Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/27871/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27871/23 Перша інстанція: суддя Вовченко О.А., повний текст судового рішення складено 02.04.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №420/27871/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В : 12.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення за період з 11.05.2023 по 20.06.2023; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення за період з 11.05.2023 по 20.06.2023 у розмірі 110693грн. 03коп. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 несвоєчасно проведено з ним розрахунок. Не погоджуючись з позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому наголошено на тому, що грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено в повному обсязі та своєчасно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №420/27871/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13056 грн. 57 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що позивач має право на отримання середнього заробітку, оскільки відповідачем несвоєчасно здійснено з ним розрахунок при звільненні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на сплату позивачем судового збору за звернення до суду з даним позовом. Також, на думку скаржника, діяльність Збройних Сил України в умовах воєнного стану становить державну таємницю, а тому дану справу слід розглядати в закритому судовому засіданні. Крім того, відповідач стверджує, що даний позов подано з пропуском установленого приписами процесуального законодавства строку. Як стверджує суб`єкт владних повноважень, грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено в повному обсязі та своєчасно. В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наступного. Зокрема, колегією суддів установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2023 №21-РС/дск солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами). У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2023 №131 солдата ОСОБА_1 з 10.05.2023 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Як стверджує позивач та встановлено апеляційним судом повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 21.06.2023. З огляду на несвоєчасне проведення військовою частиною НОМЕР_1 з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, останній звернувся до суду з даною позовною заявою. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом даний спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому, норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята вказаної статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням даного публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, підстав для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України немає. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №470/4872/20, від 29.09.2022 у справі № 420/3978/22 тощо. Означене спростовує довід позивача про те, що строк звернення до суду в даному випадку становить три місяці. Як вбачається з матеріалів справи та установлено апеляційним судами, повний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 із позивачем проведено 21.06.2023. Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 22.06.2023 (наступний день за днем повідомлення позивача про повний розрахунок), а сплив зазначений строк, відповідно, 24.07.2023 (з урахуванням того, що 22.07.2023 та 23.07.2023 вихідні субота та неділя відповідно). Натомість, даний адміністративний позов ОСОБА_1 до суду першої інстанції через службу кур`єрської доставки скеровано 18.09.2023, тобто з пропуском, передбаченого приписами чинного процесуального законодавства місячного строку. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем законодавчо визначеного процесуального строку звернення до суду з даною позовною заявою. Як з`ясовано колегією суддів, в адресованих до суду першої інстанції доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач вказував, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Однак, такі доводи військової частини НОМЕР_1 залишились поза увагою окружного адміністративного суду. Жодного процесуального рішення з досліджуваного питання судом першої інстанції не прийнято, як і не надано йому оцінку в оскаржуваному рішенні від 02.04.2024 у справі №420/27871/23. При цьому, слід зауважити, що на наявність інших об`єктивно непереборних, істотних перешкод, які завадили позивачу своєчасно звернутися за захистом своїх порушених прав позивач не вказує, а колегією суддів не установлено. Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Отже, законодавчі приписи стосовно відсутності строкових обмежень на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку у даному випадку не застосовуються. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03). Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин. Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви. За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, у системному зв`язку із наведеними позивачем аргументами, колегією суддів установлено відсутність об`єктивних обставин непереборного характеру, які унеможливили або ж значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 права на звернення до суду у межах визначеного приписами чинного процесуального законодавства строку. Підстави для скасування рішення повністю із залишенням позовної заяви без розгляду містить стаття 319 КАС України, відповідно до частини 1 якої судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно із п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України, відповідно до частин 3, 4 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Оскільки позивачем пропущено визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України строк, позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає залишенню без розгляду. Керуючись ст. ст. 240, 308, 311, 319, 321, 325, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №420/27871/23 скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.І. Шляхтицький Ю.В. Осіпов