Постанова 4851 № 520/19947/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2025 р. Справа № 520/19947/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/19947/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якому з просив: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1; - зобов`язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) розглянути адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та надати відповідь за результатом його розгляду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та надати відповідь за результатом його розгляду. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь на Адвокатський запит адвоката ОСОБА_1, про що свідчить Доповідь командира військової частини НОМЕР_2 за вих. №1464/4758 від 07.10.2024 року (копія додається), якій (військовій частині НОМЕР_2 ) підпорядкована Військова частина НОМЕР_1 . Таким чином, Міністерство оборони України не є розпорядником запитуваної позивачем в Адвокатському запиті інформації та не має можливості і, виходячи з норм матеріального права, зобов`язання її надати, а, відповідь на Адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 була надана Військовою частиною НОМЕР_1 . Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між позивачем, адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги № 07/23 від 10.02.2023 року, відповідно до якого позивач представляє інтереси свого клієнта ОСОБА_2 . 17.05.2024 року ОСОБА_2 на адресу Міністерства оборони України був направлений рапорт від 16.05.2024 року, який було отримано відповідачем 22.05.2024 року. Однак жодної відповіді на рапорт ОСОБА_2 не надходило. 07.06.2024 року позивачем був направлений адвокатський запит щодо стану розгляду вищевказаного рапорту, який отримано відповідачем 11.06.2024 року. Не отримавши відповіді за результатами розгляду адвокатського запиту, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та зобов`язання Міністерство оборони України розглянути адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та надати відповідь за результатом його розгляду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Рішення, дії (бездіяльність) відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом цього позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076-VI). Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Стаття 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регламентує питання подання адвокатського запиту. Так, частина перша даної статті унормовує, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. Частиною 2 ст. 24 Закону №5076-VI встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту. У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». У силу припису ч. 3 ст. 24 Закону №5076-VI, відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Отже, за змістом викладених норм Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідальність осіб, якими отримано адвокатський запит, наступає за відмову в наданні інформації на адвокатський запит та/або за несвоєчасне або неповне надання інформації та/або за надання інформації, що не відповідає дійсності. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивачем до адвокатського запиту від 07.06.2024 вих. №07/06/24-1 додано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5422 та завірену копію договору про надання правової допомоги № 07/23 від 10.02.2023 року. Таким чином, адвокатський запит відповідав вимогам статті 24 Закону та мав бути розглянутий відповідачем у встановленому законом порядку, тому отримавши адвокатський запит, в якому містяться вимоги про надання документів, якими не володіє відповідач, останній повинен був повідомити про це адвоката. Судовим розглядом встановлено, що відповідач не надав доказів інформування адвоката про результати розгляду його запиту. Також відповідач не надав доказів направлення адвокатського запиту позивача за належністю та доказів інформування адвоката про такі дії. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, які б спростовували доводи позивача, і не доведено правомірності бездіяльності щодо ненадання відповіді на адвокатський запит від 07.06.2024 вих. №07/06/24-1, який отримано відповідачем 11.06.2024 року. З огляду на викладені приписи Закону та відсутність відповіді на адвокатський запит, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та, з метою поновлення порушених прав позивача, зобов`язати Міністерство оборони України розглянути адвокатський запит позивача від 07.06.2024 року вих. №07/06/24-1 та надати відповідь за результатом його розгляду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Судова колегія не бере до уваги посилання відповідача на те, що відповідь на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 було надано Військовою частиною НОМЕР_1 , про що свідчить доповідь командира військової частини НОМЕР_2 за вих. №1464/4758 від 07.10.2024 року (копія додається), якій (військовій частині НОМЕР_2 ) підпорядкована Військова частина НОМЕР_1 , оскільки дані з доповіді не позбавляють відповідача обов`язку надати своєчасну, повну відповідь на адвокатський запит, з урахування строку встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі №520/19947/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич