Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/3082/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2777/25 Справа № 215/3082/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 215/3082/16-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачка ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 жовтня 2016 року, - В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват-Банк» (надалі - ПАТ КБ „Приват-Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, згідно кредитного договору № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року, банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15888,00 доларів США, на термін до 11.09.2027 року, а відповідачка зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до умов договору відповідачка зобов`язалася здійснювати погашення заборгованості, що складається із заборгованості за кредитом, заборгованість по відсоткам, комісії та інші витрати згідно договору. Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Проте, ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання по кредитному договору, у зв`язку з чим, відповідно до ст.ст.1050, 1054 ЦК України, банк має право достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Заборгованість відповідачки, станом на 30.06.2016 року, становить 53655,25 доларів США, що за курсом 24,85 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2016 року, складає 1333332,96 грн., і складається з наступних сум: 12732,83 доларів США заборгованість за кредитом, 12185,11 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3833,74 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 24903,57 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, яку позивач просить суд стягнути на свою користь та вирішити питання про роподіл судових витрат. Заочним рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, описки у якому виправлено ухвалою цього ж суду від 20 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Приват-Банк заборгованість по кредитному договору в сумі 1333332 грн. 96 коп., станом на 30.06.2016 року. та 19999 грн. 99 коп. судового збору, а всього 1 353 332 грн. 95 коп. Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопаад 2024 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повідомив суду, а суд не перевірив, тієї обствини, що кредитором ще у 2010 році змінено термін виконання зобов?язань за Кредитним договором № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року, шляхом направлення вимоги від 09 вересня 2020 року, яка отримана відповідачкою 13 вересня 2010 року, у зв?язку з чим кінцевий строк погашення заборгованості змінено на 20 вересня 2010 року. Крім того, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до 2013 року неодноразово направляв на адресу відповідачки ОСОБА_1 вимоги про дострокове стягнення заборгованості по кредиту, а рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2013 року у цивільній справі №215/2652/13-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки, в рахунок повного погашення заборгованості за Кредитним договором № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року. Наполягає на тому, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування якого вона не мала можливості заявити у суді першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, відповідачка ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про причини неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 12 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приват-Банк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15888,00 доларів США, на термін до 11.09.2027 року, а відповідачка зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Заборгованість відповідачки, станом на 30.06.2016 року, становить 53655,25 доларів США, що за курсом 24,85 грн, відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2016 року, складає 1333332,96 грн., і складається з наступних сум: 12732,83 доларів США заборгованість за кредитом, 12185,11 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3833,74 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 24903,57 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Задовольняючи позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором боржницею в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, й наявності, у зв`язку з цим, підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, у визначеному позивачем розмірі. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договірпозики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як встановлено судом та визнається сторонами, 12 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приват-Банк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15888,00 доларів США, на термін до 11.09.2027 року, а відповідачка зобов?язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідачка належним чином не виконувала умови договору кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, яка, станом на 30.06.2016 року, згідно розрахунків позивача, становить 53655,25 доларів США (за курсом 24,85 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.06.2016 року, складає 1333332,96 грн) та складається з наступного: 12732,83 доларів США заборгованість за кредитом, 12185,11 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3833,74 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 24903,57 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Право банку достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування ним та інших платежів передбачено Розділом 6 Кредитного договору. Отже, у випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти та інші обумовлені договором платежі. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. У зв`язку з порушенням боржницею ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки, банк, відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, та умов кредитного договору, використав право достроково вимагати стягнення з позичальниці заборгованості за кредитним договором, пред`явивши 09 вересня 2010 року досудову вимогу №2425007588 (а.с. 16-19), яка отримана позичальницею 13 вересня 2010 року, однак залишена позичальницею без реагування. Крім того, 30 квітня 2013 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення заборгованості за Кредитним договором № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року (а.с. 173-174). Таким чином, пред`явивши вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту і пов`язаних із ним платежів, кредитор АТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив строк виконання основного зобов`язання, який вважається таким, що настав для позичальниці ОСОБА_1 , що зумовило для неї виникнення обов`язку в цей строк повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти та інші платежі. Отже, відповідачка ОСОБА_1 не виконувала умови договору в повному обсязі, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача суми заборгованості, станом на 20 вересня 2010 року, згідно досудової вимоги №2425007588, у розмірі 19 168,35 доларів США, із яких: 12732,83 доларів США заборгованість за кредитом, 3 014,29 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2 343,35 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 077,88 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. При цьому, колегією суддів враховано, що статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні Кредитного договору № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року, сторони погодили надання кредитних коштів у доларах США, тобто у валюті відмінній від національної валюти України, зазначивши про здійснення погашення кредиту та відсотків за його користування щомісячно рівними частинами, що свідчить про узгодження сторонами повернення позики саме в іноземній валюті. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для чатскового задоволення позовних вимог та стянення з відповідаки ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми заборгованості за Кредитним договором № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року, станом на 20 вересня 2010 року, у розмірі 19 168,35 доларів США. Разом з тим, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції просила застосувати позовну давність та відмовити в позові з цих підстав. Частиною третьою статті 267 ЦК України встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц, у випадку, коли суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив заочне рішення, відповідач був вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу. Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Як вбачається з матеріалів справи, всі судові повідомлення, направлені на адресу відповідачки ОСОБА_1 , повернуті до суду із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 24, 29). Відповідно до висновку про застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) повернення повістки із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. За таких обставин відповідачка ОСОБА_1 не була присутньою в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції та не була належним чином, у встановленому законом порядку, повідомлена про розгляд справи судом. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 2-4570/07 (провадження № 61-6639св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 640/10753/15-ц (провадження № 61-6639св18). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Як встановлено судом, у зв`язку з порушенням боржницею ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки, банк, відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, та умов кредитного договору, використав право достроково вимагати стягнення з позичальниці заборгованості за кредитним договором, пред`явивши 09 вересня 2010 року досудову вимогу №2425007588 (а.с. 16-19), яка отримана позичальницею 13 вересня 2010 року, однак залишена позичальницею без реагування. У вимозі №2425007588 від 09 вересня 2010 року позивачем встановлено тижневий строк для її виконання, тобто з 20 вересня 2010 року позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінено строк виконання зобов?язань за Кредитним договором № DN80FI00000146 від 12.09.2007 року. До суду з відповідним позовом банк звернувся у липні 2016 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивачу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не відшкодовуються, а відповідачку ОСОБА_1 ухвалою суду було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 березня 2025 року. Головуючий: Судді: