Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/15698/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/15698/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державна судова адміністрація України і, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн; - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимог чинного законодавства відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату їй суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102, 00 грн, а не 2 684, 00 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з 01.01.2023 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2 102, 00 грн визначено законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». З огляду на те, що норми законів про державний бюджет на відповідний рік є чинними та не визнані неконституційними у відповідача були відсутні підстави для нарахування суддівської винагороди, виходячи з іншого розміру прожиткового мінімуму. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки Щорського районного суду Чернігівської області від 11.10.2023 № 2 ОСОБА_1 працює в Щорському районному суді Чернігівської області на посаді судді з 21.07.2020 року. З матеріалів справи вбачається, що за період, з 01.01.2023 по 30.09.2023 суддівську винагороду позивачці нараховано та виплачено відповідачем, у тому числі допомогу на оздоровлення та оплату відпусток виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року у розмірі 2102,00 грн. Вважаючи застосування такого розміру прожиткового мінімуму неправомірним, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що суддівську винагороду ОСОБА_1 відповідач повинен був нараховувати саме у розмірі, який визначено ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч. 3 статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 № 4-р/2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України. У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у пп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) встановлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2 272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2 833 гривні; працездатних осіб - 2 684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2 102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1 600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2 093 гривні. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 у справі № 5-рп/2002, від 01.12.2004 у справі № 19-рп/2004, від 11.10.2005 у справі № 8-рп/2005, від 22.05.2008 у справі № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 у справі № 11-р/2018. При вирішенні цього спору колегія суддів виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Наведений висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016. Цим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється Законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч. 2 ст. 130 Конституції України. Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV). Згідно ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість статтею 7 Закону Закон № 2710-IX разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 684, 00 відповідно, був визначений вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2 102, 00 грн. До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст. 135 Закону № 1402-VIII. Зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період (01 січня по 30 квітня 2023 року), а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень закону України № 1928-ІХ. Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Водночас Закон № 2710-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII. Верховний суд у постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 зазначив, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому, судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо. Крім того, Верховний Суд зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами. Таким чином, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Відтак відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду. Водночас, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. При цьому, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених вище норм вбачається, що в даному випадку Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Тобто, у межах спірних правовідносин Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Частиною 2 статті 23 БК України передбачено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік). Отже, за умови того, що ТУ ДСА України у Чернігівській області суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а саме воно наділено повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення у відповідності до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII. При цьому, ДСА України підтверджено визначення кошторисних призначень на 2021-2023 роки для виплати суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму 2 102, 00 грн. Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема місцевих загальних судів, а Територіальні управління ДСА є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня. Разом з тим, ТУ ДСА України у Чернігівській області наділене повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням. Водночас, саме ДСА України повинна здійснити фінансування ТУ ДСА України у Чернігівській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за спірний період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з застосуванням абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма