Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/6387/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1905/25 Справа № 204/6387/24 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року,( головуючий суддя Подорець О. Б., повний текст складено 30 жовтня 2024 року) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 06.02.2022 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 445728-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано відповідно до умов Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 договору кредиту ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Товариство свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти, проте відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого станом на 09.06.2024 року має заборгованість в розмірі 55 634,70 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 19 826,53 грн., суми прострочених платежів по процентах 33 876,12 грн., суми прострочених платежів за комісією 1 932,05 грн., Просили стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 445728-КС-002 в розмірі 55634,70 грн., а також судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №445728-КС-002 від 06.02.2022 року, яка виникла станом на 09.06.2024 року та складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 19 826,53 грн., заборгованості за процентами 21 040,00 грн., а всього в розмірі 40 866,55 грн., а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 779,38 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 12836,12 грн та заборгованості по комісії в розмірі 1932,05 грн, в задоволенні яких було відмовлено. Посилається на те, що згідно графіку, якщо позичальник сплачує заборгованість без порушень графіку платежів визначеного п.3 Договору, то лише в такому випадку треба було б сплатити по кредиту всього 44 040,00 грн., з яких проценти за користування кредитом у сумі 21 040,00 грн., оскільки у такому випадку з кожним платежем сума загального боргу на яку нараховується кожного дня проценти за відсотковою ставкою 0,86732500 % зменшується. Отже, загальна сума до сплати по відсоткам дійсно становила би 21 040,00 грн. лише у випадку належного виконання позичальником зобов`язань та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів. Крім того, згідно розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою в розмірі 0,86732500% нараховані позивачем чітко в межах дії договору (з врахуванням продовження строку дії договору згідно додаткової угоди), а саме з 06.02.2022 року по 04.09.2022 року включно, тобто після 04.09.2022 року проценти не нараховувались. Позивачем правомірно здійснювалось нарахування процентів саме на неповернуту суму кредиту, і навіть після сплати відповідачем грошової суми в розмірі 2 428,58 гривень в рахунок сплати заборгованості за нарахованими процентами, її розмір становить саме 33 876,12 гривень, що знайшло своє відображення в розрахунку. Таким чином, у даному випадку позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, який був встановлений умовами Договору № 445728-КС-002 про надання кредиту від 06.02.2022 року і закінчувався 24.07.2022 року. Також, комісія за надання кредиту та порядок її сплати визначені пунктами 1.4, 2.7, 5.2 правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», які є невід`ємною частиною договору про надання кредиту. Крім того, комісія за надання кредиту передбачена п.4 Паспорту споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача (Додаток №1 до Договору). Отже, як вбачається з умов даного кредитного договору та правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», встановлення комісії за надання кредиту, є правомірним, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів. Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 55634,70 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до графіку платежів, зазначеному у договорі №445728-КС-002 від 06.02.2022 року станом на 24.07.2022 року розмір процентів за користування кредитом становив 21 040,00 грн., які суд вважав за необхідне стягнути з відповідача. Нарахована заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 33 876,12 грн. належними доказами не підтверджена. Умови кредитного договору №445728-КС-002 від 06.02.2022 року щодо сплати комісії в розмірі 3 000 грн. за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягали. Проте рішення суду в оскаржуваній частині вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. В іншій частині задоволених позовних вимог рішення позивачем не оскаржувалося, а відтак колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині. Судом першої інстанції встановлено, що 06.02.2022 року між сторонами по справі укладено договір про надання кредиту № 445728-КС-002. Договір про надання кредиту № 445728-КС-002 укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через Особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця - https://my.bizpozyka.com/. Відповідно до розділу 2 договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 20 000,00 грн. строком на 24 тижня - до 24.07.2022 року на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,86732500% в день (фіксована ставка), сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 3 000,00 грн. Кредит надався на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених зазначеним договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. Пунктом 3 договору встановлено Графік платежів, якого повинен дотримуватись позичальник. Останній платіж в рахунок повернення боргу позичальник мав сплатити 24.07.2022 року, загальний розмір платежів, які мав сплатити позичальник по кредитному договору складав 44 040,00 грн., в т.ч.: проценти за користування кредитом 21 040,00 грн., кредит 20 000,00 грн., комісія за надання кредиту 3 000,00 грн. ТОВ «Бізнес Позика» виконало зобов`язання за договором № 445728-КС-002 від 06.02.2022 року про надання кредиту, перерахувавши на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком у ОСОБА_1 станом на 09.06.2024 року утворилася заборгованість, яка становить 55 634,70 грн., з яких заборгованість за кредитом 19 826,53 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом 33 876,12 грн. та комісія в розмірі 1 932,05 грн. Договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, а отже, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. У підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом: фіксована процентна ставка у розмірі 0,86732500% за кожен день користування кредитом та реальна річна процентна ставка у розмірі 3 617,04 % протягом строку кредитування, визначеного в цьому договорі - 24 тижнів. Відповідно до графіку платежів, зазначеному у договорі №445728-КС-002 від 06.02.2022 станом на 24.07.2022 розмір процентів за користування кредитом становив 21 040,00 грн. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України) Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. Пунктами 5 - 7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору. Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 ЦПК України, статтею 36 ГПК України та статтею 79 КАС України. За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З договору № 4457280-КС-002 про надання кредиту від 06 лютого 2022 року, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки договір та додаткова угода укладені на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписала їх одноразовими ідентифікаторами G-7920, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайті товариства такі договори не були би укладені. Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21). Договір містить податковий номер 2957301863, адресу, номер особистого електронного платіжного засобу, номер телефону. Доказів того, що банківська картка, зазначена в договорі № 4457280-КС-002 про надання кредиту від 06 лютого 2022 року, не належить ОСОБА_1 та на неї не було перераховано кредитні кошти за договором ОСОБА_1 на спростування отримання кредитних коштів не надано. Навпаки матеріали справи містять належні, допустимі та достовірні докази щодо цього, зокрема виписка по рахунку. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі. Виходячи з викладеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення договору № 4457280-КС-002 про надання кредиту від 06 лютого 2022 року та отримання ОСОБА_1 коштів на загальну суму 20 000,00 грн. Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини укладення договору та визначившись з характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем як факту укладання договору, так і отримання позичальником грошових коштів на погоджених ним умовах фінансового кредиту та невиконання останнім свого обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що відповідно до графіку платежів, зазначеному у договорі №445728-КС-002 від 06.02.2022 року станом на 24.07.2022 року розмір процентів за користування кредитом становив 21 040,00 грн., за правочином кредитування нарахування відсотків здійснювалося поза межами встановлених строків кредитування, нарахована заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 33 876,12 грн. належними доказами не підтверджена, ураховуючи таке. ТОВ «Бізнес Позика», заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просило у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Судом встановлено, що позивач зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а відповідачка ОСОБА_1 , всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені строки не повернула належні до сплати грошові суми, окрім як сплати 19.02.2022 року 3670,00 грн. кредиту, тим самим порушила встановлений графік обов`язкових платежів. Суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до умов укладеного договору (пункту 5.1 Правил, які є невід`ємною частиною Договору), обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернуту суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення строку дії договору про надання кредиту (включно), тобто протягом всього строку кредитування. Включення до тексту кредитного договору умов про сплату відповідачем процентів за користування кредитом, а також нарахування позивачем цих процентів та витребування їх від відповідача, є законним та обґрунтованим. Сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. З розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачем було внесено один платіж в сумі 3670,00 грн. на погашення кредитної заборгованості. Порядок та умови надання кредиту, а також періодичність внесення платежів визначені в пункті 3 Договору. Пунктом 2 визначено розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту 20000,00 гривень, строк кредиту 24 тижня, процентна ставка: в день 0,86732500, фіксована; комісія за надання кредиту 3000,00 грн., строк договору до 24.07.2022 року. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, які нараховані у межах строку дії договору, який був установлений умовами договору та закінчувався 24.07.2022 року, у зв`язку з його невиконанням належним чином, внаслідок чого проценти за відсотковою ставкою 0,86732500% нараховані позивачем в межах строку договору (24 тижні) з 06.02.2022 року по 24.07.2022 року включно. Після 24.07.2022 року проценти не нараховувалися, сума процентів не збільшувалась і залишалась незмінною у розмірі 33876,12 грн. Таким чином, проценти за користування кредитом у загальній сумі 33876,12 грн. включають в себе нараховані за стандартною процентною ставкою 0,86732500%. При цьому самим відповідачем не оспорений розмір процентів. Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Так, вказана норма передбачає, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Відповідно до умов Договору, у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 1054 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору. Проценти за користування кредитом визначено відповідно до вимог статтей 1048, 1051,1054 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредитному договору повністю відповідає умовам договору та вимогам законодавства, відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору та не спростовано будь-якими доказами правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що сума прострочених платежів по процентах підлягає стягненню в повному обсязі. Щодо сплати комісії слід зазначити наступне. Відмовляючи у стягненні комісії у розмірі 1932,05 грн., суд першої інстанції виходив з того, що нарахування комісії за послуги, які супроводжують кредит не узгоджується з нормами чинного законодавства та відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункти 29-31). Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступних підстав. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22). Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). З Додаткової угоди №1 до кредитного договору встановлено, що у п.6 сторонами узгоджено сплату комісії за надання додаткового кредиту у розмірі 1932,05 грн., яку позичальник повинен був сплатити позикодавцю двома платежами, відповідно до Графаку платежів: 03.04.2022 року в розмірі 863,22 грн. та 17.04.2022 у розмірі 1068,83 грн. Отже, включення до тексту Додаткової угоди до кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання додаткового кредиту у розмірі 1932,05 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства. Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги. За встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з врахуванням умов договору та наданого позивачем розрахунку та про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ "Бізнес Позика" заборгованості за комісією, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією та часткового задоволення в частині заборгованості за процентами підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог. Відповідно до частин 1, 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Зважаючи на задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, то рішення суду першої інстанції в частині розподілу судовим витрат слід змінити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» сплачений судовий: 2 422,40 грн. за подачу позовної заяви та 3633,60 грн. за подачу апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 55634,70 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами та комісією скасувати. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 в частині стягнення суми прострочених платежів по процентах та комісії задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість по комісії в розмірі 1932 (одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) грн. 05 коп. Змінити стягнутий розмір заборгованості за процентами з «21040,00 грн.» на « 33876 (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 12 коп.» Змінити загальний розмір заборгованості, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з « 40866,55 грн.» на « 55634,70 грн.». Змінити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судових витрат з «1779,38 грн.» на «6056 грн.» В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: