Постанова Житомирський апеляційний суд № 281/468/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №281/468/24 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В. Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2025 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Григорусь Н.Й. суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М. розглянувши у письмовому провадженні (без повідомлення учасників справи) в м. Житомирі цивільну справу №281/468/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В., - в с т а н о в и в: У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС»» або фінансова компанія) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача 18267,04 грн заборгованості за кредитним договором № 400405957 від 01 грудня 2021 року, а також вирішити питання судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначав, що 01.12.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 400405957 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, а саме відповідач за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт товариства та обрав бажану суму кредиту й строк кредитування, зазначивши свої персональні дані, у тому числі банківську карту, на яку в подальшому були перераховані кредитні кошти у розмірі 6200,00 гривень. Зазначив, що 08.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року закінчувався 28.11.2019. В подальшому він продовжувався відповідними додатковими угодами до 31.12.2020, 31.12.2021 та 31.12.2022. 05.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. В подальшому він продовжувався відповідними додатковими угодами до 30.12.2024. 17.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу №17/07/24, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Всупереч чинному законодавству та умовам договору, відповідач належним чином не виконав умов кредитного договору, у зв`язку із цим утворилась заборгованість в сумі 18267 грн 04 коп., з них: 6199,98 грн - заборгованість по кредиту; 12067,06 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом та судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС»» просить скасувати зазначене рішення суду і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення. Апеляційна скарга, мотивована тим, що наявні у матеріалах справи копії договорів факторингу та витягів з реєстрів права вимоги належним чином підтверджують факти укладення договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 400405957 від 01 грудня 2021 року від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та відповідно від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС». Судом першої інстанції не враховано, що строк дії договорів факторингу продовжувався додатковими угодами, а предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Позивач вважає, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, в редакції та з урахуванням додаткових угод до нього, встановлено, що предметом відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності сторін. Договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2022 року. Реєстри прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року, підписані вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем. Також спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки вказані права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у травні 2022 року, тобто після укладення Кредитного договору у грудні 2021, які позивач набув в липні 2024 року. Вважає, що сам лише факт укладення Договору факторингу між первісним кредитором то ТОВ «Таліон Плюс» в 2018 році не спростовує даних обставин, оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Скаржник зазначає, що аналогічні висновки містяться у постановах апеляційної інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Розгляд справи Житомирським апеляційним судом проведено згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що між сторонами діють цивільні правовідносини, основані на договорі. Так, 01.12.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 400405957, згідно умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6200,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів, тобто до 31.12.2021 року(а.с. 71а-75). Позивачем надано докази про зарахування на рахунок відповідача коштів в розмірі 6200,00 грн за кредитним договором № 400405957, що підтверджується платіжним дорученням від 01.12.2021 та довідкою №07/2024 від 12.07.2024 (а.с. 18, 76). Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за кредитним договором № 400405957 (а.с. 19). Також, 28.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а.с. 50-53). Відповідно до умов даного договору факторингу Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується відступити Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» зобов`язується їх прийняти та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» в розпорядження грошові кошти за плату на умовах визначених цим договором. Строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 закінчувався 28.11.2019 (пункт 8.2, а.с. 52). Згідно п. 2.1 укладеного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Згідно п.п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін. 31.12.2020 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2021. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 строк дії договору закінчується 04 серпня 2021 року. Таким чином, станом на 05.08.2020 (на момент укладення договору факторингу №05/0820-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») на виконання п.2.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не було складено та підписано Реєстру прав вимоги, які передані (відступлені) ТОВ «Таліон Плюс». 03.08.2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, відповідно до п. 1 якої сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.12.2022 включно. 30.12.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено додаткову угоду №3 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, відповідно до п. 1 якої сторони домовились продовжити строк дії договору до 30.12.2024 включно. У подальшому, 17.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 17/07/2024, у відповідності до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах прав вимоги (а.с. 57-60). Згідно з Реєстром боржників до договору факторингу № 17/07/2024 від 17.07.2024 та виписки з особового рахунку за кредитним договором № 400405957 від 01.12.2021 ОСОБА_1 , має загальну суму заборгованості за кредитом 18267,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6199,98 грн; заборгованість за нарахованими процентами 12067,06 грн (а.с. 40-41, 19). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент відступлення права вимоги шляхом укладання договору факторингу вимога до боржника не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, мотивуючи наступним. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів фасимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша ст. 519 ЦК України). Із системного аналізу можливо дійти висновку, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. У правовому висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зазначено, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається». Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20). У справі, що переглядається встановлено, кредитний договір між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 був укладений 01.12.2021, натомість Договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , і у первісного кредитора не виникло право вимоги за неіснуючим зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 05.08.2020 компанії ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яка, у свою чергу, не передала таке право в подальшому на підставі договору факторингу від 17.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 01.12.2021 між ним та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Витяг з Реєстру прав вимоги № 175, в якому зазначено відповідача ОСОБА_1 , датується 05 травня 2022 року, тобто на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Також Верховний Суд неодноразово вказував, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються викладеним вище, та зводяться до переоцінки скаржником вірно встановлених судом першої інстанції обставин. При цьому суд вважає, що покликання скаржника на продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додатковими угодами не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20). Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 400405957 від 01 грудня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Ейс» відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли. Постанови апеляційних судів в інших справах, на які посилається скаржник, не впливають на правильність судового рішення по суті, оскільки не мають преюдиційного значення. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Відповідно до п. 2 частини третьої ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст. 258, 259, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення. Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складено 05 березня 2025 року