Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10658/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10658/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., При секретарі: Долинській Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01квітня 2024 року до 31 червня 2024 року; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривні; - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток, періодів тимчасової непрацездатності за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду, за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, допустила бездіяльність щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів, що на рівні з бездіяльністю ТУ ДСА України у Чернігівській області, призвело до порушення прав позивача. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, виходячи зі встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX чітко визначено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка не змінювалась та складає 2102 гривні. З огляду на вказане, на думку апелянта, дії ДСА України та територіального управління щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року - у розмірі 2102 грн., відповідають положенням законодавчого регулювання та є правомірними. Оскільки при прийняті рішення, судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, висновків Верховного Суду та особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, а тому, як вказує скаржник, Чернігівським окружним адміністративним судом було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення судового рішення без урахування норм чинного законодавства, які мають істотне значення для вирішення справи по суті. Cторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Щорського районного суду Чернігівської області. Згідно розрахункових листів за квітень-червень 2024 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Вважаючи такі дії протиправними щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 31.06.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн, позивач звернулась з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду, тому наявні підстави для зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн; визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн; зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року до 31 червня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). При цьому, статтею 4 Закону № 1402-VIII закріплено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У свою чергу, згідно з частиною першою ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини третьої ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частини п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII). За приписами частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Втім, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». У той же час, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 3028 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні. До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (2024 рік), а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає. Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на вказане вбачається, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Зазначене узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеного у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, якими закріплено для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Вказана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22). Зокрема, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах: - Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; - суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; - зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді є порушенням гарантії незалежності суддів. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX була неправомірною. При цьому, до суду не надано доказів того, що сума коштів відповідно до затвердженого Державної судової адміністрації України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2024 (3028,00 грн.). Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону № 1402-VIII). Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі щодо розміру суддівської винагороди, яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Таким чином, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що висловлені у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23. З урахуванням зазначеного колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко