Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/11760/24

Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2025 р. Справа № 440/11760/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/11760/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради про визнання дій та бездіяльність протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (далі - відповідач, УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради) в якому просив суд: - визнати право позивача на отримання соціальної допомоги згідно з Європейською соціальною хартією як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями в зв`язку із досягненням ним непрацездатності за віком; - визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача щодо нарахування та надання соціальної допомоги позивачу, як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями; - зобов`язати відповідача нарахувати та надати позивачу соціальну допомогу в розмірі, визначеному статтею 46 Конституції України (тобто не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом) за заявою позивача; - визнати заподіяння позивачу моральної шкоди бездіяльністю відповідача; - стягнути з місцевого бюджету на користь позивача грошову суму у розмірі 2000000,00 грн (відшкодування моральної шкоди). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не здійснено жодної належної реакції на заяву позивача, складену на підставі пункту 1 статті 13 Європейської соціальної хартії. Позивач зазначає про незаконну протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає в ігноруванні його вимог, у підміні виду соціальної допомоги малозабезпеченій особі на іншу соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям, яку позивач не вимагає. Зазначає, що ці ігнорування та підміна порушує його право на соціальну допомогу як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями в зв`язку із втратою ним працездатності за віком. До суду надійшов відзив, у якому Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Зазначив, що Управлінням 18.09.2024 була розглянута заява по суті враховуючи положення ст. 13 ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ХАРТІЇ в якій мова йде саме про малозабезпечену людину, то ОСОБА_1 було запропоновано отримати допомогу відповідно до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2003 року № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям». Відповідь направлена листом за №02-19/9975 (Копія додається). В листі детально описано порядок отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 440/11760/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, у т.ч. відповідачем отримано копію апеляційної скарги позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду". Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.09.2024 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради із заявою, у якій вимагав призначити соціальну допомогу згідно зі статтею 13 Європейської соціальної хартії, статті 46 Конституції у розмірі прожиткового мінімуму, який встановлюється Державним бюджетом України на поточний бюджетний період, де застосовується прожитковий мінімум /а.с. 3/. До вказаної заяви додано довідку Головного управління ДПС у Полтавській області про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату або про відсутність податкових зобов`язань) від 22.02.2024 №872/АП/16-31-24-08-08 /а.с. 5/, декларацію про майновий стан і доходи від 06.02.2024 №9380943841 /а.с. 6-8/ та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 08.11.2022 №163750020333 /а.с. 4/. Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 18.09.2024 №02-19/9975 зазначено, що отримати детальні консультації з питань призначення та виплати допомог можна в кабінеті 16 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради. Водночас, наведено, що для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи: - заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики; - декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація). Інформація про склад малозабезпеченої сім`ї заявника зазначається в декларації. Якщо заявник вже отримує будь-який із видів державної допомоги, які призначаються органами соціального захисту населення, відомості про розмір допомоги враховуються цим органом без необхідності її декларування. До складу малозабезпеченої сім`ї заявника включаються чоловік, дружина, рідні та усиновлені діти віком до 18 років, а також діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей. При цьому діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти до досягнення 23 років і не мають власних сімей, включаються до складу сім`ї незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування. Особи, які перебувають на повному державному утриманні, до складу сім`ї не включаються. Права члена сім`ї має одинока особа. Наголошуючи на протиправну бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених прав. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що в порушення вимог пункту 5 Порядку № 250 позивачем не надано до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради жодних документів, що підтверджують особливий статус, зокрема статус малозабезпеченого. Також, суддя суду першої інстанції зазначив, що оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги - визнати протиправною та незаконною бездіяльність відповідача щодо нарахування та надання соціальної допомоги позивачу, як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями, то і відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги - про стягнення з місцевого бюджету на користь позивача грошову суму у розмірі 2000000,00 грн (відшкодування моральної шкоди). Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Закону України від 14.09.2006 № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» (далі - Закон № 137-V) Україна бере на себе зобов`язання вважати частину I Хартії декларацією цілей, до здійснення яких вона прагнутиме всіма відповідними засобами, як зазначено у вступному пункті частини I Хартії. Україна бере на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: пункти 1, 2, 3, 4 статті 1; пункти 1, 2, 4, 5, 6, 7 статті 2; пункти 1, 2, 3, 4 статті 3; пункти 2, 3, 4, 5 статті 4; стаття 5; пункти 1, 2, 3, 4 статті 6; пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 статті 7; пункти 1, 2, 3, 4, 5 статті 8; стаття 9; пункти 1, 2, 3, 4, 5 статті 10; пункти 1, 2, 3 статті 11; пункти 3, 4 статті 12; пункти 1, 2 статті 14; пункти 1, 2, 3 статті 15; стаття 16; пункти 1, 2 статті 17; пункти 1, 2, 3, 4 статті 18; стаття 20; стаття 21; стаття 22; стаття 23; стаття 24; пункти 1, 2 статті 26; пункти 1, 2, 3 статті 27; стаття 28; стаття 29; стаття 30; пункти 1, 2 статті

