Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/7902/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1223/25 Справа № 212/7902/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Зубакової В.П., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/7902/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Ваврушак Н.М.,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2024 року адвокат Яводчак Олександр Васильович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі АТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, в обґрунтування якого посилався на те, що ОСОБА_1 з 03.09.2009 року по 24.03.2023 року працював машиністом бурової установки на дільниці № 21 шахти «Покровська» АТ «Криворізький залізорудний комбінат» у шкідливих умовах. Робота у підземних умовах за тривалий час трудових відносин з відповідачем негативно вплинули на стан його здоров`я, спричинивши виникнення професійних хронічних захворювань, за фактом якого було проведено розслідування. За час роботи на підприємстві відповідача ОСОБА_1 отримав професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями, м`язово-тонічним больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; ХОЗЛ II ст., група В, фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН II ст. (другого ст.). Відповідно до висновку МСЄК від 01.08.2024 року позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями: радикулопатія 30%, за ХОЗЛ 30% та по туговухості - 5% та третю групу інвалідності безстроково. Просив суд стягнути на користь позивача з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 325 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - стягнуто з АТ «КЗРК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я 180 000 грн. без урахування утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «КЗРК» на користь держави судовий збір в сумі 1 800 грн. В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, адвокат Яводчак О.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповно враховано висновки Верховного Суду, викладені при вирішенні аналогічних справ, та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, просить рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача до суми заявленої у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не оцінено всі докази у сукупності і неповно з`ясовані всі обставини, що мають суттєве значення для справи, зокрема судом не взято до уваги характер професійного захворювання, відсоток втрати працездатності, ступінь вини відповідача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідках, що наступили, та їх невідворотність. Судом не враховано, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Усвідомлення того, що стан здоров`я буде з роками не покращуватись, а навпаки погіршуватиметься, призводить до моральних страждань позивача. Вважає, що визначений розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача АТ «КЗРК» - Шатунов А.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначив, що визначений судом розмір моральної шкоди в розмірі 180 000 грн. покриває шкоду, понесену позивачем через втрату працездатності 65%, розмір моральної шкоди, який просить стягнути позивач є завищеним та нічим не обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду - залишити без змін. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював машиністом бурової установки на дільниці №21 шахти «Покровська» («Октябрська») АТ «Кривбасзалізрудком» у період з 03.09.2009 року по 24.03.2023 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.12-17). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 від 03 травня 2024 року встановлено наявність у ОСОБА_1 , стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів складає 13 років 06 місяців на підприємстві відповідача, професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями, м`язово-тонічним больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; ХОЗЛ II ст., група В, фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН II ст. (другого ст.). Причинами виникнення хронічних професійних захворювань є важкість праці та перевищення гранично допустимих норм (а.с.18-20). У пункті 13 Акту зазначений висновок про наявність шкідливих умов праці, складений у відповідності до даних інформаційної довідки про умови праці від 05.09.2023 № ПС/3.1/19091-23 Південно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а. с. 24-26) та з урахуванням Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 року за № 248, за яким умови праці підземного машиніста бурової установки дільниці № 21 шахти «Покровська» ОСОБА_1 відносяться до 3 класу 3 ступеня «Шкідливі». Згідно з довідками Обласної Медико соціальної експертної комісії № 2 серії 12 ААА № 130137 та серії 12 ААГ № 573777 від 01 серпня 2024 року позивачу первинно встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 65 % (30 % - по радикулопатії, 30 % - по ХОЗЛ, 5% - по туговухості) з 08 липня 2024 р. безстроково та ІІІ групу інвалідності з 08 липня 2024 р. безстроково (а. с. 22-23). Відповідно до рекомендацій МСЕК позивач потребує медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення, санаторно - курортного лікування. Протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, в умовах виробничого пилу, шуму. Рекомендовано спостереження сімейного лікаря і невролога. У зв`язку з отриманими професійними захворюваннями позивач звертався та проходив лікування у медичних закладах, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками, епікризами із медичної карти амбулаторного/стаціонарного хворого (а.с.27-31, 32 зв.бік, 35). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з кількості часу, який позивач пропрацював у шкідливих умовах на підприємстві відповідача, його профмаршрут, що стало причиною встановлення професійних захворювань, ступеню втрати ним працездатності через професійні захворювання, необхідності позивача у медикаментозному лікуванні, розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, а також відповідальності, яка лежить на підприємстві відповідача у спричиненні ушкодження здоров`я позивачу. Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано і практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 від 03 травня 2024 року встановлено наявність у ОСОБА_1 , стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів складає 13 років 06 місяців на підприємстві відповідача, професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико - динамічними порушеннями, м`язово-тонічним больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; ХОЗЛ II ст., група В, фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН II ст. (другого ст.). Причинами виникнення хронічних професійних захворювань є важкість праці та перевищення гранично допустимих норм (а.с.18-20). У пункті 13 Акту зазначений висновок про наявність шкідливих умов праці, складений у відповідності до даних інформаційної довідки про умови праці від 05.09.2023 № ПС/3.1/19091-23 Південно - Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а.с.24-26) та з урахуванням Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 року за № 248, за яким умови праці підземного машиніста бурової установки дільниці № 21 шахти «Покровська» ОСОБА_1 відносяться до 3 класу 3 ступеня «Шкідливі». Отже, роботодавець АТ «КЗРК» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами. У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги позивача, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, визначено без урахування роз`яснень викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 65%. Через хронічні професійні захворювання було порушено нормальні життєві зв`язки позивача. Тривалий процес лікування позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання позивач відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, що позначається на його душевному та фізичному станах через незворотність негативних змін у його житті. Тому факт моральних страждань є очевидним, які позивачу мають бути відшкодовані внаслідок ушкодження його здоров`я у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем вимог законодавства зі створення безпечних умов праці, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити його з 180 000 грн. до 300 000 грн., що відповідно до положення п.п.1, 3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди та розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частково задовольняючи апеляційну скаргу позивача, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст. 4 Закону України «Про судовий збір», та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави суму судового збору у розмірі 3 000 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 500,00 грн. за подачу апеляційної скарги, що разом складає 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 жовтня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень без утримання податків та обов`язкових платежів. Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 3 000 грн, що підлягав сплаті за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 4 500 грн, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, що разом складає 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року. Головуючий суддя: О.В.Агєєв