Постанова 4821 № 712/4337/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2025 року м. Черкаси Справа № 712/4337/24 Провадження № 22-ц/821/252/25 Категорія: 308000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., секретаря - Довженко Т. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лінніка Миколи Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.07.1996, виданого згідно з розпорядженням від 06.05.1996 №

285. Співвласниками вказаної квартири також є доньки позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким належить по 1/3 частини квартири. ОСОБА_3 не проживає в даній квартирі та нею не користується. Разом з позивачкою у спірній квартирі проживає донька ОСОБА_5 , з якою у неї виникають постійні конфлікти, пов`язані з утриманням відповідачкою в спільній квартирі собаки бійцівської породи. Між сторонами відсутнє порозуміння щодо користування спільною квартирою, відповідачка не приймає участі у сплаті комунальних послуг, а тому позивачка вимушена звернутися до суду з вказаною позовною заявою. Просила визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме виділити у користування ОСОБА_1 окрему житлову кімнату № НОМЕР_1 площею 17,2 кв. м, у користування ОСОБА_2 окрему житлову кімнату № 4 площею 10,5 кв. м, шафи № 5 площею 0,3 кв. м та № 6 площею 0,2 кв. м, та залишити у спільному користуванні місця загального користування, а саме коридор № 1 площею 6,3 кв. м, ванну кімнату № 2 площею 2,8 кв. м, кухню № 3 площею 5,6 кв. м. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2024 року позов задоволено. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_1 окрему житлову кімнату № 7 площею 17,2 кв. м, виділивши у користування ОСОБА_2 окрему житлову кімнату № 4 площею 10,5 кв. м, шафи № 5 площею 0,3 кв. м та № 6 площею 0,2 кв. м. Залишено у спільному користуванні місця загального користування, а саме коридор № 1 площею 6,3 кв. м, ванну кімнату № 2 площею 2,8 кв. м, кухню № 3 площею 5,6 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка, відповідачка та третя особа ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири у рівних частках. Суд не прийняв до уваги доводи відповідачки про необхідність виділення їй кімнати більшою площею, оскільки вона проживає у спірній квартирі разом із двома дітьми. Як встановлено у судовому засіданні та не оспорювалося представником відповідачки, старший син відповідачки ОСОБА_6 , хоча і зареєстрований у вказаній квартирі, але наразі проживає за кордоном. Цей факт також підтверджено представником служби у справах дітей. Молодший син відповідачки ОСОБА_7 з 05.06.2024 і на день розгляду справи перебуває у КЗ «Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Черкаської обласної ради». Судом першої інстанції зазначено, що задоволення позову жодним чином не вплине на права та інтереси неповнолітніх дітей. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Ліннік М. С., вважаючи, що рішення першої інстанції є несправедливим, прийняте з порушенням норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.11.2024 та винести нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_1 окрему житлову кімнату № 4 площею 10,5 кв. м, шафи № 5 площею 0,3 кв. м та № 6 площею 0,2 кв. м та виділити у користування ОСОБА_2 окрему житлову кімнату № 7 площею 17,2 кв. м. Залишити у спільному користуванні місця загального користування, а саме коридор № 1 площею 6,3 кв. м, ванну кімнату № 2 площею 2,8 кв. м, кухню № 3 площею 5,6 кв. м. Судові витрати просить покласти на позивачку. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка не визнає позовні вимоги, вважає їх надуманими. Вказує, що позивачка в судовому засіданні фактично змінила підстави обґрунтування позову і їх раніше в позовній заяві не викладала. Суд не вияснив який порядок проживання мешканців в спірній квартирі та не прийняв той факт, що ОСОБА_2 з сім`єю займає фактично більшу кімнату, а позивачка ОСОБА_1 фактично в спірній квартирі не живе, а проживає разом з ОСОБА_3 в іншій квартирі по АДРЕСА_2 . Вказує, що оплату за комунальні послуги здійснює відповідачка. Позивачка є інвалідом 2-ї групи, одинока, а у відповідачки сім`я, яка складається з ОСОБА_2 , чоловіка та двох неповнолітніх дітей, які зареєстровані і фактично мають право проживати в спірній квартирі, іншого житла немає. Відповідачка підтверджує той факт, що у неї з матір`ю склалися неприязні відносини, має місце конфліктна ситуація. Зазначає, що позивачка до неї не зверталася з приводу мирного встановлення порядку користування. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно свідоцтва про право власності на житло від 15.07.1996 квартира за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в рівних частках (а.с. 9). Квартира складається з 2 кімнат житловою площею 27,7 кв. м, у тому числі перша кімната 10,5 кв. м, друга кімната 17,2 кв. м, кухні площею 5,6 кв. м, ванної кімнати площею 2,8 кв. м, коридору 6,3 кв. м, вбудованої шафи 0,5 кв. м, з балконом площею 3,1 кв. м. Загальна площа квартири 43,8 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 11-14). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 371454246 від 26.03.2024 квартира за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 - 1/3 частина, ОСОБА_3 - 1/3 частина. З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану № 00042151795 від 04.11.2023 вбачається, що до актового запису № 630 про народження ОСОБА_10 внесенні зміни, а саме змінено прізвище з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 . Матеріали справи містять копії талонів-повідомлень єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 49743 від 04.11.2023, № 8917 від 17.02.2024 та № 10226 від 25.02.2024 про звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з повідомленнями про конфлікти, які вчиняються відповідачкою. Згідно копій свідоцтв про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 є їхньою матір`ю (а.с. 51-52). Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2024/008325955, № 2024/008325964, № 2024/008325934 від 13.07.2024 вбачається, що ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 64-66). Згідно довідки № 343 від 08.07.2024, виданої КЗ «Черкаський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Черкаської обласної ради», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Центрі з 05.06.2024. Бабуся ОСОБА_1 та тітка ОСОБА_3 регулярно відвідують Яромира та цікавляться його життям і здоров`ям (а.с. 61). Відповідно до Акту про фактичне місце проживання вбачається, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , з ОСОБА_14 , з 2007 року.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Ліннік М. С., а також третя особа Служба у справах дітей Черкаської міської ради в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника Служби у справах дітей Черкаської міської ради Барабанщикової А. О. надійшла заява про розгляд справи без її участі. При винесенні рішення по суті покладається на розсуд суду. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Лінніка М. С. надійшла заява про неможливість прибути в судове засідання у зв`язку з хворобою. Просить відкласти розгляд даної справи. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Представник ОСОБА_2 - адвокат Ліннік М. С., подаючи заяву про відкладення розгляду справи приведеного змісту, не долучає доказів хвороби, зокрема перебування його на лікарняному чи звернення за медичною допомогою саме у день судового засідання, 25 лютого 2025 року. Колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного. Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України. Водночас, ч. 2 ст. 317 ЦК України визначено, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. За змістом ст. 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно із ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Статтею 64 ЖК України передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. За правилами ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Отже, право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном одночасно створює обов`язок погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками. Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом. Судом встановлено, що власники - сторони у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 не можуть дійти згоди щодо користування квартирою АДРЕСА_1 , що не заперечується учасниками справи. Переглядаючи судове рішення по суті вирішення позовних вимог, колегія суддів зауважує, що спір у цій справі стосується встановлення порядку спільного користування квартирою. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18, від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц, провадження № 61-15936св18. Так, Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року (справа № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22) висловлено правову позицію про те, що судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їхніх прав як власників, оскільки суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому, допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Вирішуючи спір з приводу встановлення порядку спільного користування квартирою, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Установивши, що власники не змогли домовитися про порядок користування спільним майном, врахувавши, що запропонований позивачкою порядок користування квартирою не порушуватиме права відповідачки, оскільки виділена їй в користування частина квартири перевищує розмір її частки в спільному майні, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Так, позивачці та відповідачці на праві спільної часткової власності належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 . Ще 1/3 частини спірної квартири належить ОСОБА_3 . Вищевказана квартира є двохкімнатною загальною площею 43,8 кв. м, житловою площею 27,7 кв. м, у тому числі перша кімната 10,5 кв. м, друга кімната 17,2 кв. м, кухні площею 5,6 кв. м, ванної кімнати площею 2,8 кв. м, коридору 6,3 кв. м, вбудованої шафи 0,5 кв. м, з балконом площею 3,1 кв. м. З викладеного слідує, що виділити у користування житлові приміщення відповідно до ідеальних часток у праві власності є неможливим. Колегія суддів приходить до висновку, що оскільки неможливо виділити в користування ті частини спільного майна в натурі, які б точно відповідали їх частці у праві спільної часткової власності, то суд першої інстанції правомірно вважав за необхідне відійти від відповідності реальних часток ідеальним. Враховуючи, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то суд першої інстанції, врахувавши доводи учасників справи, дійшов правильного висновку про виділення у користування саме ОСОБА_2 окремої житлової кімнати № 4 площею 10,5 кв. м, шафи № 5 площею 0,3 кв. м та № 6 площею 0,2 кв. м, що не є значим відхиленням, зокрема в більшу сторону від розміру ідеальних часток співвласників (по 1/3), що в свою чергу, не порушує право інших співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користування своєю власністю. При цьому, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до ч. 2 ст. 317 ЦК України на зміст права власності ОСОБА_3 не впливає місце її проживання, тому судом першої інстанції правомірно була врахована її думка в спірних правовідносинах щодо підтримання вимог позовної заяви ОСОБА_1 . Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства». Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Доводи апеляційної скарги про виділення в користування ОСОБА_2 більшої кімнати, враховуючи, що її сім`я складається з чотирьох осіб, з яких двоє неповнолітніх дітей, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки як позивачці, так і відповідачці та третій особі на праві власності належить по 1/3 частці спірної квартири, а проживання в цій квартирі інших осіб, зокрема дітей відповідачки, не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно. Наявність у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 права користування спірною квартирою не впливає на можливість встановлення порядку користування квартирою між співвласниками та визначення конкретних варіантів такого порядку користування, оскільки право користування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є похідним від права власності співвласника квартири, членами сім`ї якої вони є, тому доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставні. Апеляційна скарга містить обґрунтування, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з метою витіснення її з більшої кімнати, здійснили на неї наклеп щодо домашнього насильства відносно її сина. Вказувала, що існує безліч заяв ОСОБА_2 про повернення їй сина та на даний час існує позов з цього приводу. Також ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовили її чоловіку ОСОБА_15 в реєстрації місця проживання. Колегія апеляційного суду дані обґрунтування та доводи не бере до уваги, оскільки вони не є предметом розгляду даної справи. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лінніка Миколи Сергійовича - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 лютого 2025 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко О. М. Новіков