Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/35920/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35920/23 Головуючий І інстанції: Танцюра К.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 21.03.2024р.) у справі за адміністративним позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат за навчання, - В С Т А Н О В И В: 21.12.2023р. ОД Університет ВС звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути з відповідача витрати, пов`язаних з його утриманням в ОДУВС у сумі 44 928,58 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ОДУВС від 31.08.2022р. №246 о/с відповідача відраховано з Університету за невиконання навчального плану. Одразу після звільнення ОСОБА_1 йому було повідомлено про відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням в ОДУВС у розмірі - 44928,58 грн. Разом із тим, станом на день звернення до суду, відповідач добровільно не відшкодував кошти, пов`язані з його утриманням та навчанням в Університеті, що, власне, і послугувало підставою для звернення до суду. Відповідач, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОДУВС - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 витрати, пов`язані із утриманням в ОДУВС, в сумі - 44928,58 грн. на користь позивача (відповідний розрахунковий рахунок). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 24.04.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024р. дана апеляційна скарга - залишена без руху. 07.05.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 14.05.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 31.08.2020р., згідно з наказом ОДУВС №185 о/с, відповідача - ОСОБА_1 було зараховано з 01.09.2020р. курсантом першого курсу денної форми навчання Херсонського факультету для здобуття освітнього ступеня бакалавра (за спеціальністю «Правоохоронна діяльність») зі строком навчання 3 роки. 31.08.2020р. між ГУ НП в Херсонській області, ОДУВС та ОСОБА_1 укладено контракт №ХК-36/20 про здобуття освіти, за умовами п.3.3.7 якого, у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції в період навчання з будь-яких підстав, окрім звільнення зі служби в поліції через хворобу або ж скорочення штатів, особа зобов`язується відшкодувати МВС України, в особі виконавця, витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до п.4 ст.74 Закону №580-VIII. 31.08.2022р. наказом ОДУВС №246 о/с курсанта 2-го курсу ОСОБА_1 відраховано з Університету відповідно до наказів МВС України від 14.02.2008р. №62 та від 07.09.2009р. №381 - за невиконання навчального плану та звільнено зі служби в Національній поліції з 31.08.2022р. і, відповідно до вимог контракту про здобуття освіти, а також наказано ВФЗБО утримати кошти, які МВС України затратило на навчання останнього в Університеті. Відповідно до розрахунку фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 в ОДУВС за період навчання з 01.09.2020р. по 31.08.2022р., складеного начальником ВФЗБО за від 09.06.2023р. №73, фактичні витрати склали 44 928,58 грн. Враховуючи, що станом на день звернення до суду (та на час судового розгляду справи) відповідач добровільно не відшкодував кошти, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції виходив із того, що, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач добровільно не відшкодував кошти, пов`язані з його утриманням в ОДУВС, а тому позов про їх стягнення підлягає задоволенню. Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не погоджується із наведеними висновками суду попередньої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Частиною 1 ст.59 Закону №580-VIII регламентовано, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень Згідно з ч.1 ст.72 Закону №580-VIII, професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення і оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції із урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності. Порядок, організацію та терміни проведення професійного навчання визначає МВС України (ч.2 ст.72 Закону №580-VIII). Підготовка ж поліцейських у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання регламентована ст.74 цього Закону. У силу вимог вказаної статті, до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, можуть бути зараховані громадяни України, яким станом на 31 грудня року вступу виповниться 17 років. Підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Розподіл випускників вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, які навчаються на денній формі навчання за державним замовленням, здійснюється комісіями з персонального розподілу з урахуванням інтересів служби відповідно до набутої випускником кваліфікації, спеціальності та спеціалізації. При цьому, особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі пп.2,4 ч.1 ст.77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі пп.2,4 ч.1 ст.77 цього ж Закону, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у ч.4 цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. У свою чергу, механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі: дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу із будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, врегульовано «Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017р. №261). Згідно із вказаним Порядком №261, витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється у відповідності до вимог ЦК України. Відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що у разі укладення договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України між вищим навчальним закладом, територіальним органом внутрішніх справ та курсантом і проходження ним навчання на останнього покладаються відповідні обов`язки передбачені чинним законодавством України і договором. Відповідні обов`язки покладаються на особу і у разі укладення контракту про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських. Зі змісту наявного у матеріалах справи Контракту від 31.08.2020р. №ХК-36/20 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, що здійснює підготовку поліцейських, укладеного між ГУ НП в Херсонській області, ОДУВС та ОСОБА_1 , встановлено, що у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції в період навчання з будь-яких підстав, окрім звільнення зі служби в поліції через хворобу або ж скорочення штатів, особа зобов`язується відшкодувати МВС України, в особі виконавця, витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до п.4 ст.74 Закону №580-VIII. Даний контракт від 31.08.2020р. №ХК-36/20 підписаний власноруч відповідачем. Доказів визнання цього Контракту недійсним у судовому порядку сторонами до матеріалів справи не надано. Отже, відповідач дійсно був обізнаний про наявність у нього обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у разі дострокового припинення контракту. Після видання наказу щодо звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) (або за його дорученням інша посадова особа) видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного у відповідності до п.6 Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Так, як встановлено з матеріалів справи колегією суддів, наказом ОДУВС від 31.08.2022р. №246 о/с відповідача було відраховано з вищого навчального закладу відповідно до наказу МВС України від 14.02.2008р. №62 та від 07.09.2009р. №381 - за невиконання навчального плану та звільнено зі служби в Національній поліції з 31.08.2022р. З огляду на зазначене, у Відповідача дійсно виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що за правилами положень ст.74 Закону №580-VIII та п.8 Порядку №261, право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ може виникнути лише тільки у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.09.2021р. у справі №520/11540/19, від 30.08.2022р. у справі №480/8200/20, від 14.12.2022р. у справі №520/5837/2020 та від 13.01.2023р. у справі №440/2692/20. Відповідно до Порядку №261, позивач (вищий навчальний заклад) має вручити під підпис або ж надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, за для того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише у разі відмови відповідача, може звернутися до суду. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем і пов`язано можливість звернення навчального закладу із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку. Тобто, у даному випадку, доведенню підлягає саме належне направлення курсанту відповідного повідомлення із розрахунком витрат, які підлягають відшкодуванню та, в разі отримання такого повідомлення або неотримання з вини відповідача, фактична відмова здійснити таке відшкодування. Так, як свідчать матеріали справи, Позивач наголошує на тому, що повідомлення про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі, направлялись на адресу реєстрації відповідача, а саме: АДРЕСА_1 поштовим відправленням. На підтвердження факту направлення такого повідомлення на адресу позивача, ОДУВС надав опис поштового відправлення, список згрупованих відправлень та статус відстеження, сформований за допомогою офіційного онлайн-сервісу «Укрпошти» (трекінг поштового відправлення 0505115069807). Відповідач же, у свою чергу, в своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що повідомлення про відшкодування витрат на утримання, ним фактично не було отримано. Суд першої інстанції, беручи до уваги доводи позивача про дотримання порядку досудового врегулювання спору, вказав на відсутність у матеріалах даної справи доказів того, що відповідач відшкодував витрати, пов`язані з його утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі (або розпочав їх відшкодування), а тому, відповідно, ці витрати підлягають стягненню з нього в судовому порядку. При цьому, на переконання суду 1-ї інстанції, факт введення і продовження воєнного стану автоматично не спричиняє безпосередніх наслідків для зобов`язань загалом та відповідні наслідки мають місце лише коли закон прямо вказує на них із посиланням на воєнний стан. За цих підстав суд 1-ї інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими. У відповідності до визначень, якій наведені у «Правилах надання послуг поштового зв`язку» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №260), повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом, а також прізвище одержувача, а рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення. Так, колегія суддів встановила, що на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 10.10.2023р. дійсно було надіслано повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, яке, як зазначає позивач, отримано останнім 24.10.2023р. (принаймні так вбачається з відстеження трекінгу поштового відправлення 0505115069807). На підтвердження зазначених обставин, ОДУВС посилається виключно на інформацію, наявну на офіційному веб-сайті оператора поштового зв`язку «Укрпошти», звертаючи увагу суду на статус відстеження поштового відправлення («вручено особисто» 24.10.2023р.). Між тим, оцінюючи такі доводи позивача, колегія судів враховує, що як до суду 1-ї інстанції, так і до апеляційної скарги відповідачем було подано копії витягів із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2023р. №221 про зарахування матроса військової служби ОСОБА_1 (відповідача) до списків військової частини та на всі види забезпечення, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023р. №223 про вибуття з місця постійної дислокації у відрядження до складу сил і засобів оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації (з метою виконання бойових завдань), а також наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2023р. №225 про прибуття відповідача та його вступ до виконання службових обов`язків. Також, згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2023р. №1852, ОСОБА_1 з 26.08.2023р. по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у вказаній військовій частині. Аналогічна за змістом довідка видана цією ж військовою частиною і 16.01.2024р. (довідка №91). Більш того, зазначені вище відомості узгоджуються з даними, наявними у військовому квитку ОСОБА_1 від 25.07.2023р. серії НОМЕР_2 . Тобто, як чітко вбачається із наданих ОСОБА_1 доказів, останній з 26.08.2023р. (тобто до моменту формування та направлення повідомлення про необхідність відшкодування витрат на утримання) перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 і по теперішній час. Факт проходження відповідачем військової служби та, зокрема, місце його постійної дислокації не заперечується та не спростовується позивачем. Вказане дає суду апеляційної інстанції обґрунтовані підстави вважати, що відповідачу не було запропоновано у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі, а сам факт відображення статусу відстеження поштового відправлення «вручено особисто» є, у даному конкретному випадку, сумнівним та нелогічним, з огляду хоча б на пункт постійної дислокації відповідача - смт. Сарата Одеської області. Відтак, у зв`язку з відсутністю належних та достатніх доказів, які «поза розумним сумнівом» підтверджуються факт повідомлення відповідачу розміру фактичних витрат, які йому необхідно відшкодувати за утримання за час навчання, та взагалі необхідність відшкодування таких витрат, звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним, а тому такий позов, на переконання колегії суддів, задоволенню не підлягає. Наведений правовий висновок цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 23.09.2021р. у справі №520/11540/19, від 30.08.2022р. у справі №480/8200/20, а також від 14.12.2022р. у справі №520/5837/2020. Відповідно, позивач не позбавлений права на судовий захист у майбутньому, у разі виникнення такої необхідності, з урахуванням зазначених вище висновків. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача у повній мірі знайшли своє підтвердження. При цьому, з огляду на іншу частину доводів автора апеляційної скарги, колегія суддів дійсно погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про те, що предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність стягнення витрат, які пов`язані із утриманням курсанта, відрахованого з вищого навчального закладу, а не оскарження відповідачем наказу ОДУВС від 31.08.2022р. №246 о/с про відрахування ОСОБА_1 з числа курсантів (за невиконання навчального плану) та звільнення зі служби в поліції. Водночас, варто наголосити, що ОСОБА_1 не позбавлений в подальшому права оскаржувати, на його думку, протиправність прийнятого наказу про звільнення зі служби в поліції. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Одеського державного університету внутрішніх справ - відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 03.03.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко