Постанова Київський апеляційний суд № 752/4565/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2025 року м. Київ Унікальний номер справи № 752/4565/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4123/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кордюкової Ж.І., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, - в с т а н о в и в : У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Щербяк Ю.В. звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 (а.с. 1-8). 21 жовтня 2024 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Щербяк Ю.В. про забезпечення позову, в якій остання просила вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення наступного порядку зустрічей ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов`язати відповідача, ОСОБА_1 забезпечувати з його сторони виконання такого порядку зустрічей: - щодня у проміжку з 17:00 год. до 21:00 год. мінімум 1 (одну) годину контакт матері ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype»; - раз на три місяці зустрічі матері ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , на території України у парках, скверах, розважальних закладах, спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури, за місцем проживання матері в Україні без присутності батька; - зимові та весняні шкільні канікули син, ОСОБА_3 , проводитиме з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання без присутності батька (а.с. 14-17). На обґрунтування заяви зазначала, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю. Вказувала, що дитина проживає разом з батьком, який негативно налаштовує сина проти матері. ОСОБА_2 разом з іншими дітьми проживає в Республіці Польща, але раз на три місяці приїздить до України, щоб побачитись з сином. Проте, їй зустрітись не вдається, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, не дає можливості провести зустріч без його участі, він постійно перешкоджає їй у побаченнях з сином та спілкуванні з ним. ОСОБА_1 є учасником спільноти «Батько має право» у соціальній мережі Facebook, яка пропагує принципи щодо перешкоджання у спілкуванні та вихованні дитини, ізолює дитину від матері, налаштовує дитину проти матері. Клопотання містить посилання на судову практику, згідно з якою мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з дитиною, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в інтересах самої дитини (а.с. 14-17). Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року клопотання про забезпечення зустрічного позову задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість спілкування з сином ОСОБА_3 щодня з 19 год. до 20 год. шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype», та можливість побачення та спільного проведення часу з сином ОСОБА_3 кожну першу суботу 3 (третього), 6 (шостого), 9 (дев`ятого), 12 (дванадцятого) місяця року з 10-00 години до 17-00 години, без присутності батька ОСОБА_1 за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , або в громадських місцях (парках, скверах, спортивних майданчиках, розважальних закладах тощо). Відмовлено у задоволенні решти вимог клопотання (а.с. 45-51). Не погодившись з ухвалою суду, 07 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 56-60). На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою. Вказував, що станом на день винесення оскаржуваної ухвали в матеріалах справи відсутня ухвала про прийняття зустрічного позову до розгляду, а відтак, висновок резолютивної частини ухвали про «клопотання про забезпечення зустрічного позову задовольнити частково» є безпідставними. Судом не було враховано, що 12.10.2023 року позивачка викрала сина, чим завдала значної шкоди психологічному та фізичному здоров`ю сина. Внаслідок вказаного викрадення дитина боїться залишатись сам із матір`ю, оскільки боїться, що його знову викрадуть та насильно повезуть до Польщі. Відтак, батько саме і інтересах дитини наполягає на зустрічах сина з матір`ю у його присутності, так як син сам цього бажає. Позивачка не навела жодних доказів вчинення перешкод зі сторони батька у спілкуванні з сином. З осені 2018 року по даний час син постійно проживає з батьком, між батьком та сином склались теплі, люблячі стосунки. Зареєстроване місце проживання дитини за адресою АДРЕСА_2 , було з 19.10.2017 року, про що є Витяг з реєстру територіальної громади. Позивач не бажала зареєструвати місце проживання сина за адресою: АДРЕСА_1 , так як даний будинок їй не належить. Позивачка вводить в оману суд, що ОСОБА_1 у вересні 2018 року викрав сина, з приводу чого вона неодноразово зверталась до поліції. 23.09.2018 року близько 14.00 позивачка залишила малолітнього сина без нагляду. Виявивши те, що дитина перебуває без нагляду матері, відповідач завіз сина в село до свого будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де він перебував під наглядом бабусі, про що є висновок по заяві ОСОБА_2 від 10.10.2018 року, який доданий нею до позову. Більше ніяких звернень до поліції з приводу нібито викрадення дитини зі сторони позивача не було. Навпаки, позивачка надала добровільну згоду на проживання сина з батьком. 30.05.2019 року позивач та відповідач уклали письмовий договір про місце проживання дитини та порядок здійснення батьківських прав, в якому узгодили місце проживання сина разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 та визначили порядок участі матері у вихованні дитини. Даний договір був підписаний без будь-якого тиску зі сторони відповідача. 09.03.2023 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація видала розпорядження, яким визначила місце проживання сина ОСОБА_4 разом із батьком. 14.02.2023 року позивач подала заяву, якою не заперечувала проти визначення місця проживання сина разом із батьком. Вказане розпорядження було отримано відповідачем з метою юридичної фіксації фактичного стану речей, а саме того, що син проживає разом з батьком. З метою отримання допомоги на дитину в Польщі, позивач спланувала викрадення сина. 12.10.2023 року позивач приїхала до Києва з метою реалізації злочинного плану, до чого залучила ще 4 чоловіків. 12.10.2023 року близько 18.30 сина ОСОБА_4 силою було посаджено в автомобіль, в той час як два чоловіки тримали відповідача. Відповідач одразу звернувся до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення злочину, на підставі заяви відповідача були внесені відомості до ЄРДР. Внаслідок професійних дій поліції син був знайдений та повернутий батьку. Після повернення сина, батько й помітив здерту шкіру на плечі та декілька синців на тілі сина, крім того, у сина болів безіменний палець, який був прищемлений в автомобілі. Тобто, вказані синці були заподіяні внаслідок протиправних дій позивача та її спільників. В свою чергу, позивачка сфотографувала дані ушкодження з метою звинуватити батька в сімейному насиллі. Судом першої інстанції не було враховано даний факт, наслідок чого прийнято ухвалу без врахування інтересів дитини та її психологічного стану. Вказував, що відповідач жодним чином не перешкоджає у спілкуванні сина з матір`ю. Всі подані позивачкою докази підтверджують те, що дитина має можливість вільно спілкуватись з матір`ю будь-якими мессенджерами, а також вільно проводити час під час особистих зустрічей. Зазначав, що оскільки позивачка не навела доказів звернення до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку побачень з дитиною та не навела жодних доказів вчинення перешкод у спілкування з сином, заява про забезпечення доказів є необґрунтованою (а.с. 56-60). Не погодившись з ухвалою суду, 08 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Щербяк Ю.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі (а.с. 84-85). На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановленою із неповним з`ясуванням обставин справи. У заяві позивач вказувала про систематичні порушення з боку відповідача щодо спілкування матері з дитиною, на безперешкодне підтримання з дитиною регулярних особистих відносин і прямих контактів. Відповідач налаштовує дитину проти матері, виховує дитину з неповагою до матері, вчиняє психологічне насилля над дитиною. Вказувала, що визначення часового проміжку з 19 год. до 20 год. для спілкування матері з дитиною за допомогою мессенджерів ускладнює виконання цієї частини ухвали, оскільки такий проміжок часу становить всього одну годину, а за таким короткий неможливо встановити належний контакт з дитиною, допомогти житині у навчанні та з виконанням домашнього завдання, адже у заяві про забезпечення позову зазначалося, що ОСОБА_2 педагог, а у дитини наявні проблеми з українською мовою, тому матір допомагає сину і займається з ним задля належного розвитку. Крім того, відстань від місця проживання ОСОБА_2 в Україні та місця проживання дитини сягає близько 45 км, а час подолання цієї відстані із врахуванням заторів та повітряних тривог близько 1,5 год., а якщо рахувати в обидві сторони - 3 год. Відповідно до оскаржуваної ухвали, матір усього має 7 годин на три місяці для побачень з сином за її місцем проживання і якщо від цього часу врахувати час на дорогу то виходить 4 години на три місяці. Зважаючи на ту обставину, що матір ОСОБА_5 тимчасово проживає в Польщі з трьома неповнолітніми дітьми, тобто матері необхідно долати відстань більше тисячі кілометрів, щоб 4 години побути з сином. Вважала, що при визначенні часу побачень суд мав врахувати вказані обставини. Доцільно визначити з 17 год. п`ятниці до 17 год. неділі кожну перші п`ятницю, суботу, неділю 3,9,12 місяця. При тому, сул також відмовив у задоволенні вимоги про проведення більшої кількості часу з дитиною під час його шкільних зимових та весняних канікул. Відтак, ухвалений судом першої інстанції захід забезпечення позову не в повній мірі може забезпечити присутність матері у житті сина, враховуючи до цього постійні перешкоджання і налаштування дитини проти матері зі сторони батька, і у разі задоволення позовних вимог, внаслідок постійного негативного впливу батька на дитину, ОСОБА_3 може втратити належний емоційний зв`язок з матір`ю - ОСОБА_2 та істотно ускладнити можливе рішення суду (а.с. 84-85). 29 січня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 - адвоката Щербяк Ю.В., в якому остання просила залишити апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 159-161). В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Щербяк Ю.В. підтримала доводи скарги ОСОБА_2 і просила її задовольнити, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 і просила її відхилити. Відповідач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Шнайдер С.В. підтримали доводи скарги ОСОБА_1 і просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 і просили залишити її без задоволення. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_2 про розгляд справи апеляційним судом 20 лютого 2025 року була сповіщена 10 лютого 2025 року особисто та повідомленням її представника - адвоката Щербяк Ю.В. про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового повідомлення. Факт належного повідомлення ОСОБА_2 її представник - адвокат Щербяк Ю.В. підтвердила в судовому засіданні про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Третя особа Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації була сповіщена належним чином про що у справі є докази (а.с. 122-133). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України). Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) вказав на те, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76). Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з роз`ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17). Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала на наступне. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. У постанові від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23 Верховний Суд зазначив, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 вказав на те, що забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків. Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21. ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20. Верховний Суд акцентував увагу на тому, що системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є сімейні правовідносини, а саме спір між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Судом встановлено, що на час звернення до суду з вказаним позовом та на час вирішення питання щодо забезпечення позову, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами у справі. Позивачка, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, посилалась на те, що фактично позбавлена можливості спілкування з дитиною, оскільки відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з сином. Зазначала, що відсутність спілкуванні матері з дітьми може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв`язків між матір`ю та дитиною. Позиція відповідача ОСОБА_1 (батька дитини) вказує на відсутність вчинення з його боку дій, направлених на забезпечення можливості спілкування дитини з матір`ю. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що вжиті заходи забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру, наявність негативного впливу матері на дитину з матеріалів справи не вбачається. З цих підстав суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 який заперечував вжиття заходів забезпечення позову. Відтак, встановивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_2 можливості спілкуватися з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , врахувавши права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин, на період розгляду даної справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, такий захід забезпечення позову, як забезпечення спілкування з сином ОСОБА_3 шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків, зустрічей матері з дитиною буде співмірним з заявленими позовними вимогами. При цьому, колегія суддів погодилася з визначеною судом першої інстанції можливістю спілкування позивачки з сином ОСОБА_3 щодня з 19 год. до 20 год. шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype» та зустрічей з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , а саме: кожну першу суботу 3 (третього), 6 (шостого), 9 (дев`ятого), 12 (дванадцятого) місяця року з 10-00 години до 17-00 години, без присутності батька ОСОБА_1 за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , або в громадських місцях (парках, скверах, спортивних майданчиках, розважальних закладах тощо). Так, при встановленні графіку зустрічей із дитиною, необхідно порівнювати негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (визначення місця та часу спілкування дитини) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрата емоційного зв`язку між позивачем і дитиною внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу) з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду. У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Європейський суд з прав людини, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54). Суд апеляційної інстанції вважає, що такий спосіб підтримання контакту матері з дитиною в умовах перебування матері за межами України відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості й сприятиме встановленню контакту і спілкуванню між матір`ю та сином до вирішення спору по суті. Надання можливості спілкування дитини з матір`ю до вирішення даного спору по суті необхідне для нормального розвитку дитини та відповідає інтересам дитини. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що районний суд визначив забезпечення позову в межах доводів заяви позивачки про забезпечення позову, конкретизувавши час таких зустрічей. З цих підстав, колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги позивачки визначити зустрічі з 17 год. п`ятниці до 17 год. неділі кожну перші п`ятницю, суботу, неділю 3,9,12 місяця, оскільки таких вимог подана до районного суду заява про забезпечення позову не містить. Щодо відмови в задоволенні вимоги заяви про забезпечення позову щодо визначення часу проведення дитиною ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 зимових та весняних шкільних канікул за місцем проживання позивачки без присутності батька, то така вимога виходить за межі предмету доказування при вирішенні питання про забезпечення позову, не враховує інтереси дитини, оскільки фактично змінює тимчасово на час розгляду справи місце проживання дитини. Інші доводи апеляційних скарг вказаних висновків суду не спростовують, а відтак, відхиляються судом як необґрунтовані. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 21 лютого 2025 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова