Ухвала КАС ВС № 240/1355/24

УХВАЛА 03 березня 2025 року м. Київ справа №240/1355/24 адміністративне провадження № К/990/2119/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Кашпур О.В., суддів - Загороднюка А.Г., Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25 лютого 2022 року по 31 жовтня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 25 лютого 2022 року по 31 жовтня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 19 листопада 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року та Законом України від 03 листопада 2022 року №2110-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На зазначене рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. 11 січня 2025 року військова частина НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24. Скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24 залишено без руху, а скаржнику надано строк для усунення її недоліків. Зокрема, необхідно було надіслати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 січня 2025 року скаржник через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву про поновлення процесуального строку. У вищезазначеній заяві скаржник вказує, що під час перебігу процесуального строку для подання касаційної скарги на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24 за участю відповідача також розглядалися інші справи у адміністративному судочинстві та потребували відпрацювання, а саме справи №240/19769/24, №240/18192/24, №240/19833/24, №240/19996/24, №240/18892/24, №240/18535/24, №240/18526/24, №240/18400/24. Окрім цього, скаржник вказує, що під час перебігу процесуального строку для подання касаційної скарги на території Житомирської області були оголошені наступні повітряні тривоги, що об`єктивно унеможливлювали вчасне звернення до Верховного Суду. При цьому, скаржник просить врахувати, що відповідачем у справі є військова частина НОМЕР_1 , військовослужбовці якої під оголошення повітряної тривоги перебуваються в укриттях, оскільки військова частина є об`єктом підвищеної небезпеки, існує висока вірогідність завдання ворожого удару. Скаржник зазначає, що військовий стан об`єктивно обмежує у дотриманні відповідачем процесуальних строків на касаційного оскарження, оскільки військова частина НОМЕР_1 відноситься до Сил територіальної оборони України Збройних Сил України і виконує покладені на неї завдання. З урахуванням цих обставин, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Перевіряючи наведені скаржником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, Верховний Суд зазначає, що статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті). Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку касаційного оскарження. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством. Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Окрім цього, пунктом 2 частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Отже, учасники справи мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, установлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Слід зазначити, що введення на території країни воєнного стану не є підставою для ігнорування посадовими особами державних органів положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо дотримання строків звернення до суду, а організація роботи є суб`єктивним чинником та не є законодавчою підставою для недотримання встановленої законом процедури звернення до суду. Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання касаційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Скаржник, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Відповідно до правової позиції наведеної Верховним Судом в ухвалі від 13 вересня 2022 року у справі №990/102/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року, у пункті 59 якої зауважується, що обставина повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України могла унеможливити дотримання встановленого законом процесуального строку, однак поважними такі причини можна визнати лише за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №761/28821/20, де наголошувалось на тому, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Верховний Суд у вищевказаній постанові відзначав, що саме лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження. Згідно правової позиції Верховного Суду, сформованої у постановах від 26 вересня 2022 року у справі №560/403/22 та від 16 лютого 2023 року у справі №640/7964/21, лише факт введення воєнного стану в Україні не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу. Щодо доводів скаржника про неможливість вчасно опрацьовувати документи у визначені процесуальні строки в режимі введення воєнного стану в Україні, Суд звертає увагу, що місце дислокації військової частини НОМЕР_1 : Житомирська область, на території якої не ведуться активні бойові дії. Окрім того, воєнний стан запроваджено на всій території України та саме факт ведення воєнного стану не є безумовною поважною причиною для поновлення будь-якого процесуального строку. Верховний Суд зауважує, що дійсно, введений в країні воєнний стан суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Ураховуючи зазначене, доводи скаржника щодо поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а, отже, не свідчить про наявність поважних причин для поновлення цього строку, а отже, у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 333, 355, 359 КАС України, У Х В А Л И В : Визнати неповажними, зазначені військовою частиною НОМЕР_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Відмовити військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №240/1355/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.В. Кашпур Судді: А.Г. Загороднюк С.А. Уханенко