Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/4709/21 (904/3679/23)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4709/21 (904/3679/23) Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 (суддя Примак С.А.) у справі № 904/4709/21 (904/3679/23) за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" відповідача - 2: ОСОБА_2 відповідача - 3: "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, визначення та витребування частки у статутному капіталі в межах справи №904/4709/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" ВСТАНОВИВ: До господарського суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача - 1 ТОВ "ЕКСПРЕС", відповідача - 2 ОСОБА_2 , відповідача - 3 "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД, третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів, визначення та витребування частки у статутному капіталі. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 позов задоволено, визнано недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (код 24608433) від 27 січня 2022 року, зареєстрований а реєстрі за № 82, 83, за яким ОСОБА_1 передав ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД частку у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС", що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (ідентифікаційний код 24608433) у розмірі 50% статутного капіталу, що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Визначено розмір частки у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (ідентифікаційний код 24608433) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 50% статутного капіталу, що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" на користь ОСОБА_1 6 712,67 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 712,67 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД на користь ОСОБА_1 6 712,67 грн витрат по сплаті судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі №904/4709/21(904/3679/23) та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - суд під час прийняття оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про належність та допустимість висновку експерта №861/05/2022 від 11.05.2022 року складеного експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно - дослідна служба України» ОСОБА_4 ; - суд під час надання правової оцінки змісту вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/2626/23 від 09.03.2023 року не звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «VASARAD AND PAULUS v. SLOVAKIA» від 15.12.2022 року, що як наслідок призвело до прийняття помилкових висновків застосування частини 6 статті 75 ГПК України; - з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, позивач не надав жодного доказу яким підтверджується право позивача на спірні корпоративні права Товариства, зокрема, не надано копії Статутних документів, не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про набуття та вибуття корпоративних прав. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. 04.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшло клопотання, в якому він просить визнати обов`язкову явку ОСОБА_1 в судове засідання у справі 904/4709/21 (904/3679/23); викликати ОСОБА_1 у судове засідання у справі 904/4709/21 (904/3679/23) яке відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач вважає, що Гранцев взагалі не знає, що від його імені подано позовну заяву, що є підставою для з`ясування позиції Гранцева стосовно позовних вимог заявлених від його імені та підтвердження надання доручення представнику звертатися до суду. У задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, позаяк явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а необхідності в особистій участі позивача немає. Відповідачем не наведено суду переконливих аргументів, які б свідчили, що представник Гранцева І.В. діє всупереч його інтересам чи без його відома, а судом таких обставин не встановлено. Таким чином, правові підстави для виклику позивача в судове засідання відсутні. 04.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшли пояснення, в яких він навів додаткові підстави для оскарження рішення суду першої інстанції. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Оскільки відповідачем не було подано доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного законом строку на апеляційне оскарження, відповідні підстави, приведені у поясненнях, судом не досліджуються. Водночас, суд не може оминути поза увагою хибність тверджень скаржника про неможливість подання доказів представником третьої особи ОСОБА_3 адвокатом Додух О.О., яка не мала самостійних вимог у цьому провадженні, як таких, що не ґрунтуються на приписах процесуального закону. Варто наголосити, що ГПК України не обмежує учасників справи у праві на подання доказів за суб`єктивною ознакою приналежністю до статусу сторони, адже за змістом ч. 3 ст. 74 Кодексу докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 05.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшло клопотання про належне повідомлення Відповідача-3 компанії ZAALA PROJECT LTD, яке задоволено судом ухвалою від 24.10.2024. 05.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме: належним чином засвідчені копії наступних документів: адвокатський запит № 21-08/24 від 21.08.2024; відповідь на адвокатський запит від 04.09.2024; постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 03.03.2023; реєстраційний сертифікат (Certificate of Incorporation) від 08.09.2021 з перекладом на українську мову; засновницький договір (Memorandum of Association) від 08.09.2021 з перекладом на українську мову; статут (Articles of Association) від 08.09.2021 з перекладом на українську мову; ордер, що підтверджує повноваження адвоката Капран Р.В. в кримінальному провадженні №42022042000000081 від 31.08.2022, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Капран Р.В. Зважаючи на те, що вказані документи стосуються Відповідача-3 компанії ZAALA PROJECT LTD та містять інформацію стосовно його місцезнаходження та його керівного органу, судом такі прийняті саме як документи, що містять відомості, необхідні для здійснення належного повідомлення відповідача-3. 23.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_5 надійшла заява, в якій останній повідомляє суд, що з травня 2022 і по день подання заяви не є а ні посадовою особою, а ні уповноваженим представником компанії ZAALA PROJECT LTD. 24.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшли пояснення щодо повідомлення Відповідача-3 компанії ZAALA PROJECT LTD про розгляд даної справи та направлення процесуальних документів на її дійсну адресу реєстрації: Сьют 1, Другий поверх, Саунд енд Віжн Хаус, Френсіс Рашель стріт, Вікторія, Має, Сейшели, що раховано судом при постановленні ухвали від 24.10.2024. 25.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 (апелянта) надійшло клопотання про долучення до матеріалів апеляційного провадження у справі № 904/4709/21 (904/3679/22) документи якими підтверджується направлення копії апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2024 року у справі №904/4709/21 (904/3679/22), яке задоволено судом. 20.01.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від представника третьої особи: ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Також, у ньому повідомлено суд про зміну прізвища учасника справи Купрєєвої Д.В. на ОСОБА_6 , що взято судом до уваги при ухваленні цієї постанови. 12.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від представника третьої особи: ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому просить за неможливості долучитись до судового засідання в режимі відеоконференції, провести судове засідання без участі представника та відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін рішення суду першої інстанції. Учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися. За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 12.02.2025 року брали участь представники відповідача-1 (апелянта) та третьої особи. Позивач та відповідачі-2,3 у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували. Зокрема, судом зауважується, що як слідує з відомостей про відстеження поштового відправленні Укрпошти компанія ZAALA PROJECT LTD отримала копію апеляційної скарги та доданих до неї документів разом з ухвалою про призначення судового засідання 31.12.2024. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи, які не з`явилися. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. Представник відповідача-1 (апелянта) в судовому засіданні 12.02.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.01.2022 року між громадянином України ОСОБА_1 (надалі - Продавець), з одного боку та "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД, в особі директора громадянина України ОСОБА_5 , складено Акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Експрес" у відповідності до якого Продавець передав Покупцю, а Покупець прийняв частку статутного капіталу Товариства у розмірі 50%, що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Вказаний Акт було засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. (зареєстровано в реєстрі за № № 82, 83). В матеріалах справи також міститься Висновок експерта №997/06/2023, складений 02.06.2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_7 , в якому зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 у технічній копії Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Експрес" від 27.01.2022, складеного від імені ОСОБА_1 та "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД в особі директора ОСОБА_5 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. 31.10.2023 представником ОСОБА_3 ОСОБА_7 було долучено до матеріалів справи копію вироку Жовтневого районного суду від 09.03.2023. У вказаному вироку було встановлено, що для досягнення злочинного умислу Особа 1, Особа 2, Особа 3 затвердили єдиний, поетапний та конфіденційний злочинний план, який полягав у тому числі у оформленні фіктивних паспортів на ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ; відчуження корпоративних прав ТОВ «ЕКСПРЕС» на компанію нерезидента з подальшим фіктивним продажем корпоративних прав ТОВ «ЕКСПРЕС» на підконтрольних осіб. Так, відповідно до розробленого злочинного плану, Особа 2 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження), як організатор, взяв на себе наступні обов`язки: здійснювати керівництво діяльності злочинної організації за своєю ієрархічною структурою; погодження плану скоєння злочинів та розподілом між її учасниками злочинні функції, спрямовані на досягнення злочинного плану; підшукати осіб, які повністю визнаватимуть його організаційну роль і якості лідера, погодяться залучати інших осіб для заняття злочинною діяльністю, зокрема Особу 8 (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження); керування і координацію дій співучасників злочинів при їх вчиненні та інших осіб, яким не було відомо про злочинні наміри; контроль за оформленням фіктивних паспортів на ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ; контроль за відчуженням корпоративних прав ТОВ «ЕКСПРЕС» на компанію нерезидента з подальшим фіктивним продажем корпоративних прав ТОВ «ЕКСПРЕС» на підконтрольних осіб; не повідомляти правоохоронні органи про злочинні дії, які направленні на заволодіння майном ТОВ «ЕКСПРЕС». На виконання злочинного плану невстановлена підконтрольна Особі 2 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) використовуючи підроблені документи, що посвідчують особу, а саме паспорт від імені ОСОБА_8 разом з ОСОБА_5 складають підроблений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС» від 08 вересня 2020 року, який начебто посвідчується приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Шонь Ю.М. за яким відбувся перехід прав на 50 % частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС», яка належала ОСОБА_8 до громадянина ОСОБА_5 . Крім того, 27.01.2022 року невстановлена особа підконтрольна Особа 2 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) використовуючи підроблені документи що посвідчують особу, а саме паспорт від імені ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 , який діяв як директор «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД» складають підроблений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС» і в цей же день нотаріусом ОСОБА_9 , яка діяла і як реєстратор, проведено державну реєстрацію зміни власників ТОВ «ЕКСПРЕС», за яким відбувся перехід прав на 50 % частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС», яка належала ОСОБА_1 до «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД» в особі ОСОБА_5 . Таким чином, зі складу учасників ТОВ «ЕКСПРЕС» протиправно, на підставі підроблених документів було виведено ОСОБА_8 (власника 50% частки статутного капіталу) та ОСОБА_1 (власника інших 50% частки у статутному капіталі) та здійснено заволодіння корпоративним правами на загальну суму 2 065 390,00 (два мільйони шістдесят п`ять тисяч триста дев`яносто) грн. У подальшому 28 січня 2022 року ОСОБА_5 на виконання вказівки Особи 8 (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження) уповноважує Особу 9 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) бути його представником як засновника ТОВ «ЕКСПРЕС» укладати та підписувати від імені ОСОБА_5 правочини щодо розпорядження часткою 50 % у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС». 31 січня 2022 року між Особою 9 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) який діяв від імені ОСОБА_5 та «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД» в особі директора ОСОБА_5 складено акт приймання - передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС» відповідно до якого статутний капітал ТОВ «ЕКСПРЕС» у розмірі 50 % перейшов до «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД». У подальшому 01 лютого 2022 року між «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД» в особі директора ОСОБА_5 та громадян України Особа 10 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) та Особа 11 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) складено акт приймання - передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКСПРЕС» відповідно до якого ОСОБА_5 передав 50 % статутного капіталу ТОВ «ЕКСПРЕС» Особі 10 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження) та 50 % статутного капіталу ТОВ «ЕКСПРЕС» Особі 11 (матеріали відносно якого виділено в окреме провадження). У вироку Жовтневого районного суду від 09.03.2023 було встановлено факт злочинних дій осіб по заволодінню корпоративними правами ТОВ "ЕКСПРЕС" на загальну суму 2 065 390,00 грн на підставі підроблених документів. На теперішній час, власником спірної частки у статутному капіталі ТОВ "Експрес" є ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт належності права власності на спірну частку позивачу та вибуття частки з володіння позивача поза його волею доведений належними та допустимими доказами. Доказів іншого матеріали справи не містять. У зв`язку з чим, суд виснував про обґрунтованість позовних вимог та необхідність витребування спірного майна із володіння ОСОБА_2 на користь позивача, при цьому задовільнивши позов в повному обсязі. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Відносно відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" 21.05.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство №904/4709/21, на даний час провадження у справі перебуває на стадії ліквідації. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. До Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача - 1 ТОВ "ЕКСПРЕС", відповідача - 2 ОСОБА_2 , відповідача - 3 "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД, третя особа - ОСОБА_3 . За результатом розгляду справи судом встановлено незаконність відчуження із власності ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС". До таких висновків суд дійшов за результатом комплексного аналізу усіх доказів, що наявні в матеріалах справи, у їх логічному взаємозв`язку та послідовності, серед яких висновок експерта №997/06/2023, складений 02.06.2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи та вирок Жовтневого районного суду від 09.03.2023 у справі №201/2626/23. Скаржник ці висновки аргументованими поясненнями не спростовує, натомість вказує на те, що з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, позивач не надав жодного доказу яким підтверджується право позивача на спірні корпоративні права Товариства, зокрема, не надано копії Статутних документів, не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про набуття та вибуття корпоративних прав. Колегія суддів відхиляє дані твердження як необґрунтовані виходячи з наступного. За змістом статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" основними засадами державної реєстрації є, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; а також внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Згідно зі статтею 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (пункт 7.1.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.06.2021 у справі № 906/1336/19). Це означає, що такі відомості та документи вважаються достовірними доти, доки не буде доведено їх недостовірність. Велика Палата Верховного Суду робила висновок, що законом установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру, в контексті наслідків відсутності, що підлягають внесенню. Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо права іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку, якщо в реєстрі наявні відомості про належність частки у статутному капіталі юридичної особи лише одному з подружжя (див. пункт 8.85 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19), а також права доводити наявність правонаступництва (див. пункт 7.3 постанови від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18). Цей підхід не можна застосовувати у контексті обов`язку особи доводити достовірність відомостей у спорі з третьою особою, яка керувалась цими відомостями і покладалась на них, вступаючи у правовідносини з юридичною особою та її учасниками. Учасник, якого було виключено з Товариства, не повинен доводити достовірність відомостей, що були внесені до Єдиного державного реєстру, у спорі з учасником, який вступив до Товариства, і є третьою особою у розумінні частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Як зауважено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 «відповідно до конкретних обставин вимога суду до Позивачки доводити достовірність відомостей з Реєстру унеможливила розгляд судом її аргументів щодо законності виключення зі складу Товариства, чим було порушено її право на доступ до суду з питання оскарження рішення загальних зборів. Підсумовуючи викладене, ОСОБА_10 зазначає, що у спірних правовідносинах запис в Реєстрі є достатнім доказом розміру частки учасника товариства, який був виключений з товариства. Такий учасник не має обов`язку доводити, що розмір його частки на момент виключення відповідав запису в Реєстрі (пункти 82-83). Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV державна реєстрація базується на таких основних принципах: відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру. А як передбачено п.п. 5, 12 ч. 1 ст. 8 Закону № 755-IV Портал електронних сервісів забезпечує: доступ до відомостей та документів, визначених цим Законом; доступ державних органів, у тому числі судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, а також органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб до відомостей з Єдиного державного реєстру. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру, перелік додаткових відомостей, до яких надається безоплатний доступ через портал електронних сервісів, форма та зміст виписки, витягу визначаються Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру. Державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, органи Бюро економічної безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом. (ч.ч. 1, 6, 7 ст. 11 Закону № 755-IV). Відомості в ЄДР щодо ТОВ «Експрес» (код ЄДРПОУ 24608433), наданий у справу повний витяг та зміст Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Експрес" від 27.01.2022 упевнено доводять приналежність частки у статутному капітал Товариства в розмірі 50%, що еквівалентно 1 032 695 грн, позивачу ОСОБА_1 . Як з`ясовано судом та не спростовано скаржником, 27.01.2022 року між громадянином України ОСОБА_1 (надалі - Продавець), з одного боку та "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД, в особі директора громадянина України ОСОБА_5 , складено Акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Експрес" у відповідності до якого Продавець передав Покупцю, а Покупець прийняв частку статутного капіталу Товариства у розмірі 50%, що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Проте, за висновком експерта № 997/06/2023, складеного 02.06.2023 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у технічній копії Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Експрес" від 27.01.2022, складеного від імені ОСОБА_1 та "ЗААЛА ПРОДЖЕКТ" ЛТД в особі директора ОСОБА_5 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Ці ж обставини в подальшому підтверджені вироком Жовтневого районного суду від 09.03.2023 у справі № 201/2626/23, який набрав законної сили. Проте в апеляційній скарзі наголошується, що суд під час прийняття оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про належність та допустимість висновку експерта № 861/05/2022 від 11.05.2022 року складеного експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно - дослідна служба України» ОСОБА_4 . Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ). Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18). В свою чергу, господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (див. постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказали на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (див. постанову Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20). Більше того, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 зазначено, що положенням процесуального закону визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 98 ГПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Суд зазначає, що висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи має іншу нумерацію та дату виготовлення, а ніж зазначена апелянтом, а саме: № 997/06/2023 від 02.06.2023. При цьому висновок експерта містить відомості передбачені ст. 98 ГПК України. Посилання ТОВ «Експрес» на те, що відповідно до реєстру атестованих судових експертів (http://rase.minjust.gov.ua/) експерт Фраймович Людмила Володимирівна не мала право проводити експертизу оскільки свідоцтво останньої термін дії якого був до 29.03.2021 року було анульовано рішенням ЕКК КНДІСЕ № 9 від 31.10.2016 року, колегією суддів відхиляються к безпідставні, адже з того ж таки реєстру вбачається, що експерт Фраймович Людмила Володимирівна отримала свідоцтво № 57-21/Д підтвердження кваліфікації судового експерта на підставі рішення Кваліфікаційної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції Україн?и від 07-04-2021 №5 з терміном дії до 07-04-2024 за напрямками та видами експертної спеціальності: «Почеркознавча та лінгвістична. 1.1 Дослідження почерку і підписів. 1.2 Лінгвістичне дослідження писемного мовлення». Як вже було зазначено, висновок № 997/06/2023 складено 02.06.2023, тобто в період дії свідоцтва, яке надавало право на здійснення відповідного виду експертних досліджень особі, яка мала відповідні повноваження та кваліфікацію. Твердження апелянта про те, що суд під час надання правової оцінки змісту вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/2626/23 від 09.03.2023 року не звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «VASARAD AND PAULUS v. SLOVAKIA» від 15.12.2022 року, що як наслідок призвело до прийняття помилкових висновків застосування частини 6 статті 75 ГПК України, судом також визнаються необґрунтованими, адже правова оцінка вироку надавалася саме як одному з доказів у сукупності з іншими та враховуючи їх взаємний зв`язок. До того ж, як слідує зі змісту пункту 72 Рішення ЄСПЛ у справі «V AS ARAD AND PAULUS v. SLOVAKIA» від 15.12.2022 року, на який посилається скаржник, Суд зазначив, що використання показань свідків в обмін на імунітет або інші переваги може поставити під сумнів справедливість судового рішення проти обвинуваченого та може викликати складні питання в тій мірі, в якій за своєю природою такі заяви відкриті для маніпуляцій і можуть бути зроблені виключно для отримання переваг, запропонованих в обмін або особистою помсти. Таким чином, не можна недооцінювати ризик того, що особу можуть звинуватити та судити на основі неперевірених тверджень, які не обов`язково безкорисливі. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/2626/23 від 09.03.2023 у даній справі оцінювався не з точки зори змістовності показань свідків, які могли мати обвинувальний нахил, а саме з точки зору обставин, встановлених судом та засвідчених самим обвинувачуваним ОСОБА_5 особою, що була визнана винною у схемі із заволодіння корпоративними правами ТОВ "ЕКСПРЕС" на загальну суму 2065390,00 грн на підставі підроблених документів. Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджуються обставини щодо незаконності відчуження із власності ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС". Також, судом визнаються неприйнятними доводи ТОВ "ЕКСПРЕС" (відповідач-1) щодо порушення процесуальних прав компанії «ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД» (відповідач-3), оскільки такі не відповідають закріпленому в ст. 14 ГПК України принципу диспозитивності, відповідно до якого останній, будучи стороною у справі наділений процесуальною дієздатністю, а отже вправі самостійно захищати свої права у випадку їх порушення. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20. Водночас, апеляційним судом приймається до уваги, що під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19. Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58). Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12). При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)). Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19) Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У постанові від 02.09.2020 у справі № 904/1409/19 Верховний Суд послався на те, що аналіз частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту. При цьому за змістом згаданої норми Закону зазначені способи захисту (визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві та стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю) є альтернативними. В ухвалі від 15.09.2020 Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №5017/1221/2012 відповідній колегії суддів Верховного Суду, з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла висновку про належні та ефективні способи захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства, що полягають у відновленні становища, що існувало до визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства, оскільки саме задоволення таких вимог після внесення законодавчих змін може бути підставою для самостійного ініціювання внесення до державного реєстру змін до відповідних відомостей про юридичну особу учасником товариства як заявником. Колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо належних та ефективних способів захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства стосується випадку, коли позивач прагне відновити становище, яке існувало до стверджуваного порушення його прав або інтересів, заміняє віндикаційний позов або позов про визначення розміру капіталу та розміру часток учасників іншими вимогами (про визнання рішення загальних зборів недійсним, визнання недійсними змін до статуту, скасування реєстраційної дії/реєстраційного запису). Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України). Корпоративна Палата виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна, документів, що посвідчують відповідне право, рішень загальних зборів, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. Як свідчать матеріали справи позивач вважає себе власником частки в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "Експрес", що еквівалентно 1 032 695,00 грн, яка вибула з його володіння на підставі акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (код ЄДРПОУ 24608433) від 27 січня 2022 року, зареєстрований в реєстрі за № 82, 83, та в подальшому на підставі акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (код ЄДРПОУ 24608433) від 01 лютого 2022 року була відчужена на користь кінцевого набувача - ОСОБА_2 (відповідач-2). При цьому судом встановлено, що кількість учасників ТОВ "ЕКСПРЕС" (код ЄДРПОУ 24608433) не змінилася (двоє), перерозподілу їх часток не відбулося (кожному належить по 50%, що еквівалентно 1 032 695,00 грн), розмір статутного капіталу також не зазнав змін (2 065 390,00 грн). Так, у постановах від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 та від 18.03.2020 у справі №466/3221/16-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Цей висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 08.09.2020 у справі №916/667/18, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 та постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 911/803/20. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства. Отже, за наведеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування такого способу захисту як визначення розмірів часток учасників товариства має здійснюватися, якщо право особи на частку не може бути захищене у спосіб її стягнення (витребування з володіння) (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 925/1437/21). Тобто, після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства та зміною розміру статутного капіталу товариства, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (див. постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №910/5540/20, від 25.04.2024 у справі № 906/1012/22). Натомість у даній таких обставин (змін кількості учасників, розміру часток учасників та розміру статутного капіталу товариства) судом не встановлено, що виключає можливість та необхідність застосування такого способу захисту як встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства. Так само, визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (код ЄДРПОУ 24608433) від 27 січня 2022 року, зареєстрований а реєстрі за № 82, 83, за яким вибуло з володіння ОСОБА_1 50% частки у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС", що еквівалентно 1 032 695,00 грн., до компанії ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД, не призведе до повернення цієї частки позивачу, тобто не відновить його прав, щодо порушення яких він стверджує. Слід зауважити, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Водночас, норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні цього правочину. У спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС», тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку здійснити державну реєстрацію змін до відомостей щодо ТОВ «ЕКСПРЕС». Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону № 755-IV заявник - позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили та має наслідком зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або про заборону вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі. Відповідно до пп. «д», «е» п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону № 755-IV для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: - судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; - судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 25 зазначеного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, зокрема: - визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; - скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі. Апеляційний суд констатує, що перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей щодо розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, розмірів часток учасників такого товариства чи склад учасників товариства, стягнення з відповідача частки за заявою учасника такого товариства, чітко визначений ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» і є вичерпним. Відтак, позовні вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, рівно як і визначення розміру частки у статутному капіталі в контексті встановлених у даній справі обставин не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідач-2 набув права власності на частку у статному капіталі ТОВ "Експрес", яка належала позивачу, на підставі ряду недійсних правочинів, тобто її відчуження на відбулось поза волею власника, при цьому недійсний правочин не породжує правових наслідків, в той час як захищене законом право власника витребувати своє майно від будь-кого, хто володіє ним без правових підстав, є абсолютним. Відтак, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та правової позиції Судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеної у постанові від 11.12.2023 у справі № 907/922/21, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС" (ідентифікаційний код 24608433) у розмірі 50% статутного капіталу, що еквівалентно 1032695,00 грн та відповідно наявність підстав для її задоволення. В свою чергу, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20). Наведене є підставою для відмови у задоволенні решти позовних вимог про: - визнання недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (код 24608433) від 27 січня 2022 року, зареєстрованого в реєстрі за № 82, 83, за яким ОСОБА_1 передав ЗААЛА ПРОДЖЕКТ ЛТД частку у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС", що еквівалентно 1 032 695,00 грн; - визначення розміру частки у статутному капіталі ТОВ "ЕКСПРЕС" (ідентифікаційний код 24608433) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 50% статутного капіталу, що еквівалентно 1 032 695,00 грн. Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України). Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі №904/4709/21(904/3679/23) належить змінити як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права. Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України). Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, стягнення судового збору за подання позову повинно бути здійснено пропорційно задоволених позовних вимог до відповідачів, в даному випадку 15 490,42 грн з відповідача-2 на користь позивача. Решта в розмірі 5 368,00 грн покладається на позивача. При цьому на виконання вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України судом враховано причини виникнення спору, поведінку відповідача-1 як під час розгляду справи, так і його дії щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом. Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. З огляду на результат перегляду справи в апеляційному порядку та фактичне вирішення справи на користь позивача, зважаючи на те, що спір виник, в тому числі, внаслідок неправильних дій відповідача-1, судові витрати в суді апеляційної інстанції залишаються за скаржником. Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275-277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі № 904/4709/21 (904/3679/23) задовольнити частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2024 у справі №904/4709/21 (904/3679/23) змінити. Позов задовольнити частково. Витребувати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з незаконного володіння ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС" (ідентифікаційний код 24608433) у розмірі 50% статутного капіталу, що еквівалентно 1032695,00 грн. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 15 490,42 грн - витрат по оплаті судового збору, про що видати наказ. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 04.03.2025 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г. Іванов Суддя А.Є. Чередко