Ухвала КЦС ВС № 522/6316/19

Ухвала Іменем України 28 лютого 2025 року м. Київ справа № 522/6316/19 провадження № 61-2220ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Главацьким Юрієм Анатолійовичем , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У 2019 році товариство з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» (далі - ТОВ «Девелопмент Груп») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року (повний текст складено 15 червня 2023 року): у задоволенні позовних вимог ТОВ «Девелопмент Груп» до ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено; позовні вимоги ТОВ «Девелопмент Груп» до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено; визнано за ТОВ «Девелопмент Груп» право власності на будівлі майстерень (номер об`єкту нерухомого майна 1788645151101) за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, 09 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2025 року: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року залишено без руху; надано строк для усунення недоліків, а саме: сплати судового збору. Оскарженою ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: 30 січня 2025 року до Одеського апеляційного суду від Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи №522/6316/19 і при ознайомленні з матеріалами справи, апеляційний суд зробив висновок про відмову у відкриті апеляційного провадження; відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили; при відмові у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд керувався частиною другою статті 358 ЦПК України та зазначив, що у скарзі ОСОБА_1 просив поновити йому пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року посилаючись, зокрема, на частину другу статті 354 ЦПК України, та зазначаючи, що він не був присутній під час ухвалення оскаржуваного рішення та про його зміст йому стало відомо внаслідок ознайомлення з матеріалами справи 10 грудня 2024 року, про що в матеріалах справи наявна відповідна розписка, тому враховуючи зазначене, скаржник вважав, що він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції; з матеріалів справи вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення складено 15 червня 2023 року. Дійсно як зазначав ОСОБА_1 з текстом оскаржуваного рішення скаржник ознайомився 10 грудня 2024 року, що підтверджується розпискою. Проте, скаржник подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду лише 09 січня 2025 року засобами поштового зв`язку, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення; апеляційний суд вказав, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, що він не був повідомлений про розгляд справи. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що скаржник повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи через представника, адвоката Главацького Ю. В., повноваження якого підтверджуються ордером, який неодноразово брав участь у розгляд справи, подав заяви з процесуальних питань, брав участь у судових засіданнях та подавав 07 червня 2023 року до суду першої інстанції заяву з проханням слухати справу у його відсутності. Із заявою про отримання копії оскаржуваного рішення скаржник та його представник до суду першої інстанції не зверталися, як і не зверталися із заявою щодо надання інформації про рух справи протягом тривалого часу чи про ознайомлення з матеріалами справи, а також в розумні інтервали часу самостійно не вживали заходів, щоб дізнатись інформацію про стан відомого їм судового провадження. Окрім цього, в апеляційній скарзі не зазначено жодних обставин непереборної сили внаслідок виникнення, яких було спричинено пропуск строку на апеляційне оскарження; апеляційний суд урахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 301/2320/15-ц, де зазначено, що: «з огляду на імперативний характер частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та присічність річного строку, визначеного вказаною процесуальною нормою, який поновленню не підлягає, суд позбавлений за таких обставин можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення» та те, що до апеляційної скарги не додано жодних доказів, які свідчили б про вчинення відповідачем усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги; з урахуванням імперативного характеру частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, колегія суддів апеляційного суду зробила висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження. 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Главацьким Ю. А., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, у якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і передати справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційна скарга мотивована тим, що: оскаржена ухвала Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, а тому є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню; ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, де вказано, що «при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Суд також зауважив, що «протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 зазначеної Конвенції»; ОСОБА_1. зазначає, що не був присутній під час ухвалення оскарженого рішення від 07 червня 20123 року. Неможливість участі відповідача у засіданні 07 червня 2023 року, як і неможливість надати відповідне доручення на таку участь у засіданні та подальше оскарження ухваленого рішення була обумовлена тим, що ОСОБА_1 мешкав у м. Олешки, тобто на окупованій території. Під час перебування на окупованій території у ОСОБА_1 був відсутній зв`язок з адвокатом Главацьким Ю. А. В подальшому ОСОБА_1 отримав змогу виїхати з окупованої території та 03 червня 2024 року був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з адресою проживання у Київській області. Після указаних обставин ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з метою ознайомлення з матеріалами справи та внаслідок ознайомлення 10 грудня 2024 року, про що є розписка, ОСОБА_1 дізнався про ухвалення рішення судом першої інстанції та його зміст. Відтак, причини пропуску строку на звернення до суду з апеляційною скаргою належить вважати поважними та ОСОБА_1 має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження; ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд, проявивши надмірний формалізм, дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, чим порушив право ОСОБА_1 на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року). Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що: «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII». У пунктах 91-96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що: «91. «Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

92. ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

93. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

94. Зокрема, ЄСПЛ у справах «+4 посилання» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

95. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

96. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження». Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження. Законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК України не визначив, що при її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов - позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24)). Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року). Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 186/972/18 (провадження № 61-19251св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 200/13452/18 (провадження № 61-8954 св 23)). Апеляційний суд встановив, що: ОСОБА_1 є відповідачем у справі та був повідомлений про розгляд цієї справи, оскільки у суді першої інстанції брав участь його представник; апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 червня 2023 року подана ОСОБА_1 лише 09 січня 2025 року, тобто після спливу більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення; виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України відсутні. За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 09 січня 2025 року, тобто, після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (15 червня 2023 року), суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду: від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Главацьким Юрієм Анатолійовичем, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання права власності. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков