Постанова 4820 № 682/1262/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року м. Хмельницький Справа № 682/1262/24 Провадження № 22-ц/820/290/25 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. ( суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Дубова М.В. з участю представника позивача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 682/1262/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі укладений 20 серпня 2013 року між орендодавцем ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , та орендарем ТзОВ «СГП «Дніпро», згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 6823980300:06:003:0014, площею 2,6954 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ганнопільської сільської ради Шепетівського (Славутського) району Хмельницької області, право оренди за яким було зареєстровано 18 серпня 2014 року. На підтримання заявлених позовних вимог позивачка посилася, що її мати ОСОБА_2 за життя уклала договір оренди вищезазначеної земельної ділянки з ТзОВ «СГП «Дніпро» 20 серпня 2013 року За умовами п. 9 укладеного договору оренда плата виплачується особисто орендодавцю або уповноваженій ним, згідно діючого законодавства, особі в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки орендованої земельної ділянки, що на момент укладення договору у грошовій формі становить 1 203 грн. 07 коп., один раз на рік до 30 грудня поточного року. Крім того вказувала, що 20 серпня 2019 року між сторонами було укладена додаткова угода до договору оренди землі від 20 серпня 2013 року. Відповідно до п. 2 укладеної додаткової угоди до основного договору землі п. 9 основної угоди викладено у наступній редакції: орендна плата виплачується особисто орендодавцю або уповноваженій ним, згідно діючого законодавства особі у розмірі 7 453 грн. 42 коп. один раз на рік до 30 грудня поточного року, другий примірник якої позивач так і не отримала від товариства. Таким чином ОСОБА_1 зазначала, що в порушення умов укладеного договору товариство, починаючи з 2019 року систематично не сплачує їй, як власнику земельної ділянки, орендну плату за користування земельної ділянкою у повному, передбаченому умовами договору розміру, що відповідно до вимог чинного законодавства є систематичним грубим порушенням його умов та підставою для його розірвання. Так звертала увагу, що орендну плату за 2019 рік отримала лише у 2021 році в сумі 6 000 грн. Орендну плату за 2020 рік отримала лише у 2022 році в сумі 6 000 грн. Орендну плату за 2021 рік отримала лише у 2022 році в сумі 6 000 грн. Орендну плату за 2022 рік отримала лише у 2022 році в сумі 6 000 грн. При цьому різницю в сумі 1 453 грн. 42 коп. так і не було сплачено ні за один вищезазначений рік до дня подання позовної заяви. Крім того, 04 листопада 2024 року представник позивачки подав заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме від стягнення з відповідача 10 672 грн. 05 коп. заборгованості з орендної плати інфляційних втрат, 3% річних та пені. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2024 року, прийнято дано відмову представника позивачки та в цій частині закрито провадження в справі. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2024 року позов задоволено, розірвано договір оренди землі, укладений 20 серпня 2013 року, щодо об`єкта кадастровий номер 6823980300:06:003:0014, площею 2,6954 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ганнопільської сільської ради Шепетівського (Славутського) району Хмельницької області, між ОСОБА_2 спадкоємцем якої є ОСОБА_1 та ТзОВ «СГП «Дніпро», крім того стягнуто судовий збір. ТзОВ «СГП «Дніпро» не погодилося з таким рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим всупереч норм процесуального права та ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що відомості з державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела суми виплачених доходів та утримання податків, як на підтвердження наявності з боку ОСОБА_1 порушень істотних умов договору, взагалі не повинні були прийматись судом та ніяким чином не підтверджують наявність порушень умов договору з боку ОСОБА_1 . Також стверджують, що відомості з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків не підтверджують безпосередньо сплати позивачу орендної плати за вказані роки та за спірним договором, а тільки містять інформацію про нарахований та сплачений податок. Таким чином, сам факт можливого порушення податкового законодавства товариством автоматично не свідчить про порушення ним інших зобов`язань зокрема тих, які встановлені договором оренди землі, проте суд першої інстанції не взяв до уваги те що відносини з податковими органами не є предметом розгляду цієї справи. Зокрема, товариство наголошує, що ним належно виконувалися зобов`язання відповідно до договору, тому позиція ОСОБА_1 щодо неотримання нею орендної плати за 2019 рік є безпідставними, зважаючи на долучені апелянтом докази та ВКО від 16 вересня 2020 року. Також оренду плату за 2020 та 2023 роки позивачка отримувала за кожний рік у розмірі 8 000 грн. тобто виплачена сума є більшою за погоджений розмір орендної плати. Крім того ВКО від 19 грудня 2021 року підтверджує отримання 500 грн. за оренду плату за 2021 рік, до того ж товариство 20 серпня 2019 року уклало додаткову угоду та 16 вересня 2020 року отримало грошові кошти за укладення додаткової угоди у розмірі 2 000 грн. Таким чином, вказаними діями підтверджується відсутність претензій до ОСОБА_1 за вказаний період, однак з незрозумілих причин для апелянта, через значний проміжок часу вона стала діяти всупереч своїй поведінці, заявивши такі вимоги. Так, апелянт стверджує, що розрахунок ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, проте суд першої інстанції в порушення порядку дослідження доказів, нехтуючи принципами верховенства права, не дослідив належним чином наявні докази у справі, та відповідно в основу визначення розміру заборгованості поклав суб`єктивні, належним чином не доведені заяви ОСОБА_1 . Також, апелянт звертає увагу, на процесуальну поведінку ОСОБА_1 якою вона спочатку вказувала на те, що вона нібито не укладала і не підписувала спірної додаткової угоди від 20 серпня 2019 року, однак у межах розгляду справи в суді апеляційної інстанції вже заявляє вимоги щодо неотримання нею орендної плати за оренду землі та здійснює розрахунок виходячи з розміру орендної плати в тому розмірі, що передбачений додатковою угодою. Таким чином, поведінка ОСОБА_1 для апелянта є суперечливою та взаємовиключною, при цьому суд першої інстанції взагалі не дослідив дані обставини та не надав належну правову оцінку діям товариства, тому на думку апелянта рішення є незаконним та необґрунтованим. Також, апелянт не погоджується з рішенням суду в частині стягнення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки суд першої інстанції залишив поза увагою очевидно завищений розмір правничої допомоги та нехтуючи принципами пропорційності, розумності, співмірності дійшов до необґрунтованого задоволення такого заявленого розміру витрат на правничу допомогу. Тому, з огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі, ТзОВ «СГП «Дніпро» просить скасувати рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник ОСОБА_1 - адвокат Плакса В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, посилається, що рішення суду є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу суду, що всі доводи апеляційної скарги, практично повторюють зміст відзиву відповідача, який той подавав в суді першої інстанції. Посилаючись на нібито невірно проведений розрахунок позивача, рахуючи його «безпідставним та необгрунтованим» відповідач не надав жодного доказу, натомість вдруге процитував свій відзив, зазначивши, що надав суду достатньо доказів вчасної виплати орендної плати та навіть, на думку відповідача, виплату її у надмірному обсязі, звинувативши суд першої інстанції у не дослідженні належним чином наданих відповідачем доказів. Вказує, що відповідач отримав заяву позивача про часткову відмову від позивних вимог, ознайомився з ним, однак, в суді першої інстанції не навів жодних заперечень до доводів наведених у вказаній заяві. Також, представник ОСОБА_1 наголошує, що документи які підтверджують отримання позивачем грошових коштів в якості орендної плати відповідач не подавав, а ні на адвокатський запит представника позивача, а ні в судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанції у справі 682/1043/23, де відповідач наголошував що інших (окрім поданих позивачем у цій справі) документів, що підтверджує виплату позивачу орендної плати не існує. Що підтверджує позицію позивача про отриманні грошових коштів в один день та проставлення підписів на документах без заповнення дати зі сторони працівників відповідача та в свою чергу вказує на зловживання відповідачем своїми правами. В той же час, надані відповідачем із відзивом документи, абсолютно не спростовують доводи позивача щодо істотного порушення вимог укладеного договору. Звертає увагу суду, що в порушення умов Договору відповідач, починаючи з 2019 року систематично не сплачує своєчасно орендну плату позивачу. Посилання апелянта на нібито суперечливу поведінку ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки у всіх судових спорах із ТзОВ «СГП «Дніпро»», ОСОБА_1 постійно стверджувала, що відвідувала працівників відповідача всього одного разу, під час якого надала правовстановлюючі документи, що підтверджують набуття нею спадкових прав на земельну ділянку, де підписала безліч документів та відомостей, на який не було зазначено дати, допускає, що підписувала чисті аркуші паперу, поряд з тим, позивачка приймаючи орендну плату за вказаним договором оренди фактично визнала існуючи орендні відносини та законно вимагала розривання даного договору з підстав істотного порушення його умов. З приводу заперечення задоволеного розміру витрат на правничу допомогу представник звертає увагу суду, на те, що в суді першої інстанції, відповідач, отримавши докази понесених витрат, не заперечував щодо розміру та обгрунтованості таких витрат, таким чином задоволені витрати на правничу допомогу в розмірі встановленим судом є законними та обґрунтованими, оскільки інтереси позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв лише адвокат Плакса В.А., який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність (жодне адвокатське бюро позивача не представляла). Жодних посилань у процесуальних документах на те, що проводились розрахункові операції готівкою не було та немає. Натомість, акт приймання-передання наданої правничої допомоги від 11.10.2024 року (який мається у розпорядженні відповідача) містить умову про здійснення оплати правничої допомоги у строк, що складає 10 днів, з моменту набрання рішенням суду законної сили. Тому на підставі вищезазначеного представник ОСОБА_1 - адвокат Плакса В.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії РІ № 751199, виданого Ганнопільською сільською радою народних депутатів 26 червня 2001 року належала земельна ділянка площею 2,6954 га, кадастровий номер 6823980300:06:003:0014, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ганнопільської сільської ради Славутського району Хмельницької області. 20 серпня 2013 року між ОСОБА_2 як орендодавцем та ТзОВ «СГП «Дніпро» як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,6954 га, кадастровий номер 6823980300:06:003:0014, зі строком дії договору 10 років. За умовами договору орендна плата визначена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, що на момент укладення договору становить 1 203,70 грн. та виплачується один раз на рік до 30 грудня поточного року. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Сторонами погоджено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, за вимоги орендодавця сплачується штраф у розмірі 0,01% від несплаченої суми. Дія договору припиняється за рішенням суду на вимогу однієї з сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла та спадщину після її смерті прийняла її дочка ОСОБА_1 . 10 червня 2019 року ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10.06.2019 року та на його підставі в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 2,6954 га, кадастровий номер 6823980300:06:003:0014, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ганнопільської сільської ради Славутського району Хмельницької області. 20.08.2019 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода, якою внесено зміни в попередній договір оренди землі, укладений 20 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «СГП «Дніпро». За умовами додаткової угоди погоджено сторонами, що договір укладено до 28.12.2028 р, та орендна плата виплачується особисто орендодавцю або уповноваженій ним, згідно діючого законодавства особі, у розмірі 7 453,42 грн. один раз на рік до 30 грудня поточного року. З досліджених судом видаткових касових ордерів вбачається: -за даними видаткового касового ордера від 23.12.2021 року ТзОВ СГП «Дніпро» видано ОСОБА_1 готівкою орендну плату за земельний пай 2019 рік 6 000 грн. -за даними видаткового касового ордера від 05.08.2022 року ТзОВ СГП «Дніпро». видано ОСОБА_1 готівкою орендну плату за земельний пай 2020 рік 6 000 грн. -за даними видаткового касового ордера від 05.08.2022 року ТзОВ СГП «Дніпро» видано ОСОБА_1 готівкою орендну плату за земельний пай 2021 рік 6 000 грн. -за даними видаткового касового ордера від 21.04.2023 року ТзОВ СГП «Дніпро» видано ОСОБА_1 готівкою орендну плату за земельний пай 2022 рік 6 000 грн. -за даними видаткового касового ордера від 19.12.2021 року ТзОВ СГП «Дніпро» видано ОСОБА_1 готівкою орендну плату за земельний пай 2021 рік 500 грн. Таким чином, загальна заборгованість за договором оренди землі за 2019-2021 роки складає на час подачі позову 4 087 грн. 86 коп. Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України). Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом Як передбачено ч.ч. 1, 9 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від «Про оренду землі». Згідно ст. 1 Закону України в редакції на час укладення договору «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Нормами ст. 15 цього ж Закону в редакції на час укладення договору передбачено, що істотними умовами договору оренди землі поряд з іншими є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату тощо. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. За нормами ст.ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України: «Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність». Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21). У відповідності до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В своїй позовній заяві позивач як на підставу позову посилалась на порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати та вказувала. що орендарем не було у повному обсязі та вчасно у передбачений договором строк - до 30 грудня поточного року сплачено їй як орендодавцю орендну плату за договором оренди від 20 серпня 2013 року з урахуванням додаткової угоди за 2019-2021 роки. В обґрунтування своїх вимог, позивачка надала суду видаткові касові ордери, з яких вбачається, що орендна плата за 2019 рік була виплачена 23.12.2021 року в сумі 6 000 грн, за 2020 рік 05.08.2022 року в сумі 6 000 грн., за 2021 рік 05.08.2022 року в сумі 6 000 грн., та ще 500 грн. за 2021 рік 19.12.2021 року. Вказані письмові докази підтверджують, що відповідач в порушення умов договору оренди землі систематично в період з 2019 по 2021 рік не виплачував позивачці орендну плату до 30 числа поточного року, як це передбачено договором оренди. Так, орендна плата за 2019 рік, 2020 рік була виплачена в 2021 році, а за 2021 рік в 2022 році. При цьому, орендна плата в порушення умов договору була виплачена не в повному обсязі, частково і на час подання позову існує непогашена заборгованість за цей період в сумі 4 087 грн. 86 коп. В свою чергу відповідач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів сплати орендної плати за користування земельною ділянкою вчасно в повному обсязі та доводи позивача про систематичну не виплату такої плати в період з 2019-2021 роки не спростував, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позову є законними та обгрунтованими. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду про стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, розрахунки яких апелянтом не спростовано. Доводи апеляційної скарги, що позивачем доведено сплату орендної плати за 2019 рік слід відхилити, такі доводи суперечать дослідженим письмовим доказам. При цьому, апелянтом не наведено жодних аргументів, щодо неправомірності рішення суду про несплату орендної плати в повному обсязі за 2020 та 2021 роки, а також причин несплати орендної сплати в обумовлений в договорі строк. Посилання апелянта на отримання позивачем 2 000 грн 16 вересня 2020 року за підписання додаткової угоди, взагалі є необгрунтованими, так як дана виплата носила одноразовий характер, пов`язана з укладенням додаткової угоди та відповідно не є орендною платою. Не приймає суд до уваги і твердження апелянта про суперечливу поведінку позивача. Дана обставина немає жодного значення при вирішенні даного спору за правовідносин сторін щодо виконання умов договору. Право сторони розірвати договір оренди землі в разі невиконання іншою стороною умов договору, передбачено чинним законодавством і не пов`язано з її певною поведінкою в минулому. Також, суд відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Із положень ч.ч. 1, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, апелянтом на виконання вимог ч. 6 ст. 137 ЦПК України не наведено жодних переконливих та достатніх доказів неспівмірності витрат позивача на правову допомогу. В апеляційній скарзі лише зазначено про таку не співмірність без наведення жодних аргументів. Крім того, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не навів суду жодних аргументів, щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу та не заявив суду клопотання про зменшення даних витрат з цих підстав. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його представником надано всі необхідні докази в підтвердження витрат на правову допомогу, виконаних робіт тощо. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» залишити без задоволення. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 лютого 2025 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова