Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/6804/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/6804/21 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 400/6804/21 за позовом Одеського державного університета внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2021 Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 36 574,90 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідачем не виконані умови підписаного договору про підготовку фахівців в Одеському державному університеті внутрішніх справ укладеного між Одеським державним університетом, Головним управління Національної поліції в Миколаївській області та громадянином ОСОБА_1 через відмову останнього від проходження служби на посадах начальницького складу після закінчення навчального закладу. Зокрема, позивач зазначає, що у серпні ОСОБА_1 було зараховано курсантом Одеського державного університету внутрішніх справ та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання. Згідно наказу університету №211 о/с від 05.07.2019 р. відповідач був відряджений для подальшого проходження служби до ГУНП в Миколаївській області та відповідно до наказу № 266 о/с від 08.07.2019 призначений на посаду слідчого - слідчого відділення Вітовського відділення поліції Корабельного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області. Наказом по особовому складу від 14.06.2021 №349 о/с його було звільнено зі служби за власним бажанням. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 звільнився зі служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України, відтак, відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати на його утримання у Одеському державному університеті внутрішніх справ. У відповідності до законодавства відповідачу необхідно відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ у розмірі 36 574,90 грн. Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач не додав до позову контракту про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ, відповідно до якого відповідач зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку призначена Замовником, і відпрацювати не менше трьох років, а отже позов не підлягає задоволенню. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 01 листопада 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Одеського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 36 574,90 (тридцять шість тисяч п`ятсот сімдесят чотири гривні 90 копійок) гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що на підтвердження своєї правової позиції позивач не надав контракт відповідно до якого відповідач зобов`язаний відшкодувати кошти за навчання, у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі із затвердженим розрахунком; - судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем до суду надано лише текст повідомлення про відшкодування витрат на адресу відповідача без доказів його отримання, право позивача на момент звернення до суду не є порушеним, що виключає можливість його поновлення в судовому порядку. Позивач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що Наказом ОДУВС № 127 о/с від 15.08.2016 ОСОБА_1 зараховано курсантом Одеського державного університету внутрішніх справ та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання. У серпні 2016 між Одеським державним університетом внутрішніх справи, з одного боку, Головним управління Національної поліції в Миколаївській області, з другої сторони та громадянином ОСОБА_1 з третьої сторони укладено договір про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ, відповідно до якого відповідач зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку призначена Замовником, і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, зокрема за відмову від подальшого проходження служби, відшкодовувати фактичні витрати, пов`язані із утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. Відповідно до Наказу університету від 05.07.2019 № 211 о/с ОСОБА_1 закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ та відряджений до ГУНП в Миколаївській області. Відповідно до наказу № 266 о/с від 08.07.2019 призначений на посаду слідчого - слідчого відділення Вітовського відділення поліції Корабельного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області. 31.05.2021 слідчий слідчого відділення Вітовського відділення поліції Корабельного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області лейтенант поліції Мельчуцький М.Г. звернувся до начальника ГУНП в Миколаївській області з рапортом, в якому просив звільнити його з лав Національної поліції за власним бажанням. Наказом начальника ГУНП в Миколаївській області №349 о/с від 14.06.2021 лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 15.06.2021 звільнено із служби в поліції за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням) ЗУ Про Національну поліцію. Одеський державний університет внутрішніх справ підготував довідку про суми коштів, які МВС України затратило на навчання в Херсонському факультеті Одеського державного університету внутрішніх справ курсанта ОСОБА_1 в сумі 36574,90 грн. та направив на адресу відповідача. Оскільки за відповідачем рахується заборгованість у сумі 36574,90 грн., позивач звернувся до суду з метою стягнення цих коштів. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивачем доведено обов`язок відповідача відшкодувати витрати пов`язані з навчанням та, в тому числі, відповідно до контракту, відповідач був обізнаний щодо наявності у нього обов`язку із відшкодуванням витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового розірвання ним контракту. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно частини 2 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Згідно частини 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах , у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав визначені Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. №

261. Пунктом 2 Порядку № 261 визначено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. Положеннями пункту 3 Порядку № 261, зокрема, визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Пунктами 4, 5 Порядку № 261 означено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася. З приписів пункту 8 Порядку № 261 слідує, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа. Колегія суддів наголошує на тому, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, про що дійшов обґрунтованого висновку суд апеляційної інстанції. Як вбачається з повідомлення про відшкодування витрат на навчання від 06.07.2021 № 4/825 ОСОБА_1 запропоновано у найкоротший термін добровільно відшкодувати витрати, які пов`язані з навчанням. Позивачем оголошено щодо обов`язку відповідача відшкодувати витрати пов`язані з навчанням та відповідно до контракту відповідач був обізнаний щодо наявності у нього обов`язку із відшкодуванням витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового звільнення з органів Національної поліції України. Відтак, враховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у справах з подібними правовідносинами залежить від того, чи було особу ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 261 та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати. Саме із відмовою особи добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення МВС України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку. Отже, із цільового тлумачення наведених правових норм слідує, що у вимірі спірних правовідносин Університет був зобов`язаний після отримання рапорту відповідача про звільнення здійснити розрахунок витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому ВНЗ, відобразити узагальнену суму відшкодування у відповідному наказі, а також надати йому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного Університетом строку добровільного відшкодування, останній міг звернутися до суду. Водночас відповідач наполягає, що не відмовлявся добровільно відшкодувати витрати, пов`язані із його утриманням у вищому навчальному закладі, оскільки взагалі не отримував від Університету розрахунку суми належних до відшкодування витрат, тобто йому не було запропоновано у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі. При цьому, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач стверджує про обізнаність відповідача щодо виникнення у нього обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані із його утриманням у навчальному закладі, однак не надає доказів, що відповідача було ознайомлено із розрахунком таких витрат та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати. Колегія суддів звертає увагу, що у повідомленні про відшкодування витрат за навчання не визначено строк добровільного відшкодування відповідачем таких витрат. Також колегія суддів вважає слушним посилання апелянта на те, що в тексті позовної заяви позивач декілька разів наголосив на тому, що у серпні 2016 року між ДУВС, з одного боку, ГУНП в Миколаївській області (Замовник), з другої сторони та відповідачем, з третьої сторони укладено контракт про здобуття освіти в ОДУВС, відповідно до якого відповідач серед іншого зобов`язався у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, пов`язані із утриманням у навчальному закладі із затвердженим розрахунком. При цьому ні номеру ні дати контракту, а також пункт в якому визначений такий обов`язок позивач в позові не зазначив. Більше того, копії такого контракту позивач також не надав до суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням наведеного апеляційний суд ухвалою від 03.05.2022 запропонував Одеському державному університету внутрішніх справ надати копію контракту, який укладено між Одеським державним університетом внутрішніх справ, з одного боку, Головним управління Національної поліції в Миколаївській області, з другої сторони та громадянином ОСОБА_1 , а також докази того, що відповідача було ознайомлено із розрахунком витрат на навчання та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати. 13.05.2022 на адресу суду надійшла заява Одеського державного університету внутрішніх справ, у якій повідомлялось про відсутність Договору/ Контракту про підготовку фахівця в ОДУВС серед наданих ГУ НП в Миколаївській області завірених копій документів особової справи ОСОБА_1 . Доказів того, що відповідача було ознайомлено із розрахунком витрат на навчання та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати також не було надано. Так, відсутність контракту в даній категорії справ є принциповим фактором, що виключає в даному випадку повернення будь-яких коштів відповідачем, з огляду на положення пункту 2, 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 2 Порядку №

261. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суд першої інстанції залишив поза увагою наведені обставини, до того ж судом першої інстанції помилково зазначено, що відповідач під підпис ознайомився із повідомленням про відшкодування витрат на навчання. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98). У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02). Суд апеляційної інстанції наголошує, що оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Матеріалами справи підтверджено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 відповідно до платіжного доручення від 23.12.2021 № 0.0.2392842990.1 в розмірі 3 405,00 грн. ( а.с.79) , який не є суб`єктами владних повноважень. Стаття 139 КАС України безпосередньо не регламентує порядок перерозподілу судових витрат відповідача фізичної особи, який подав апеляційну скаргу. Водночас загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15.08.19 , справа № 666/754/16-а. За таких обставин, сплачений апелянтом судовий збір слід стягнути з позивача. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 по справі № 400/6804/21 скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Одеського державного університета внутрішніх справ відмовити. Стягнути з Одеського державного університета внутрішніх справ ( код ЄДРПОУ 08571570, 65014, м.Одеса, вул.Успенська, буд.1) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 3 405,00 (три тисячі чотириста п`ять) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.