31. Пунктом 13 частини І Європейської соціальної хартії визначено, що кожна малозабезпечена людина має право на соціальну та медичну допомогу. Відповідно до п. 1 ст. 13 частини ІІ «Право на соціальну та медичну допомогу» Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальну та медичну допомогу Сторони зобов`язуються: забезпечити, щоб будь-якій малозабезпеченій особі, яка неспроможна отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги по соціальному забезпеченню, надавалась належна допомога, а у разі захворювання забезпечувався догляд, якого вимагає стан її здоров`я. Пунктом 1 статті І частини V «Виконання взятих зобов`язань» Європейської соціальної хартії визначено, що без шкоди для методів виконання зобов`язань, передбачених у цих статтях, вiдповiднi положення статей 1-31 частини II цієї Хартії виконуються за допомогою: a) законiв або правил; b) угод мiж роботодавцями чи органiзацiями роботодавців та органiзацiями працiвникiв; c) поєднання цих двох методiв; d) iнших вiдповiдних засобів. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Реалізація конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям врегульована Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 01.06.2000 № 1768-III (далі - Закон № 1768-III). Відповідно до ст. 1 Закону №1768-III державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї. Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім`ї, які постійно проживають на території України (ст. 3 Закону №1768-III). При цьому, малозабезпечена сім`я - сім`я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї (ст. 1 Закону №1768-III). Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 4 Закону № 1768-III заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім`ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1768-III розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом. Середньомісячний сукупний дохід сім`ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї, одержаний ними протягом шести місяців, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абз. 7 ст. 1 Закону №1768-III). Прожитковий мінімум для сім`ї - визначена для кожної сім`ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №1768-III державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Відповідно до ст. 4 Закону №1768-III призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім`ї. Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги визначено Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 (далі - Порядок № 250). Відповідно до пункту 2 Порядку № 250, державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім`ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням. Пунктом 3 Порядку № 250 визначено, що призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання (перебування) уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї з використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (крім виплат, які здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 р. № 215 "Про особливості нарахування та виплати грошових допомог, пільг та житлових субсидій на період дії воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1302). Пунктом 5 Порядку №250 передбачено, що для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи: заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики; декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація); довідку про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; довідку про доходи за шість місяців перед місяцем звернення (за наявності), у разі коли для обчислення сукупного доходу враховуються шість місяців перед місяцем звернення; посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка (за наявності). Інформація про склад малозабезпеченої сім`ї заявника зазначається в декларації. Якщо заявник вже отримує будь-який із видів державної допомоги, які призначаються органами соціального захисту населення, відомості про розмір допомоги враховуються цим органом без необхідності її декларування. Заява та декларація вважаються такими, що не подані, у разі внесення не у повному обсязі відомостей про членів малозабезпеченої сім`ї (прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), сімейний стан, число, місяць і рік народження, серія та номер свідоцтва про народження (для дитини віком до 14 років, а в разі відсутності паспорта громадянина України - до 16 років), серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України чи іншого документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) (абзац одинадцятий пункту 5 Порядку №250). Відповідно до п. 7 Порядку №250 розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та середньомісячним сукупним доходом малозабезпеченої сім`ї. Розмір прожиткового мінімуму для сім`ї залежить від її складу і визначається як сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до п. 9 Порядку №250 Середньомісячний сукупний дохід малозабезпеченої сім`ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів малозабезпеченої сім`ї, одержаний ними протягом шести місяців. Шість місяців становлять шість місяців перед місяцем звернення або два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (далі - період, за який враховуються доходи). Відповідно до пункту 20 Порядку №250 державна соціальна допомога призначається з місяця звернення за нею, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи та/або відомості. Якщо до заяви не додано всіх необхідних документів та/або відомостей, орган соціального захисту населення повідомляє уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї про те, які документи та/або відомості у місячний строк потрібно подати додатково. Орган соціального захисту населення інформує уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї про прийняття документів та/або відомостей із зазначенням дати їх прийняття, а також документів та/або відомостей, які необхідно у місячний строк подати додатково (шляхом надання/надсилання йому повідомлення у паперовому або електронному вигляді (за наявності електронної пошти). Якщо протягом 30 календарних днів після отримання повідомлення про необхідність виправлення помилки уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї не виправив її та/або не подав документи, передбачені пунктом 5 цього Порядку, орган соціального захисту населення приймає рішення про відмову у призначенні державної соціальної допомоги, про що інформує уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї в порядку, встановленому абзацом другим пункту 21 цього Порядку. Згідно із пунктом 21 Порядку №250 рішення про призначення державної соціальної допомоги або про відмову в її призначенні приймається органом соціального захисту населення протягом 10 календарних днів з дня подання заяви і надсилається наступного дня після його прийняття уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. У разі прийняття рішення про відмову в призначенні державної соціальної допомоги орган соціального захисту населення інформує про це уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї із зазначенням підстав для відмови та порядку оскарження рішення (з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис). Рішення органу соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її призначенні може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду. Колегія суддів зазначає, що 10.09.2024 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради із заявою, у якій вимагав призначити соціальну допомогу згідно зі статтею 13 Європейської соціальної хартії, статті 46 Конституції у розмірі прожиткового мінімуму, який встановлюється Державним бюджетом України на поточний бюджетний період, де застосовується прожитковий мінімум /а.с. 3/. До вказаної заяви додано довідку Головного управління ДПС у Полтавській області про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату або про відсутність податкових зобов`язань) від 22.02.2024 №872/АП/16-31-24-08-08 /а.с. 5/, декларацію про майновий стан і доходи від 06.02.2024 №9380943841 /а.с. 6-8/ та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 08.11.2022 №163750020333 /а.с. 4/. Натомість, відповідач листом від 18.09.2024 №02-19/9975 у відповідь на подану заяву повідомлено позивача, що Порядок призначення і виплати державної соціально допомоги малозабезпеченим сім`ям затверджений постановою КМУ від 24.04.2003 року №250 «Про затвердження і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям». Для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи: - заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики; - декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація). Інформація про склад малозабезпеченої сім`ї заявника зазначається в декларації. Якщо заявник вже отримує будь-який із видів державної допомоги, які призначаються органами соціального захисту населення, відомості про розмір допомоги враховуються цим органом без необхідності її декларування. До складу малозабезпеченої сім`ї заявника включаються чоловік, дружина, рідні та усиновлені діти віком до 18 років, а також діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей. При цьому діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти до досягнення 23 років і не мають власних сімей, включаються до складу сім`ї незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування. Особи, які перебувають на повному державному утриманні, до складу сім`ї не включаються. Права члена сім`ї має одинока особа. Також, у цьому листі зазначено, що отримати детальні консультації з питань призначення та виплати допомог можна в кабінеті 16 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради. У відзиві на позовну заяву та на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Управлінням була розглянута заява по суті враховуючи положення ст. 13 ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ХАРТІЇ в якій мова йде саме про малозабезпечену людину. Колегія суддів ще раз відмічає, що положеннями п. 21 Порядку №250 передбачено, що рішення про призначення державної соціальної допомоги або про відмову в її призначенні приймається органом соціального захисту населення протягом 10 календарних днів з дня подання заяви і надсилається наступного дня після його прийняття уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. У разі прийняття рішення про відмову в призначенні державної соціальної допомоги орган соціального захисту населення інформує про це уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї із зазначенням підстав для відмови та порядку оскарження рішення (з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис). Тобто, фактично відповідач розцінив подану позивачем заяву як заяву для отримання допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2003 року № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям» та всупереч вимогам пункту 20 Порядку №250 не призначив соціальну допомогу або якщо до заяви не додано всіх необхідних документів та/або відомостей, не повідомив уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї про те, які документи та/або відомості у місячний строк потрібно подати додатково. Також, відповідачем порушено пункт 21 Порядку №250, оскільки не прийнято рішення про призначення державної соціальної допомоги або про відмову в її призначенні. Варто наголосити, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Оскільки призначення державної соціальної допомоги здійснюються органами соціального захисту населення, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єкта владних повноважень та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права позивача на призначення державної соціальної допомоги. Вказане не дозволяє покласти на відповідача зобов`язання щодо виплати позивачу державної соціальної допомоги. Тобто, вимоги позову про визнання права позивача на отримання соціальної допомоги згідно з Європейською соціальною хартією як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями в зв`язку із досягненням ним непрацездатності за віком; визнання протиправною та незаконною бездіяльність відповідача щодо нарахування та надання соціальної допомоги позивачу, як малозабезпеченого та такого, який неспроможний отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями; зобов`язання відповідача нарахувати та надати позивачу соціальну допомогу в розмірі, визначеному статтею 46 Конституції України (тобто не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом) за заявою позивача не підлягають задоволенню у спосіб заявлений позивачем. У цьому випадку, на думку колегії суддів, належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 10.09.2024 про призначення соціальної допомоги та зобов`язання Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (код ЄДРПОУ 03195240) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2024 про призначення соціальної допомоги. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в порушення вимог пункту 5 Порядку № 250 позивачем не надано до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради жодних документів, що підтверджують особливий статус, зокрема статус малозабезпеченого, оскільки відповідачем взагалі не розглянуто по суті заяву позивача, не надано оцінки додаткам до цієї заяви та не прийнято жодне рішення. Також позивач просить стягнути з місцевого бюджету на користь позивача грошову суму у розмірі 2000000,00 грн (відшкодування моральної шкоди). З цього приводу суд зазначає таке. Приписами ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в ст.23 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.11.2019 у справі №818/1430/17. Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів настання втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди. Таким чином, позивачем не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано належних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями (рішенням) відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення стану здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав відповідач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Саме по собі твердження позивача про заподіяння моральної шкоди не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку. Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга позивача також не містить належних обґрунтувань, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість зазначеної позовної вимоги, що не підлягає задоволенню. Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 440/11760/24 - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 10.09.2024 про призначення соціальної допомоги. Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (код ЄДРПОУ 03195240) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2024 про призначення соціальної допомоги. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий