Постанова 4811 № 461/42/22

Справа № 461/42/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/3075/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Марко О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди, встановив: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з кредитної спілки (далі КС) «Перше кредитне товариство» пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами: №ЛВ- 1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року, №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, за період з 01 січня по 31 березня 2021 року включно в сумі 105248 грн. 79 коп. та моральну шкоду в розмірі 775319 грн. 10 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року у цивільній справі №1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнуто з КС «Перше кредитне товариство» на його користь суму внеску та відсотки за депозитним договором №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року та договором №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року, з урахуванням додаткового договору №1 від 21.07.2009 року, в розмірі 9507 грн. 57 коп. 21.06.2012 року за цим рішенням суду видано виконавчий лист №1522/6783/12, на підставі якого 26.07.2012 року відділом ДВС Приморського районного управління юстиції у м. Одесі відкрито виконавче провадження №33601551. В подальшому, 30.06.2017 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, яка ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2018 року у цивільній справі №1522/6783/12 визнана неправомірною та скасована. Позивач зазначає, що у Другому Приморському відділі ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №55267625 по вказаному виконавчому листу, однак, боржник ухиляється від його виконання. За позицією позивача, виходячи із системного аналізу статей 509, 599, 600, 601, 604, 609, 610, 611 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору, ЦК України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відтак, вважає, що наявні правові підстави для відповідальності відповідача у виді стягнення з нього пені за спірний період. Заподіяння моральної шкоди обґрунтовує тим, що з вересня 2009 року він не має доступу до свого майна (грошових коштів), не може ним вільно розпоряджатись, він є особою з інвалідністю другої групи і йому необхідно провести оперативне лікування. Грошові кошти, які він довгий час заощаджував та накопичував для проведення операції, стали недоступними внаслідок протиправних дій відповідача щодо неповернення його грошових коштів, які належать йому на праві приватної власності. Внаслідок неможливості використати свої власні кошти на оперативне лікування він зазнає щоденного фізичного болю та страждань у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт зазначає, що в порушення вимог п.5 ч.4 ст.274 ЦПК України, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, позаяк, ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертає увагу, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимогу про стягнення пені він (позивач) обґрунтовував несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за вказаними договорами, а не у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, як про це вказав суд в оскаржуваному рішення. Зазначає, що в рішенні суду відсутнє обґрунтування, згідно якої норми закону та на підставі якого доказу встановлено, що договори про залучення внеску були укладені ним не в статусі фізичної особи суб`єкта підприємницької діяльності. Відсутність такого обґрунтування, на думку апелянта, свідчить про неналежне дослідження договорів. Додає, що в матеріалах справи знаходиться свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , дата проведення державної реєстрації відповідно до свідоцтва 14.11.1995 року, тобто на час укладення договорів ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець. Стверджує, що, укладаючи договори, ним були внесені у касу спілки грошові кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності та для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності. Вважає, що наведені обставини свідчать про те, що договори укладені з ним, як із фізичною особою підприємцем. Просить врахувати, що описаними в позовній заяві діями відповідача йому завдано моральної шкоди у виді страждань та принижень, а тому він не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в цій частині. Крім цього, звертає увагу, що в позовній заяві ним надано власні письмові свідчення про те, що на час звернення до суду з вимогам про стягнення пені та моральної шкоди, відповідачем грошове зобов`язання не виконано. Апелянт констатує, що неможливість використовувати власні кошти на власний розсуд, в тому числі, й на лікування, харчування, покращення житлових умов тощо, щоденно завдає йому фізичного болю та душевних страждань. Стверджує, що протиправні дії відповідача негативно впливають на здоров`я, психіку, поведінку та відношення до життя. Вважає, що суду надано достатньо доказів на підтвердження зміни стану його здоров`я, поведінки, емоцій та зміни способу життя внаслідок перенесених страждань та принижень, проте, суд не надав належної правової оцінки цим доказам, чим порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 18.02.2025 року позивач ОСОБА_1 подав письмову заяву про відвід колегії суддів у даному складі суду від розгляду даної справи, однак, у задоволенні заявленого суддям відводу було відмовлено ухвалою від 18 лютого 2025 року. В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18.02.2025 року, є дата складення повного судового рішення 28.02.2025 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Згідно з частиною другою статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин. Так, зокрема, згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральну шкоду в загальному розмірі 880567 грн. 89 коп. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на час звернення до суду з позовом становив 2481 грн., отже, двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило 620250 грн. Таким чином, ціна позову у справі, що переглядається, перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 січня 2022 року відкрито провадження у справі. В ухвалі зазначено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Про те, що розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження, вказано й у самому рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного перегляду. Разом з тим, ціна позову у цій справі перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України, справа не могла розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Таким чином, ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті вирішення даного спору. Судом встановлено, що 19 вересня 2008 року між КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 , як членом КС, укладено договір №ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Згідно з п.1.1 договору, член КС вносить внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (далі внесок) до Спілки, а Спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 100 грн. 00 коп. на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 19 вересня 2009 року. Процентна ставка за внеском встановлюється згідно програми «Подарунковий» у розмірі 21% річних (п.2.2 договору). 21 липня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір №1, у зв`язку з поповненням внеску на суму 6900 грн. Дію вказаного вище договору продовжено на тих же умовах до 19 вересня 2009 року. 21 вересня 2009 року між КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 , як членом КС, укладено договір №ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Згідно з п.1.1 договору, член КС вносить внесок (вклад) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (далі внесок) до Спілки, а Спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 5555 грн. 00 коп. на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 21 жовтня 2010 року. Процентна ставка за внеском встановлюється згідно програми «Актуальний» у розмірі 24% річних (п.2.2 договору). Вказаними договорами не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати пені члену КС. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнуто з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року, з урахуванням додаткового договору від 21 липня 2009 року, на загальну суму 9507 грн. 57 коп. На підставі цього рішення, 21 червня 2012 року видано виконавчий лист №2/1522/6783/12, який звернутий стягувачем до примусового виконання. 26 липня 2012 року головним державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження (ВП №33601551) з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа. З 24 листопада 2017 року виконавчий лист №2/1522/6783/12 знаходився на примусовому виконанні у Другому Приморському відділі ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області (ВП №55267625). Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Разом з тим, умовами укладених між сторонами договорів не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати пені, а заборгованість за сумою вкладів та процентами стягнуто рішенням суду, яке набрало законної сили і звернуто до виконання. При цьому, необхідно зазначити, що після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує договірних правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Однак, позивач таких вимог не заявляв. Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», як на підставу для стягнення пені, є помилковими. Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», визначення в Законі певного переліку суб`єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб`єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 Закону, потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці). В той же час, як вбачається з вищезгаданих договорів №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року та №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року, ці договори укладалися ОСОБА_1 , як членом КС «Перше кредитне товариство», а не фізичною особою суб`єктом підприємницької діяльності, і до суду ОСОБА_1 звертався з позовами до КС «Перше кредитне товариство» з приводу виконання згаданим відповідачем умов цих договорів, як фізична особа, а не суб`єкт підприємницької діяльності. Відтак, до правовідносин, що виникли між сторонами у даному спорі, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» застосуванню не підлягає. Таким чином, за встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договорами про внесення депозитних вкладів. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 постанови №4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивач не надав належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, тому у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди також необхідно відмовити. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх безпідставністю. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ураховуючи наведені вище норми процесуального закону й наслідки розгляду даної справи апеляційним судом відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, вимога позивача про присудження йому понесених судових витрат не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, ч.3 п.7, 381, 382, 384 ЦПК України, суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 лютого 2025 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич