Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/15457/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2025 р. Справа № 440/15457/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.01.25 по справі № 440/15457/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про: - визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленої листом від 12 грудня 2024 року вих. № 9/2/6301 про відмову ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 25 квітня 2023 року, з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт та скасування її; - зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 року здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року - розмірі 2481 грн; за період з 01 січня 2023 року по - 25 квітня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення своїх прав у зв`язку із нездійсненням нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року - розмірі 2481 грн, а за період з 01 січня 2023 року по 25 квітня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 року повернуто позивачеві позовну заяву у частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, оскільки вказані позивачем підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом у частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року визнано неповажними. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 року про повернення його позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 25.04.2023 року, та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що часовий проміжок, за який просить перерахувати грошове забезпечення, охоплюється періодом з 24.02.22 по 25.04.2023 року, тобто цей період частково підпадає під дію частини першої статті 233 КЗпП України, як до 19.07.2022 так і в редакції Закону № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, яка почала діяти лише з 19 липня 2022 року. Звертає увагу, що згідно з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з СОVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Як вважає, позивач, на час здійснення спірних виплат (з 24.02.22 по 25.04.2023) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Крім того, зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час звільнення з військової служби не було вручено позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Вказане повідомлення також не було надіслано позивачу на його заяву, а довідки від 12 грудня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 про нараховані суми грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки не містить відомостей про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Таким чином, на думку апелянта, при зверненні до суду в грудні 2024 тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України не порушений. Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що предметом спору в даній справі є невиплата позивачу під час проходження військової служби грошового забезпечення в повному розмірі. При щомісячному отриманні позивачем грошового забезпечення за весь спірний період, останній повинен був знати про розмір виплаченого йому щомісячно грошового забезпечення, про складові такого грошового забезпечення. Тобто, про розмір належних сум грошового забезпечення позивач мав знати щоразу при його отриманні. Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 по справі №440/15467/24 - без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз`яснено, що недолік необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року з доказами поважності причин його пропуску. Від позивача до суду надійшла заява про поновлення строків звернення до суду від 31 грудня 2024 року, у якій він просив поновити строк звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви позивачем зазначено, що відповідачем під час звільнення не було вручено йому письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року, суд першої інстанції керувався вимогами п. 9 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст. 123 КАС України, та не знайшов підстав для визнання поважними вказаних причин пропуску строку звернення до суду у частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). У справі, що розглядається, позивач 19.12.2024 звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання протиправної відмови відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 24.02.2022 по 25.04.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Так, необхідно зазначити, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013. Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні", "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни. Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Колегія суддів звертає увагу, що з 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні. Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжував проходити службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, строк ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, слід умовно розділити на два періоди з 24.02.2022 по 18.07.2022, та з 19.07.2022 по 25.04.2023. Так, на період проходження позивачем служби та ненарахування йому грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року з 24.02.2022 по 18.07.2022 розповсюджується норма частини 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Водночас, після 19.07.2022 набрала чинність частина перша статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, за якою строк звернення до суду з трудовим спором був обмежений тримісячним терміном. Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651). Відтак, після 30.06.2023 у позивача була можливість протягом трьох місяців звернутися до суду за захистом своїх прав, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії такого карантину. Однак, такою можливістю до 02.10.2023 позивач не скористався, продовжував проходити службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , та згідно витягу із наказу №115 від 28.04.2023 був виключений зі списків особового складу, з відповідним позовом звернувся лише 19.12.2024, проте, строк для звернення з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення в належному розмірі сплив 02.10.2023. Виходячи з висновків Верховного Суду, які викладено у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Порушуючи питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, позивач зазначив, що про порушення своїх прав, які полягають у непроведенні з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, позивач дізнався, отримавши лист відповідача від 12.12.2024, він просив поновити пропущений строк для звернення до суду. Між тим, отримання відповіді на заяву позивача чи його представника не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона чи її представник почали вчиняти дії щодо реалізації права особи і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк. Проаналізувавши приведені позивачем доводи в частині поновлення пропущеного строку, колегія суддів погоджується в частині із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не використав надану йому можливість, не надав доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від його волі та пов`язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами, що перешкоджали звернутися до суду в межах встановленого строку, в той час як позивачем не доведено неможливість звернутися до суду у строк, встановлений законом, який у даному випадку закінчував свій перебіг 02.10.2023 року. Окрім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи на момент вирішення питання про повернення позовної заяви в частині вимог, не містили інших доказів, аніж посилання позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду на лист від 12.12.2024, щодо інформації з якого саме моменту позивач дізнався про порушення своїх прав в частині не нарахування та невиплати грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, проте зазначені складові грошового забезпечення це щомісячні виплати про розмір яких позивач мав можливість бути обізнаний щомісячно при отриманні грошового забезпечення. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про правильність висновків суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 25.04.2023, в той час як доводи апеляційної скарги вказаних висновків не простували. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 25.04.2023 року у справі № 440/15457/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 по справі № 440/15457/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)О.А. Спаскін Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич