Постанова 4811 № 461/5876/22

Справа № 461/5876/22 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М. Провадження № 22-ц/811/3887/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Костюк С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі КС «Перше кредитне товариство»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за період з 01 жовтня до 31 грудня 2021 року в розмірі 150 790,22 грн, а також 977 721,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнув із КС «Перше кредитне товариство» на його користь суму внеску та відсотки за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 у розмірі 9 507,57 грн. 26 липня 2012 року Відділ державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у місті Одесі відкрив виконавче провадження № 33601551 із примусового виконання виконавчого листа № 1522/6783/12, виданого на підставі вказаного судового рішення про стягнення заборгованості за депозитними договорами. 30 червня 2017 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яку Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 15 січня 2018 року у цивільній справі № 1522/6783/12 визнав неправомірною та скасував. Після цього Другий Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі Другий Приморський ВДВС міста Одеси) знову відкрив виконавче провадження № 55267625 із примусового виконання виконавчого листа № 1522/6783/12, однак боржник ухиляється від виконання рішення суду. Посилаючись на те, що на час звернення до суду з цим позовом КС «Перше кредитне товариство» не виконала рішення суду у цивільній справі № 1522/6783/12, не сплатила стягнуті на його підставі кошти, позивач просив на підставі статей 509, 551, 599, 600, 601, 609 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 150 790,22 грн. Позивач також вказував, що внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань за депозитними договорами йому завдано моральної шкоди в розмірі 997 721,00 грн, яка полягає у фізичному болі внаслідок погіршення стану здоров`я та душевних стражданнях через неможливість із вересня 2009 року користуватися та вільно розпоряджатися належними йому коштами. Він є людиною з інвалідністю другої групи, і йому необхідно провести оперативне лікування. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду міста Львова рішенням від 23 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт зазначає, що в рішенні суду відсутнє обґрунтування, згідно якої норми закону та на підставі якого доказу встановлено, що договори про залучення внеску були укладені ним не в статусі фізичної особи суб`єкта підприємницької діяльності. Відсутність такого обґрунтування, на думку апелянта, свідчить про неналежне дослідження договорів. Звертає увагу, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимогу про стягнення пені він (позивач) обґрунтовував несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за вказаними договорами, а не у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, як про це вказав суд в оскаржуваному рішення. Звертає увагу, що в матеріалах справи знаходиться свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , дата проведення державної реєстрації відповідно до свідоцтва 14.11.1995 року, тобто на час укладення договорів ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець. Стверджує, що, укладаючи договори, ним були внесені у касу спілки грошові кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності та для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності. Вважає, що наведені обставини свідчать про те, що договори укладені з ним, як із фізичною особою підприємцем. Просить врахувати, що описаними в позовній заяві діями відповідача йому завдано моральної шкоди у виді страждань та принижень, а тому він не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в цій частині. Крім цього, звертає увагу, що в позовній заяві ним надано власні письмові свідчення про те, що на час звернення до суду з вимогам про стягнення пені та моральної шкоди, відповідачем грошове зобов`язання не виконано. Апелянт констатує, що неможливість використовувати власні кошти на власний розсуд, в тому числі, й на лікування, харчування, покращення житлових умов тощо, щоденно завдає йому фізичного болю та душевних страждань. Стверджує, що протиправні дії відповідача негативно впливають на здоров`я, психіку, поведінку та відношення до життя. Вважає, що суду надано достатньо доказів на підтвердження зміни стану його здоров`я, поведінки, емоцій та зміни способу життя внаслідок перенесених страждань та принижень, проте, суд не надав належної правової оцінки цим доказам, чим порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У судове засідання 02 березня 2026 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи сторони, не з`явилась, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити частково. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що хоча ОСОБА_1 і є фізичною особою суб`єктом підприємницької діяльності, але договір про залучення внеску укладений ним не як фізичною особою підприємцем, тому до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є необґрунтованими і недоведеними. Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції встановив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не довів наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням щодо завдавання шкоди. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Судом встановлено, що 19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і КС «Перше кредитне товариство» укладено договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 100 грн на 12 місяців, зі строком повернення 19 вересня 2009 року зі сплатою 21 % річних за користування коштами. Згідно з пунктом 1.1 договору член кредитної спілки вносить внесок (вклад) на депозитний рахунок (далі внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 100,00 грн на строк 12 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 19 вересня 2009 року. Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Подарунковий» у розмірі 21 % річних (пункт 2.2 договору). 21 липня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 у зв`язку з поповненням внеску на суму 6 900,00 грн. Дію основного договору продовжено на тих же умовах до 19 вересня 2009 року. 21 вересня 2009 року між КС «Перше кредитне товариство» та ОСОБА_1 як членом кредитної спілки укладено договір № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Згідно з пунктом 1.1 договору член кредитної спілки вносить внесок (вклад) на депозитний рахунок (далі внесок) до спілки, а спілка приймає внесок на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 5 555,00 грн на строк 13 місяців, початком якого є дата внесення внеску, а закінченням 21 жовтня 2010 року. Процентна ставка за внеском встановлюється згідно з програмою «Актуальний» у розмірі 24 % річних (пункт 2.2 договору). Указаними договорами не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати пені її члену. Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнув із КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 та від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 у розмірі 9 507,57 грн. 21 червня 2012 року на підставі цього рішення видано виконавчий лист № 1522/6783/12, який знаходиться на примусовому виконанні у Другому Приморському ВДВС міста Одеси. Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Установивши, що умовами укладених між сторонами договорів не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати пені, а заборгованість за сумою вкладів та процентами стягнуто рішенням суду, яке набрало законної сили і звернуто до виконання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог. Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує договірних правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Однак, позивач таких вимог не заявляв. Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», як на підставу для стягнення пені, є помилковими. Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», визначення в Законі певного переліку суб`єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб`єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 Закону, потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці). В той же час, як вбачається з вищезгаданих договорів №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 року та №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 року, ці договори укладалися ОСОБА_1 , як членом КС «Перше кредитне товариство», а не фізичною особою суб`єктом підприємницької діяльності, і до судів ОСОБА_1 звертався з позовами до КС «Перше кредитне товариство» з приводу виконання згаданим відповідачем умов цих договорів, як фізична особа, а не суб`єкт підприємницької діяльності. Відтак, до правовідносин, що виникли між сторонами у даному спорі, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» застосуванню не підлягає. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення вимог позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договорами про внесення депозитних вкладів. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 постанови №4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не надав належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди. Крім того, слід зазначити, що як вбачається зі змісту статті 19 ЦПК України, у спрощеному позовному провадженні можуть розглядатися малозначні справи (частина 4), якими є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ (зокрема) у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 6). Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року - 2 589 грн. Ціна позову у цій справі сумарно складає 1 128 511,22 грн., що значно більше двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2589 грн. х 250 = 647 250 грн). Відтак, у суду були відсутніми правові підстави для розгляду даної справи у спрощеному позовному провадженні, що (у відповідності до пункту 7 частини 3 статті 376 ЦПК України) є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди- відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови, у зв`язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на лікарняному, складено 23 березня 2026 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.