Постанова 4875 № 922/5242/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/5242/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О. за участю секретаря судового засідання Склярук С.І., та представників учасників справи: від позивача Ногіна О.М.- прокурор; від відповідача 2: Кітченко М.Ю.- представник; від відповідачів 3,4 Турутя З.О. представник; від інших учасників справи не з`явились; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області до відповідачів: 1.Харківської міської ради, м. Харків 2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 3.фізичної особи-підприємця Звоновського Олександра Олександровича, м. Харків 4.фізичної особи Зубкова Ігоря Володимировича, м. Харків про скасування рішення, визнання недійсним договору та витребування майна ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі- Позивач, Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі-Відповідач 1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Відповідач 2), Фізичної особи-підприємця Звоновського Олександра Олександровича (далі- Відповідач 3), Фізичної особи Зубкова Ігоря Володимировича (далі Відповідач 4 в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 13.09.2024 (вх. № 23045/24) просив суд: - визнати незаконним та скасувати п. 46 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16; - визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.08.2016 № 5368-В-С, укладений між Відповідачем2 та Відповідачем 3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1591; - витребувати у Відповідача 4 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові підвальні приміщення підвалу № I-:-V, X-:-XIII загальною площею 107,9 кв. м. житлового будинку, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 79965063101). Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Прокурор вважав, що рішення у справі прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування усіх обставин справи, зокрема, посилаючись на: - визнання недійним рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16 є ефективним способом захисту, оскільки заявлення такої позовної вимоги, спрямоване на відновлення інтересів територіальної громади; - про порушення вимог законодавства стало відомо лише 06.02.2019 з ухвали слідчого судді, а з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, що повністю спростовує висновки суду першої інстанції про пропущення ним позовної давності; - висновки суду щодо добросовісності Відповідача 3 та 4 є помилковими, оскільки обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця Відповідача 3, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, свідчать про недобросовісність дій орендаря. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 року у справі 922/5242/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора, а ухвалою від 13.01.2025року розгляд справ призначено на 17.02.2025 о 12:45. Від Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважав, що суд першої інстанції прийняв законне рішення, оскільки строк позовної давності є пропущеним, а Прокурором недоведено ознак недобросовісності при заявлені вимоги про витребування майна. Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. У судове засідання 17.02.2025р з`явились Позивач та представники Відповідачів 2, 3,4. Відповідач 1 не скористався своїм правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, але був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. У судовому засіданні Позивач підтримував доводи заявленої апеляційної скарги, рішення суду просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Представники Відповідачів 2, 3, 4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представники Відповідача 1 не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, отже судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2025 до 11:00 для ухвалення та проголошення постанови. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови з огляду на наступне. Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини: - укладення 11.02.2016 між Відповідачем 2 та Відповідачем 3Договору оренди нежитлових приміщень № 4149, за умовами якого Відповідачу 3 в строкове платне користування передано нежитлові підвальні приміщення підвалу № I-:-V, X-:-XIII загальною площею 107,9 кв.м. житлового будинку (технічний паспорт від 20.11.2012, інвентаризаційна справа № 33502) (далі-Майно), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2», що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 16.01.2019; - звернення Відповідача 3 з заявою вх. № 3978 від 15.03.2016 до Відповідача 2 про надання дозволу на приватизацію орендованого майна; - проведення на підставі Рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу) в пункті 46 якого передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Звоновським О.О. підлягають: - нежитлові приміщення підвалу житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2», площею 107,9 кв. м.; - звернення 14.07.2016 Відповідача 3 до Відповідача 2 з заявою про приватизацію орендованого майна; -направлення 21.07.2016 Відповідачем 2 листа № 11679 ФО-П Буйницькому М.В., як суб`єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку майна з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу; -складання 03.08.2016 суб`єктом оціночної діяльності ФО-П Буйницьким М. В. звіту про оцінку орендованого майна, відповідно до якого вартість зазначеного майна склала 241 300 грн.; -укладення 12.08.2016 між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 Договору купівлі- продажу № 5368-В-С нежитлових підвальних приміщень підвалу № I-:-V, X-:-XIII загальною площею 107,9 кв.м. житлового будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2»; - складання 26.08.2016 акту прийому-передачі зазначеного майна Відповідачу 3 Зазначені обставини сторонами не оспорюються. Прокурор вважав, що внаслідок протиправних дій Відповідачів через незаконно обраний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем зазначених вище нежитлових приміщень, майно вибуло з територіальної власності м. Харкова, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Відповідачами подавались відзиви на позовну заяву, в яких вони проти позову заперечували, посилаючись на те, що Відповідач 3 правомірно набув у власність спірні нежитлові приміщення. Зокрема, наполягали на тому, що орган приватизації вправі обрати такий спосіб приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, зокрема, проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, отже викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абз.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», є обов`язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках. Також Відповідачі вважали, що Прокурор не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення, а посилання Прокурора на виявлення порушення за результатами опрацювання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 все одно свідчить про безпідставне порушення ним строку позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на: - неефективність способу захисту в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 46 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16, яке вже було реалізовано і вичерпало свою дію; - пропущення Прокурором строку позовної давності в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.08.2016 № 5368-В-С, оскільки представники органів прокуратури могли бути присутніми на пленарному засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення, в зв`язку з чим Прокурор міг довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м. Харкова безпосередньо в день прийняття цього рішення - 06.07.2016 або ж у день його оприлюднення на офіційному сайті Міськради 11.07.2016, або на момент порушення відповідного кримінального провадження 04.01.2017 року ; - не надання Прокурором належних і допустимих доказів на підтвердження своєї необізнаності з порушенням прав територіальної громади м. Харкова після 04.01.2017, тобто з часу виявлення порушення за результатами опрацювання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002; - відсутність недобросовісності набуття спірного майна Відповідачами 3,4, оскільки саме Відповідачем -1 був порушений принцип належного врядування, а вимога про витребування майна у Відповідача 4 призведе до непропорційного втручання у його право на мирне володіння майном. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Аналізуючи встановлені вищенаведені фактичні обставини даної справи, суд першої інстанції дійшов наступних висновків, що не оспорюються сторонами в межах даного апеляційного оскарження: - саме Відповідач-1 мав право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Відповідач-2 укладав відповідні договори купівлі-продажу; - Відповідачем 1 всупереч вимогам ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»( в редакції норм, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не був проведений продаж спірного майна шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж), оскільки виключні обставини у вигляді здійснення Відповідачем -3 невід`ємного поліпшення орендованого майна у відповідному ( не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна) розмірі, що зумовлюють законну можливість проведення продажу шляхом викупу- були відсутні, такі документи Відповідачем-3 не подавалися; - здійснення Відповідачем 1 розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади м.Харкова, отже спірне нежитлове приміщення незаконно вибуло із власності міської територіальної громади. Зазначені обставини та висновки суду першої інстанції учасниками справи не оспорюються, судовою колегією не встановлено підстав для виходу за межи вимог та доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.269 ч.4 ГПК України. Судом першої інстанції перевірено процесуальні повноваження Прокурора на подання даного позову та зроблений обґрунтований висновок, що оскільки Відповідач-1 представляє інтереси міської громади, але саме він вчинив дії, які негативно впливають на її інтереси, Прокурором правомірно самостійно подано позов з метою дотримання принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про повернення комунального майна у власність. Досліджуючи таку мету звернення Прокурора із позовом, суд дійшов висновку про неефективність обраного Прокурором способу захисту у вигляді визнання незаконним та скасування пунктом 46 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16, оскільки на час звернення Прокурора з таким позовом до господарського суду відповідний пункт додатку до рішення сесії Харківської міської ради вже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення договору купівлі-продажу, отже визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади та не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном. Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції за наступних підстав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180). Як встановлено судом першої інстанції, згідно з оскаржуваним пунктом 46 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16, вирішено провести приватизацію (відчуження) нежитлових підвальних приміщень підвалу № I-:-V, X-:-XIII загальною площею 107,9 кв.м. житлового будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2» шляхом їх викупу Відповідачем

3. Оспорюване рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва», «Про місцеве самоврядування в Україні» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11. На виконання цього рішення (06.07.2016) Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було здійснено заходи щодо приватизації вищевказаного об`єкту відповідно до чинного законодавства, за результатами чого було укладено відповідний Договір купівлі-продажу № 5368-В-С від 12.08.2016. Таким чином, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16 в частині пункту 46 додатку до цього рішення вичерпало свою дію виконанням шляхом укладення Договору купівлі- продажу № 5368-В-С від 12.08.2016. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143). За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині з підстав обрання неефективного способу захисту є обґрунтованим. Судова колегія вважає безпідставним посилання Прокурора в обґрунтування апеляційних вимог в зазначеній частині на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 17.09.2024 у справі № 922/3960/19, а також в постанові від 16.10.2024 у справі № 922/3944/19, зокрема, щодо чіткості, зрозумілості та однозначності застосування норм права при виснуванні щодо незаконності аналогічного в даній справі пункту додатку до рішення Ради щодо відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади, оскільки цей висновок стосується не дослідження питання щодо ефективності обраного Прокурором відповідного способу захисту, а надання оцінки по суті спору в частині незаконності прийнятого рішення щодо відчуження спірного майна територіальної громади в означений спосіб. В межах даної справи, рішення з якої переглядається, як судом першої інстанції, так і судовою колегією визнано обґрунтованою оцінку Прокурора щодо незаконності відповідного рішення Відповідача-1. Крім того, судова колегія вважає, що обраний спосіб приватизації в даному випадку не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись. Щодо посилання Прокурора на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, яким визнаний достатнім і ефективним обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність, який безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України , то він не може бути застосований до обставин даної справи, оскільки в конкретних обставинах справи № 927/1206/21 спірне майно- земельна ділянка - протиправно вибула з державної власності у комунальну власність територіальної громади на підставі спірного рішення, подальше відчуження її не відбулося, тоді як в межах даної справи 922/5242/21 спірне майно було неодноразово відчужено та змінило власника на підставі договорів купівлі- продажу. Разом з тим, встановивши незаконність прийнятого Відповідачем-1 рішення та , як наслідок, незаконність укладеного між Відповідачами-2 та 3 Договору купівлі- продажу нежитлових приміщень від 12.08.2016 № 5368-В-С, суд першої інстанції помилково застосував до позову про визнання недійсним Договору наслідки порушення Прокурором строку позовної давності, з огляду на наступне. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17). У справі, що розглядається, Прокурор стверджує, що він дізнався про незаконність обраного способу приватизації Відповідачем3 спірних нежитлових приміщень шляхом викупу без проведення аукціону або конкурсу (за відсутності проведення невід`ємних поліпшень) лише у лютому 2019 року після ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи, доступ до якої було надано ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 у ході розслідування кримінального провадження № 42017221080000002. Водночас, суд першої інстанції виснував про необхідність обчислення для Прокурора строку звернення до суду з 04.01.2017, тобто з дня реєстрації кримінального провадження № 42017221080000002, одночасно зазначивши, що він вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав 06.07.2016 та 11.07.2016, пов`язавши таке обізнання з днем пленарного засіданні сесії Відповідача-1 та моментом оприлюднення вищенаведеного рішення Відповідача-1 на офіційному сайті останнього, тобто ще до укладення самого Договору. При цьому висновок в частині обов`язку Прокурора дізнатися про незаконне вибуття спірного майна із власності територіальної громади судом пов`язується або з існуванням такого наміру з боку Відповідача-1 (момент прийняття незаконного рішення), яке ніяким чином не обґрунтовано, адже застосовується до вимог про визнання недійсним договору, або обґрунтовується лише посиланням на існування органів прокуратури у вигляді єдиної ієрархічної структури, що здійснюють свої законні повноваження незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, тощо - що також не пояснює встановлення судом обов`язку Прокурора дізнатися про обставини порушення прав, починаючи з 04.01.2017 (порушення кримінального провадження). Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та вважає такий висновок суду суперечливим та помилковим, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з ухвали слідчого судді від 06.02.2019 та витягу з ЄРДР, вказане кримінальне провадження № 42017221080000002 зареєстровано за ознакам вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, що виразилися у внесенні недостовірних відомостей до документів щодо продажу нежитлових будівель пансіонату, про подальше відчуження Харківською міськрадою об`єктів нерухомого майна з витягу з ЄДРДР не вбачається, отже сам по собі факт реєстрації вказаного кримінального провадження 04.01.2017 не може свідчити про наявність порушень при відчуженні спірного нерухомого комунального майна. Також судова колегія вважає, що висновок суду щодо взаємозв`язку моменту винесення (оприлюднення) прийнятого Відповідачем -1 рішення про відчуження спірного майна з обов`язком Прокурора дізнатися про втрату територіальною громадою права власності на це майно в незаконний спосіб з порушенням її права -ґрунтується виключно на припущеннях та не відповідає вимогам частин 4, 5 статті 236 ГПК України. Оскільки протягом розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин того, що Прокурор знав або мав знати про вищенаведене порушення прав територіальної громади до моменту надання йому доступу до ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи за ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 у ході розслідування кримінального провадження № 42017221080000002, а також з урахуванням моменту звернення Прокурора з відповідним позовом 31.12.2021, судова колегія вважає, що строк позовної давності Прокурором не пропущений. Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17, постановах Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21, від 13.11. 2024 у cправі № 922/2008/21. За таких підстав висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування позовної давності є помилковим за вищенаведених підстав, а позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.08.2016 № 5368-В-С, укладеного між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та фізичною особою-підприємцем Звоновським О. О.-підлягають розгляду по суті. Судова колегія констатує, що через обрання Відповідачем-1 незаконного, всупереч інтересам держави та територіальної громади способу приватизації у вигляді викупу Відповідачем-3 спірного майна з умисним не проведенням конкурсного продажу цього об`єкту, спірний Договір купівлі продажу також є таким, що не відповідає вимогам закону та є недійсним в силу ч.1 та ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, в цій частині висновки суду є обґрунтованими. Крім того, судова колегія зазначає, що Відповідачі -2 та 3 були обізнані про порушення процедури приватизації, що відбувалася шляхом викупу, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Судова колегія вважає обґрунтованими доводи Прокурора, що з урахуванням явно короткого проміжку часу між отриманням від Відповідача 2 спірного майна Відповідачем- 3 в оренду (11.02.2016 року-договір оренди зі строком дії до 16.01.2019, 16.02.2016 акт прийому-передачі) останній 15.03.2016 року(вх. № 3978 ) вже звернувся до Відповідача-2 із заявою про надання дозволу на приватизацію орендованого майна, без долучення або зазначення жодних документів, які б надавали саме Відповідачу-3 виключне право на приватизацію орендованого ним майна. В цьому світлі висновки суду першої інстанції щодо необізнаності Відповідача-3 із зазначеними порушеннями та покладення вини лише на Відповідача-1 внаслідок неналежного урядування останнього - є необґрунтованими, оскільки такі порушення вчинялися Відповідачами 1 та 2 виключно на користь Відповідача 3, який мав бути та імовірно був обізнаним щодо незаконності таких дій. Разом з тим, судова колегія, вирішуючи відповідну частину вимог, звертається до релевантних до спірних правовідносин правових висновків, що зазначені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, за змістом яких для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 , від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 , від 02.07.2024 у справі № 906/283/22 , від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21 , від 13.08.2024 у справі № 675/401/20 . Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі заявлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Наведене виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку як оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна, так і договорів дарування нежитлових приміщень, на підставі яких спірні нежитлові приміщення перейшли у власність останнього набувача. Отже, оскільки Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Оскільки на час звернення Прокурора з позовом та на даний час майно Відповідачем 3 було відчужене на користь Відповідача-4 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.05.2019 №465 та заходиться у власності останнього, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідна вимога Прокурора про визнання недійсним Договору купівлі- продажу нежитлових приміщень від 12.08.2016 № 5368-В-С, укладеного між Відповідачами 2 та 3 - є неефективним способом захисту прав, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню, але за мотивами, викладеними в даній постанові. Переглядаючи висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову Прокурора про витребування у Відповідача 4 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові підвальні приміщення підвалу № I-:-V, X-:-XIII загальною площею 107,9 кв. м. житлового будинку, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13, літ. «Г-2», судова колегія зазначає наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно. Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18). Саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19). Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно, за рахунок якого Прокурор вимагає задовольнити позовні вимоги, Відповідач 4 набув на підставі Договору купівлі-продажу від 13.05.2019 № 465, укладеного між Відповідачем 3 та Відповідачем 4, тобто у встановлений законом спосіб, за відплатним нотаріально посвідченим договором. Стверджуючи про наявність чисельних порушень з боку Відповідача 4, Прокурор не зазначає, як саме Відповідач 4 порушував право територіальної громади, оскільки такі порушення вчинялися Відповідачами 1, 2 та 3 до моменту набуття Відповідачем 4 права власності на спірне майно, він не був учасником спірної процедури приватизації, не встановлено підстав вважати Відповідача-4 особою, пов`язаною з іншими Відповідачами. Таким чином обставин, які б свідчили про недобросовісність Відповідача 4 при придбанні ним спірного майна - не встановлено, Прокурором не доведено та взагалі не зазначено в будь-якій заяві по суті спору про наявність таких конкретних обставин, а доводи останнього, що для витребування спірного майна не має значення оцінка добросовісності його набуття останнім відповідачем - відхиляється судовою колегією за вищенаведених підстав. Також Прокурором не наведено переконливих доводів щодо пропорційності втручання в мірне володіння Відповідачем-4 спірним майном шляхом його витребування на користь територіальної громади. За таких підстав висновок суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав до витребування спірного майна від Відповідача-4 на користь територіальної громади є обґрунтованим за вищенаведеними мотивами, доводи Прокурора такого висновку не спростовують. Щодо покладення судом судових витрат у справі у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви на Прокурора, судова колегія вважає його таким, що відповідає вимогам ч.1 ст.129 ГПК України, оскільки Прокурору відмовлено в задоволенні позовних вимог, проте, вважає помилковим посилання суду на те, що даний спір виник з вини Прокурора, оскільки це протирічить встановленим обставинам справи. З урахуванням наведеного, мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 слід змінити на підставіп.2 ч.1 ст.277 ГПК України через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, виклавши її в редакції даної постанови, в іншій частині рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у вигляді сплаченого судового збору відповідно до вимог ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід віднести на Харківську обласну прокуратуру. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 року у справі №922/5242/21 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 у справі №922/5242/21 залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору, віднести на Харківську обласну прокуратуру. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення. Повний текст постанови підписано 03.03.2025 Головуючий суддя О.В. Стойка Суддя Д.О. Попков Суддя О.О. Радіонова