Ухвала КЦС ВС № 404/1229/21

УХВАЛА 24 лютого 2025 року м. Київ справа № 404/1229/21 провадження № 61-2087ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення, ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати пункт 29 рішення восьмої сесії сьомого скликання від 07 квітня 2017 року № 940 про затвердження ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у спільну сумісну власність на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та пункт 29.1 вказаного рішення, яким передано відповідачам у спільну сумісну власність зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:04:032:0054, загальною площею 0,2687 га, для будівництва та обслуговування житлого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за рахунок земель житлової громадської забудови. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. 18 січня 2024 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року (провадження № 61-1347ск24) касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а ухвалою від 04 березня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявниці на підставі частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України з огляду на те, що ОСОБА_1 не зазначено підстав касаційного оскарження. У березні 2024 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року (провадження № 61-4893ск24) касаційна скарга визнана неподаною та повернута заявниці на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачені цим Кодексом підстав касаційного оскарження судових рішень. 04 травня 2024 року ОСОБА_1 втретє звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року (провадження № 61-6653ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року визнано неподаною та повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. У червні 2024 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року (провадження № 61-8666ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року визнано неподаною та повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. 25 липня 2024 року до Верховного Суду вп`яте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року (провадження № 61-10940ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. 12 вересня 2024 року до Верховного Суду вшосте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року (провадження № 61-12887ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. У грудні 2024 року до Верховного Суду всьоме надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року (провадження № 61-16701ск24) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. В ухвалах від 26 червня 2024 року та від 17 грудня 2024 року Верховний Суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 є зловживанням процесуальними правами. 21 січня 2025 року ОСОБА_1 увосьме подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року (провадження № 61-1149ск25) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року повернуто заявниці, оскільки заявницею у скарзі не викладено передбачених ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, удев`яте звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у цій справі. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року у справі № 758/113/23). 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення. Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими. Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики. 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав). Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ. Отже, виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступавати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. ОСОБА_1 повторно узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, однак вказані посилання не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки заявниця не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Верховний Суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтовано підстав та випадків касаційного оскарження судових рішень, і враховуючи, що у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Крім того, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Водночас заявниця, звертається у дев`яте з касаційною скаргою на ті самі судові рішення. При цьому, касаційна скарга за змістом є тотожною попереднім поданим скаргам, тобто не містить підстави касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, відсутність яких (підстав) мала наслідком повернення касаційної скарги заявниці, тобто обставини не перестали існувати, що стали підставою для повернення первісних касаційних скарг. Об`єктивних перешкод для виконання роз`яснень, викладених в ухвалах Верховного Суду від 04 березня 2024 року, від 05 квітня 2024 року, від 27 травня 2024 року, від 26 червня 2024 року, від 06 серпня 2024 року, від 17 грудня 2024 року, від 30 січня 2025 року ОСОБА_1 не наведено та Верховним Судом не встановлено. Така свідома процесуальна поведінка ОСОБА_1 є проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, що суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства та його завданню, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає поверненню заявниці. Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 червня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року вважати неподаною та повернути заявниці. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Сердюк