Постанова 4854 № 420/13337/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13337/24 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Турецької І.О., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової академії (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2024р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової академії (м.Одеса), в якому просив: - визнати дії Військової академії (м.Одеса), відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 10.09.2021р. по 27.04.2024р. протиправними; - зобов`язати Військову академію (м.Одеса) виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 9.09.2021р. позивач закінчив проходження військової служби та був звільнений з військової служби з посади старшого викладача кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін. У період проходження служби відповідач неправильно виплачував позивачу грошове забезпечення та його індексацію, а том останній звернувся до суду в рамках справи №420/4526/23. 27.04.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2023р. по справі №420/4526/23 на рахунок позивача було зараховано 207 261,97грн. Отже, відповідач повинен був з позивачем повністю розрахуватися 09.09.2021, а розрахувався 27.04.2024, причому для цього остаточного розрахунку знадобилося 2,5 роки та два судові рішення. Вважає дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем протиправними, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби 9.09.2021р., а остаточну виплату відповідачем здійснено 27.04.2024р., то наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2024р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової академії (м.Одеса) щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 10.09.2021р. по 27.04.2024р.. Зобов`язано Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2021р. по 27.04.2024р., але не більше як за шість місяців у сумі 107 403,75грн.. В апеляційній скарзі Військова академія (м.Одеса) просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду в частині визначення суми компенсації з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, у зв`язку із чим позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. При цьому, суд розрахував суму виплати за шість місяців у розмірі 107 403,75грн.. Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує в частині щодо визначення суми виплати та приймає в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу та згідно із наказом начальника Військової академії (по стройовій частині) за №196 від 9.09.2021р. його звільненого з військової служби у запас за підпунктом «к» п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». З 9.09.2021р. позивача виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення. Позивач вважав, що при звільненні з військової служби йому не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення, у зв`язку із чим він звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2023р. по справі №420/4524/23 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 1.01.20216р. по 28.02.2018р.; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 1.01.2016р. по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року; визнано бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 9.09.2021р. включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, протиправною; зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 9.09.2021р. із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахуванням абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2022р. у справі №420/4526/23, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023р. визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м.Одеса) щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, ст.9 ЗУ від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2020р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов`язано Військову академію (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 31.12.2020р., у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, ст.9 ЗУ від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2020р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти; визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2021р. по 9.09.2021р., та виплат, належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, ст.9 ЗУ від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2021р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов`язано Військову академію (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 1.01.2021р. по 9.09.2021р., та виплат, належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, ст.9 ЗУ від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2021р. та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. 27.04.2024р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4524/23 виплачено позивачу 207 606,64грн., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/4526/23 виплачено 207 261,97грн. (а.с.35). Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій військової академії у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р.. Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 9.09.2021р. (дата виключення зі списків військової частини) грошового забезпечення у повному обсязі із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року. 27.04.2024р. на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2023р. по справі №420/4526/23 позивачу виплачено 207 261,97грн. та від 29.05.2023р. по справі №420/4524/23 виплачено 217 606,64грн.. Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 10.09.2021р. по 26.04.2024р.. Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18. Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього. Період з 10.09.2021р. до 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022р. по 26.04.2024р. регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин. У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р. яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями. З огляду на вказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо не застосування саме такого способу розрахунку, а тому не дослідив всіх обставин та не правильно визначив суму середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті. Відтак, апеляційний суд вважає, що для правильного вирішення даної справи необхідно визначити конкретну суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні із застосуванням вищезазначеного підходу. Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Оскільки, позивача виключено із списків особового складу Військової академії 9.09.2021р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за липень, серпень 2021р., врахувавши складові, що не мають разового характеру. Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 з урахуванням виконаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2023р. по справі №420/4526/23 складає: 1 083,65грн. = 33 530,91грн. (липень 2021р.) + 33 655,53грн. (серпень 2021р.) / 62 дня (а.с.198). Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 10.09.2021р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного. Вказаний вище період становить 312 календарних дні. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу Військової академії було нараховано: 375 638,56грн., грошове забезпечення виплачене у добровільному порядку при звільненні (а.с.208). З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день звільнення ОСОБА_1 мало бути виплачено 800 507,17грн. = 375 638,56грн. + 424 868,61грн. (217 606,64грн. + 207 261,97грн.). Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (424 868,61грн. х 100% / 800 507,17грн. = 53,08%). Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 312 дні х 1 083,65грн. = 338 098,8грн. х 53,08% = 179 462,84грн., що становить 53,08% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків. Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом також враховано: розмір простроченої заборгованості (424 868,61грн.); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку (справи №420/4524/23 та №420/4526/23). У даному випадку, на переконання колегії суддів, про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого виключення зі списків особового складу Військової академії, а саме 9.09.2021р.. При цьому, апеляційним судом встановлено, що до суду з адміністративним позовом у справах №420/4524/23 та №420/4526/23 ОСОБА_1 звернувся у березні 2023р., тобто минуло більш ніж 18 місяців після звільнення. Між тим, приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на переконання колегії суддів, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У свою чергу, за відповідний період, що становить більш ніж 18 місяців, які позивач зволікав перед зверненням до суду у справах №420/4524/23 та №420/4526/23 до повного вирішення спірного питання стосовно невиплачених сум при звільненні, вищевказаний тримісячний строк сплинув більш ніж 6 разів, тому суд вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт

6. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2021р. по 18.07.2022р. складає: 29 910,47грн. (179 462,84грн. /6). Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 26.04.2024р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного. Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р. та складає 184 календарних дні. Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 26.04.2024р. становить 199 391,6грн. (184 дні х 1 083,65грн.). Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у постанові від 20.06.2024р. у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19. Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022р.. У зв`язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Враховуючи вищевказану правову позицію Верховного Суду, судова колегія вважає, що за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт 6 до суми середнього заробітку 199 391,6грн за період з 19.07.2022р. по 26.04.2024р., яка з урахуванням обставин справи повинна становити 33 231,93грн.. Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 10.09.2021р. по 26.04.2024р. становить: 63 142,4грн. (29 910,47грн. + 33 231,93грн.). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зобов`язання Військової академії (м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 107 403,75грн., а тому вважає за необхідним рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення суми виплати та прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139,246,315,317,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової академії (м.Одеса) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2024р. скасувати в частині: «Зобов`язати Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2021 по 27.04.2024, але не більше як за шість місяців у сумі 107403,75 грн.». Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Зобов`язати Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2021р. по 26.04.2024р. включно у сумі 63 142,4грн. (шістдесят три тисячі сто сорок дві гривні сорок копійок). В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: І.О. Турецька О.І. Шляхтицький