованого за боржником нерухомого майна - 1/2 частини чотирикімнатної квартири, загальною площею 118,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 03.04.2024 приватний виконавець прийняв постанову про арешт майна боржника та відповідні відомості було внесено до Державного реєстру речових прав, що підтверджується витягом № 372554528 від 03.04.2024. 22.08.2024 здійснено опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме: 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 118,70 кв.м. Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.08.2024 було направлено сторонам виконавчого провадження, що підтверджується реєстром рекомендованих листів № 306 від 28.08.2024. 02.09.2024 приватний виконавець прийняв постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. 05.09.2024 приватний виконавець отримав звіт про оцінку арештованого нерухомого майна та на виконання вимог пункту 5 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» направив сторонам повідомлення про результати оцінки арештованого майна, що підтверджується реєстром рекомендованих листів № 322 від 06.09.2024. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно з ч. 3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення. Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно з ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право брати участь у вчиненні виконавчих дій. Згідно з ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Відповідно до пункту 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 57 зазначеного Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ). Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону. Статтею 12 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що у діях приватного виконавця відсутні порушення закону, дійшов правильного висновку про безпідставність і недоведеність вимог скаржниці щодо скасування постанови приватного виконавця, якою виставленню на продаж частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично дублюють доводи первісної скарги, яким суд надав належну оцінку, перевіривши обставини справи належним чином. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду скарги по суті, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 рокув цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 03 лютого 2028 року. Головуючий: Судді: