Постанова 4813 № 509/493/23

Номер провадження: 22-ц/813/1267/25 Справа № 509/493/23 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.02.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Наарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача Румянцев Олександр Геннадійович відповідач ТОВ «Гранресурси» представник відповідача Левіт Віктор Семенович третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Левіт Віктора Семеновича, який діє в інтересах ТОВ «Гранресурси» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Панасенка Є.М., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Гранресурси», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги обґрунтував тим, що 27.09.2022 о 07 годині 45 хвилин, за адресою: Одеський район, с. Прилиманське, вул. Нова, 95, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки на слизькій ділянці дороги та, не впоравшись з керуванням виїхав на смугу зустрічного руху, здійснив зіткнення з іншим транспортним засобом марки «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, чим завдав автомобілю механічні пошкодження, а його власнику ОСОБА_1 матеріальний збиток. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.10.2022 року у справі №509/4137/22 ОСОБА_2 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На час настання дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 працював водієм автотранспортних засобів в ТОВ «Гранресурси», на підставі чого керував транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , за яким був закріплений в якості водія. Отже, на підставі ст. 1172 ЦК України, належним відповідачем за даним позовом позивач вважав саме ТОВ «Гранресурси», як роботодавця ОСОБА_2 . Власником пошкодженого автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 є позивач. Розрахунок суми матеріального відшкодування, що належить до виплати позивачу, з боку відповідача здійснено на підставі висновку експерта №84-22 від 11.10.2022 року. З наведеного висновку вбачається, що вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди становила 501 204,65 грн, вартість відновлювального ремонту 1 138 244, 21 грн. Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на момент ДТП визначена у розмірі 501 204,65 грн. Судовим експертом Крутих Є.О. у висновку експерта №84-22 від 11.10.2022 року встановлено вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 з врахуванням отриманих пошкоджень - 32 659,84 грн. Отже, дійсна вартість матеріального збитку, завданого позивачу становить 468 544,81 (501 204,65 грн - 32 659,84 грн). Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF XF 95.480» реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730 д.р.н. НОМЕР_4 на час настання пригоди була застрахована в ПрАТ СК «Брокбізнес» відповідно до полісу №209514170. Страхова сума за шкоду заподіяну майну за страховим полісом становила 130 000,00 гривень. Страховим полісом №209514170 за домовленістю між страхувальником та страховиком була передбачена франшиза в розмірі 2500,00 грн. 11.01.2023 року страховиком ПрАТ СК «Брокбізнес» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 127 500, 00 грн з урахуванням встановленої франшизи. Невідшкодованою залишилася частина з загального розміру матеріальної шкоди у сумі 341 044,81 грн. Оскільки до цього часу відповідачем по справі сума заподіяної йому шкоди не відшкодована, тому позивач змушений звернутися до суду з даним цивільним позовом.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 рокупозов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранресурси», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що з наданих суду документів вбачається, що унаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2 працівник ТОВ «Гранресурси», ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, що виразилася у пошкодженні належного позивачу на праві власності автомобіля, суд прийшов до висновку про покладення на особу, відповідальну за відшкодування заподіяної шкоди щодо відшкодування позивачу спричиненої майнової шкоди, доведений розмір якої, становить 341 044,81 грн.. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позову - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом під час розгляду справи невірно встановлені обставини справи, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки воно є незаконним і необґрунтованим. Наданий позивачем висновок експерта N 84-22 від 11.10.2022 року експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_2 , не є належним та допустимим доказом. У вказаному висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. У вказаному висновку вказано про те, що другий учасник ДТП був відсутній. Разом з тим, до висновку додано електронне повідомлення про проведення огляду КТЗ призначений на 05.10.2022 року, який був надісланий на адресу ПРАТ СК «Брокбізнес» та ОСОБА_2 . На адресу відповідача виклик для проведення огляду не надсилався. Також, невідомо за якою адресою було сповіщено ОСОБА_2 про призначений огляд. Під час проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи транспортного засобу легкового автомобіля «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_2 , за наслідком якого було складено висновок експерта N 29-23 від 24.02.2023 року, - огляд досліджуваного легкового автомобіля «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_2 експертом не проводився. У позовній заяві позивач вказує, що пошкоджений автомобіль визнано фізично знищеним, відтак задоволення вимог позивач повинно бути здійснено з одночасним переданням відповідачеві залишків пошкодженого автомобіля. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранресурси» не є належним відповідачем по справі. Доказів стосовно того, що ОСОБА_2 станом на 27.09.2022 року, керуючи транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснював саме трудові функції працівника позивач не надає. Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу адвоката Левіта В.С. представника ТОВ Гранресурси на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.03.2024 року - залишити без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.03.2024 року - залишити без змін. Вказує, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм матеріального чи процесуального, а рішення суду є законним та обґрунтованим. Щодо явки сторін. В судове засідання з`явились представники сторін та надали суду пояснення. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 володіє автомобілем «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. 27.09.2022 о 07 годині 45 хвилин по вул. Нова, поблизу будинку 95 в с. Прилиманське Одеського району Одеської області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій транспортного засобу «DAF XF 95.480», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 виїхав на смугу зустрічного руху де допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.10.2022 року у справі №509/4137/22 встановлено вину ОСОБА_2 у скоєнні даної ДТП. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На час даної дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія ««Брокбізнес»», що підтверджувалося полісом № 209514170 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, діючого на момент ДТП. Станом на час настання пригоди розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 130 000,00 грн на одного потерпілого. Полісом передбачена франшиза 2500,00 грн. Страхувальником за полісом № 209514170 є ТОВ «Гранресурси». 11.01.2023 року за заявою потерпілого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія ««Брокбізнес»» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 127 500, 00 грн (з урахуванням франшизи). Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Відповідно до частини третьої статті 988ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Відповідно до пункту 22.1 статті 22Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтями 28, 29 Закону №1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до ст.1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Однак, необхідно взяти до уваги, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). В такому випадку відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові КЦС ВС від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц. Як вбачається із наданих позивачем доказів, зокрема, з Наказу №390/к від 22.07.2022 року, ОСОБА_2 з 04.07.2022 року був прийнятий до ТОВ «Гранресурси» на посаду водія автотранспортних засобів за основним місцем роботи. А Наказом №040701-2022 від 04.07.2022 року ОСОБА_2 закріплений за транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730 д.р.н. НОМЕР_4 , тобто за тим транспортним засобом, який під керуванням ОСОБА_2 зіткнувся з автомобілем позивача. Відповідачем доказів на спростування цих обставин не надано. Таким чином, скориставшись своїм правом, наданим йому ст.1192 ЦК України, позивач визначив спосіб відшкодування завданої йому шкоди, а саме: обрав відшкодування завданих йому збитків. Статтею 1192ЦК України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Зокрема, передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Таким чином суд вважає, оскільки саме працівник відповідача водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом, внаслідок чого заподіяв шкоду позивачу, саме відповідач ТОВ «Гранресурси», в силу вимог ч.1 ст.1172 ЦК, і є належним відповідачем по цій справі. Що стосується суми завданого матеріального збитку внаслідок ДТП. Звертаючись до суду з вимогою про стягнення суми матеріального збитку в розмірі 341 044,81 грн. за розміром різниці між ринковою вартістю транспортного засобу у непошкодженому та пошкодженому в ДТП стані з відрахуванням від суми збитку суми страхового відшкодування. Позивач встановив суму матеріального збитку на підставі висновку експерта № 84-22 експертного транспортно-товарознавчого дослідження КТЗ «Ford Fusion» реєстраційний номер ВН28І8РЕ, складеного 11 жовтня 2022 року судовим експертом Крутих Є.О. Висновок №84-22 в подальшому було підтверджено висновком експерта №29-23 судової транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ «Ford Fusion» реєстраційний номер ВН28І8РЕ, складеного 24 лютого 2023 року судовим експертом Крутих Є.О. З наведених висновків вбачається, що вартість автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди становила 501 204,65 грн, вартість відновлювального ремонту 1 138 244,21 грн.. Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на момент ДТП, цей автомобіль визнано експертом фізично знищеним, тому позивач і просить стягнути вказані кошти з відповідача з урахуванням здійсненого страховиком страхового відшкодування та вартості автомобіля у пошкодженому стані. Судом було встановлено, що внаслідок ДТП автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження. Судовим експертом при проведенні експертизи встановлено, що автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 є фізично знищеним, оскільки вартість його ремонту перевищує вартість цього автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди. Однак, позивач ОСОБА_1 не погодився з визнанням його автомобіля фізично знищеним, про що зазначено експертом у висновку №29-23 та повідомлено представником позивача адвокатом Румянцевим О.Г. Бужаком О.Ю. автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 було частково відновлено. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц суд дійшов висновку про те, що відшкодування шкоди, заподіяної власником (володільцем) транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, урегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У разі коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 цього Закону, відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро. Розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов`язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро. Згода чи незгода потерпілого передати залишки транспортного засобу винній у його пошкодженні особі, з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Зазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. З огляду на наведене, враховуючи незгоду позивача з фізичним знищенням його автомобіля, яка виразилась у частковому його відновленні, а також враховуючи, що вартість цього автомобіля у пошкодженому після ДТП стані визначена судовим експертом, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необґрунтованість заперечень представника відповідача в частині передачі відповідачу автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 у пошкодженому стані в разі стягнення на користь позивача повної вартості цього автомобіля до ДТП. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належна сума відшкодування завданої позивачу шкоди становить різницю між вартістю автомобіля «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_2 до ДТП (501 204,65 грн) та після ДТП (32 659,84 грн.) , яка, згідно експертних висновків, становить 468 544,81 грн. Водночас, суд враховує, що на користь позивача страховиком відповідача було здійснено страхове відшкодування у сумі 127 500,00 грн., яке позивачем відраховано з загального розміру матеріального збитку при обґрунтуванні його позовних вимог. При визначенні розміру матеріального збитку суд приймає до уваги Висновок експерта №84-22 від 11.10.2022 року та Висновок експерта № 29-23 від 24.02.2023 року. Зазначені докази відповідач не спростував, інший розмір шкоди ним не доведено, що є його процесуальним обов`язком. Стосовно належності відповідача в частині стягнення майнової шкоди, то суд з цього приводу виходить з того, що відповідач користувався транспортним засобом марки «DAF XF 95.480», д.р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730 д.р.н. НОМЕР_4 правомірно, передав цей транспортний засіб своєму працівнику ОСОБА_2 , про незаконне заволодіння ОСОБА_2 цим транспортним засобом відповідач не заявляв, а тому ТОВ «Гранресурси» є належним відповідачем у цьому провадженні. Доказів припинення трудових відносин між ТОВ «Гранресурси» та ОСОБА_2 до моменту настання ДТП відповідачем також не надано. З наданих суду документів вбачається, що унаслідок ДТП, винним у якій є ОСОБА_2 працівник ТОВ «Гранресурси», ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, що виразилася у пошкодженні належного позивачу на праві власності автомобіля. Суд приходить до висновку про покладення на особу, відповідальну за відшкодування заподіяної шкоди щодо відшкодування позивачу спричиненої майнової шкоди, доведений розмір якої, становить 341 044,81 грн. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання апелянта на те, що висновок експерта N 84-22 від 11.10.2022 року експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_2 не є належним та допустимим доказом, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2022 року, до подання позивачем ОСОБА_1 даного позову, судовим експертом Крутих Є.О. за заявою ОСОБА_1 проведено експертний огляд пошкодженого 27.09.2022 року в ДТП автомобіля позивача та 11.10.2024 року складено Висновок експерта №84-22. Як пізніше пояснив судовий експерт ОСОБА_3 в ході його допиту в судовому засіданні, в ч.6 ст.106 ЦПК зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Позов ОСОБА_1 заявлений 01.02.2023 року, тобто через 4 місяці після складання експертом Висновку №84-22, після відкриття провадження у справі представник позивача Румянцев О.Г. звернувся до того самого експерта ОСОБА_3 з заявою про проведення вже судової експертизи у справі №509/4137/22. На підставі заяви, оригіналу Висновку №84-22 від 11.10.2022 року судовим експертом проведено судову експертизу та складено Висновок №29-23 судової транспортнотоварознавчої експертизи з вказанням номеру справи, в якій вона проведена та відомостей про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за ст.384 КК. Враховуючи, що експерт ОСОБА_3 безпосередньо проводив огляд пошкодженого автомобіля позивача 05.10.2024 року, експерту були надана всі необхідні дані для проведення дослідження (оригінал Висновку №84-22 з фототаблицею до нього, складеною самим експертом Крутих Є.О.), надати автомобіль «Ford Fusion» реєстраційний номер НОМЕР_3 було неможливо у зв`язку з його частковим відновленням (і як наслідок, розукомплектуванням) експертом виконано судову експертизу та складено Висновок №29-23 судової експертизи. В подальшому, експерт Крутих Є.О., приведений до присяги за ст.225 ЦПК, обидва експертні висновки підтримав. Та додатково, після ознайомлення з долученими стороною позивача фотознімками автомобіля «Ford Fusion» р.н. НОМЕР_3 з місця ДТП, повідомив, що пошкодження цього автомобіля, зафіксовані на місці ДТП відповідають пошкодженням, зафіксованим самим експертом в ході експертного огляду автомобіля 05.10.2022 року. Крім того , на запитання в суді апеляційної інстанції представник апелянта пояснив що відповідач не заявляв під час провадження клопотань про проведення будь яких досліджень. Таким чином, доводи представника відповідача, викладені у апеляційній скарзі в цій частині спростовуються наявними у справі доказами (показаннями експерта, фотознімками з місця ДТП). В свою чергу, стороною відповідача альтернативних доказів суду не надано (висновків експертів, звітів оцінювачів, тощо). Питання про призначення судом експертизи не ставилося. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранресурси» не є належним відповідачем по справі є необґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до п.6 Постанови Пленуму ВССУ №4 від 01.03.2013 року особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, то ТОВ Гранресурси не має відношення до обов`язку відшкодовувати шкоду. Представник вказує, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , починаючи з 16.09.2022 року, ТОВ Гранресурси не могло володіти ТЗ «DAF XF 95.480» р.н. НОМЕР_1 в силу вимог ст.608 ЦК України. Водночас, представник відповідача не звернув уваги на норми ст.ст. 395 та 397 ЦК України. Так, згідно ч.1 ст.395 ЦК речовим правом на чуже майно є, зокрема, право володіння. Водночас, згідно ч.397 ЦК володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. З огляду на наведені норми, ТОВ Гранресурси на момент заподіяння його працівником збитку було володільцем чужого майна. Крім зазначеного, ТОВ Гранресурси було й страхувальником за договором страхування цивільно-правової відповідальності №209514170. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу (постанова Верховного Суду від 18.10.2022 року у справі 592/9529/21). На підставі викладеного, а також враховуючи долучені позивачем докази: перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ТОВ Гранресурси саме на посаді водія автотранспортних засобів, закріплення ОСОБА_2 за транспортним засобом, яким він керував під час ДТП районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальною за відшкодування особою є саме ТОВ Гранресурси. Доводи апеляційної скарги щодо того, що пошкоджений автомобіль визнано фізично знищеним, відтак задоволення вимог позивач повинно бути здійснено з одночасним переданням відповідачеві залишків пошкодженого автомобіля, колегія суддів відхиляє, оскількиу справі, яка переглядається, у страховика виник обов`язок з відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, хоча розмір такого відшкодування є меншим від страхової суми (ліміту відповідальності). Вищенаведеною статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не передбачено відшкодування страховиком шкоди у розмірі вартості транспортного засобу до ДТП в разі його фізичного знищення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу Левіт Віктора Семеновича, який діє в інтересах ТОВ «Гранресурси» - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко