Постанова 4855 № 620/807/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/807/22 Суддя першої інстанції: Баргаміна Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - Відповідач-1, ТУ ДСА у Чернігівській області), Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач-2, ДСА України) про: - визнання протиправними дій ДСА України та ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн.; - зобов`язання ДСА України та ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та стягнути з них суддівську винагороду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 позов задоволено частково: - визнано протиправними дії ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн; - зобов`язано ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів; - зобов`язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА у Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розміру суддівської винагороди, що обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на іншу розрахункову величину, є протиправним. Крім того, суд підкреслив, що хоча й обов`язок з нарахування та виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди належить ТУ ДСА у Чернігівській області, однак фінансування такої виплати має здійснити ДСА України з рахунку, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що ДСА України протиправних дій щодо ОСОБА_1 не вчиняла, її компетенцією не охоплюються повноваження з нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди. Крім іншого, суд зазначив, що за відсутності задоволених вимог про стягнення коштів у чітко визначеній сумі неможливо виокремити її місячний розмір, що унеможливлює негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є не конкуруючими, а взаємодоповнюючими, тому їх неможливо оцінювати у вимірі загальної та спеціальної норми, по-друге, розмір суддівської винагороди не зменшився у 2021 році порівняно з 2020 роком, по-третє, ТУ ДСА у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати ОСОБА_1 суддівську винагороду понад виділені для цього бюджетні асигнування, по-четверте, розмір посадового окладу судді було визначено штатним розписом, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, а не 2 270,00 грн. Після усунення визначених в ухвалі від 11.07.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ДСА України просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своїх доводів зазначає, що із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» зазнав змін не розмір посадового окладу судді, а лише його розрахункова величина. Крім того, наголошує, що при обчисленні винагороди суддів ДСА України та ТУ ДСА у Чернігівській області керувалися вимогам законів України у відповідності до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України. Зауважує, що таке правозастосування відповідає позиції Верховного Суду в аналогічній категорії справ. Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ТУ ДСА у Чернігівській області. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України від 02.112017 №348/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено суддею Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області та згідно наказу голови цього суду від 03.11.2017 №71/549/17-Орд Позивача приписано вважати таким, що приступив 03.11.2017 до своїх повноважень судді з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 30). З 06.04.2021 суддю Прилуцького міськрайонного суду Чернігівського області Павлова В.Г. було відряджено для здійснення правосуддя до Новозаводського районного суду міста Чернігова (а.с. 46). Згідно розрахункових листів Позивача з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівську винагороду останньому нараховано та виплачено ТУ ДСА у Чернігівській області, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн (а.с. 43-44). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 46, 130 Конституції України, ст. ст. 22, 23 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 4, 135, 148, 151, 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон), ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. ст. 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», ряду рішень Конституційного Суду України та правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншим, ніж Закон України «Про судоустрій і статус суддів» законом. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У свою чергу частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України. За правилами ч. 3 ст. 135 Закону (яка згідно рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє у редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У свою чергу, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня для працездатних осіб - 2270 гривень, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 гривні. Як було встановлено раніше, суддівську винагороду у 2021 році Позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн. У розрізі наведеного судовою колегією враховується, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Колегія суддів звертає увагу, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII). Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (зазначену у преамбулі) є законом про судоустрій у значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України. Як вже було зазначено вище, статтею 130 Основного Закону закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV). Згідно ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Отже, як правильно підкреслив суд першої інстанції, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Крім того, цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, як було встановлено раніше, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн. Судова колегія зауважує, що зміни до Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися. Відтак законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). Отже, Законом закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то Відповідач-1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у 2021 році, на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Указана позиція суду першої інстанції відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21. Відтак посилання ТУ ДСА у Чернігівській області в апеляційній скарзі та ДСА України у відзиві на неї щодо невірного застосування співвідношення правових норм судом першої інстанції спростовується наведеними вище висновками суду, які узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду в аналогічній категорії справ. З приводу посилання ДСА України на неврахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду у справах №820/1853/17, №826/12172/17, №826/7286/18 та №340/1916/20, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Так, рішення суду касаційної інстанції у справах №820/1853/17, №826/12172/17 та №826/7286/18 прийняті за іншого правового регулювання і стосувалися питання обчислення винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, що свідчить про нерелевантність цієї позиції до справи №620/807/22. У постанові ж Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, на необхідність врахування висновків якої посилався й Відповідача-1 в апеляційній скарзі, зазначено, що: «Колегія суддів погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.». Водночас, наступним реченням цього ж абзацу постанови суду вказано, що: «Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.». Отже, за аналогією із справою №340/1916/20, колегія суддів у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, погоджуючись з доводами відповідачів про те, що вони не вправі виплачувати суддівську винагороду понад бюджетні асигнування та самостійно обирати закон, який необхідно виконувати, зазначає, що це не спростовує факт протиправності виплати судді винагороди у меншому, ніж визначено спеціальним законом розмірі. Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в цьому випадку ТУ ДСА у Чернігівській області є територіальним органом ДСА України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України). Як правильно встановлено судом першої інстанції, Позивачем, серед іншого, заявлено вимогу про стягнення з Відповідачів недоплаченої суддівської винагороди, проте не визначений її розмір. У свою чергу, вимоги про «стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов`язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації). Судова колегія погоджується з мотивами суду першої інстанції про те, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. Водночас, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірним відносинам та який найбільш ефективно відновить порушене право. Визнавши право Позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено ст. 135 Закону, суд першої інстанції також встановив, що у спірному періоді ОСОБА_1 суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА у Чернігівській області у визначених цим Законом розмірах. При цьому ТУ ДСА у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021 рік. Оскільки за умови того, що Відповідачем-1 суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене саме ТУ ДСА у Чернігівській області, то суд першої інстанції з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №340/1906/20 прийшов до правильного висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону. За вказаних обставин саме ТУ ДСА у Чернігівській області як територіальне управління ДСА України повинне нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021. Викладене з урахуванням наведеного вище мотивування свідчить й про протиправність дій ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2 102,00 грн, а також наявність правових підстав для зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог ст. 135 Закону, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2 270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Крім того, згадані раніше положення ст. ст. 148, 149 Закону та ч. ч. 1, 2, 5 ст. 22 і ч. 1 ст. 23 БК України дають підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Оскільки, як вже було зазначено вище, Віповідач-1, як територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік, то невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди у повному обсязі пов`язана з діяльністю Відповідача-2, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право Позивача. Таким чином, з огляду на правовий статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Тобто, ДСА України повинна здійснити фінансування ТУ ДСА у Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплат судді ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди на період з 01.01.2021 по 31.12.2021. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/10554/20. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що з метою ефективного захисту прав та інтересів Позивача необхідно зобов`язати Відповідача-2 здійснити фінансування Відповідача-1 з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01. 2021 у сумі 2 270,00 грн, за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак М.І. Кобаль Повний текст постанови складено та підписано 31 серпня 2022 року.