Постанова 4824 № 367/8645/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/4137/2025 Справа № 367/8645/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Мерзлого Л.В. в м. Ірпені 08 липня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В листопаді 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 20 травня 2016 року у розмірі 26957,16 грн. станом на 15 листопада 2020 року та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 20 травня 2016 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та витяг з «Тарифів» додаються до позовної заяви. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банку про їх затвердження. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Одночасно зі свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2 ст. 642 ЦК України. Виконання відповідачем договору також вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Отже, підписавши заяву, сторонами відповідно до ст. 634 ЦК України було укладено договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, надано відповідачу в користування кредитну картку, номери та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки. В подальшому кредитний ліміт збільшився до 16500 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі якого відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В порушення умов договору свої зобов`язання відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 15 листопада 2020 року має заборгованість в розмірі 26957,16 грн., яка складається з 21695,13 грн. - заборгованість за кредитом, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 21695,13 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 5262,03 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 0,00 грн. нарахована пеня, 0,00 грн. нарахована комісія. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 21695,13 грн. та судовий збір 1691,69 грн., в решті позову відмовлено. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 жовтня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального права, просив змінити рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2021 року в частині розміру присудженої до стягнення заборгованості, а також в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за анкету-заяву б/н від 20 травня 2016 року в розмірі 3160,69 грн., судовий збір в розмірі 246,45 грн. Покласти на позивача судові витрати по оплаті послуги професійної правничої допомоги в розмірі 5417,07 грн., судовий збір, сплачений за подання заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 484,48 грн., за апеляційну скаргу в розмірі 2522,40 грн. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що надані банком анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 20 травня 2016 року, підписана ОСОБА_1 , не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру кредиту, порядку його погашення, строку кредитування, розміру процентів за користування кредитом, відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, всупереч положенням ст. 207, 1055 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем не підписані і не доводять про досягнення між сторонами по справі домовленості щодо розміру процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу на умовах, визначених цими документами. Проте, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, незважаючи на відсутність погодження між сторонами у визначеній законом формі істотних умов договору, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» здійснювалось нарахування та погашення (списання) процентів не відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України (на рівні облікової ставки НБУ), а у збільшеному розмірі 3,6 % на місяць, 3,5 % на місяць та 3,4 % на місяць, як договірних. Вимога про стягнення з відповідача договірних відсотків за користування кредитом за заявлений період з 01 квітня 2020 року по 31 жовтня 2020 року включно, оскільки до 01 квітня 2020 року позивач погашав (списував) відсотки за рахунок кредиту і додавав до тіла кредиту, після 31 жовтня 2020 року припинив нараховувати відсотки, не ґрунтується на відповідному письмовому правочині, оскільки сама анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 20 травня 2016 року таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами укладено не було. Зазначене свідчить про необґрунтованість вимоги позивача в цій частині та спростовує розрахунок заборгованості позивача, виконаний ним, виходячи з того, що сторонами було письмово погоджено розмір процентів в самому договорі. Вимоги до відповідача про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивачем не пред`явлено, а суд відповідно до ст. 13 ЦПК України зобов`язаний дотримуватись принципу диспозитивності цивільного судочинства. Щодо пред`явленої до стягнення заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), то як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем щомісячно, починаючи з 01 грудня 2016 року і до 01 квітня 2020 року, погашалися (списувалися) відсотки за рахунок кредиту і додавалися до тіла кредиту, що підтверджується четвертою колонкою розрахунку заборгованості «Відсотки погашені за рахунок кредита», на загальну суму 10546,64 грн. При цьому банк формував тіло кредиту накопичувальним способом, включаючи до сум фактично використаних позичальником коштів нараховані щомісячні проценти. В кожному наступному місяці проценти знову нараховувалися на утворене в такий спосіб тіло кредиту, до якого увійшли попередні відсоткові нарахування. Тобто в такий спосіб банк нараховував проценти не лише на фактично використані позичальником кредитні кошти, а й на проценти за користування ними, які погашалися банком за рахунок кредитного ліміту та включалися до суми витрат клієнтом кредитних коштів. Такий порядок погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами між сторонами в письмовій формі не погоджувався, а односторонні та безпідставні дії позивача щодо погашення (списання) відсотків за рахунок кредиту і додавання до тіла кредиту не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти є платою за використання кредитних коштів. Між тим, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку б/н від 20 травня 2016 року не містить домовленості сторін про такий порядок одержання та сплати відсотків. Тому розрахунок позивача нарахованих і погашених (списаних) за рахунок кредиту відсотків є невірним та спростовується вищезазначеним, що також свідчить про необґрунтованість вимог позивача в цій частині. Разом з тим, фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі ще не повернуті. Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що сума отриманих відповідачем коштів становить 461637,94 грн. (третя колонка розрахунку заборгованості «Витрати клієнтом кредитних коштів»). На виконання умов договору відповідачем сплачувались грошові кошти, загальна сума яких складає 450489,45 грн. (21, 30 колонки «Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» та підсумкові частини розрахунку заборгованості «Погашення заборгованості за тілом кредита»). Отже, різниця між фактично отриманою сумою коштів та сплаченою відповідачем сумою кредитних коштів становить 11148,49 грн. Крім того, за час, що минув з дати ухвалення заочного рішення до дати звернення з апеляційною скаргою, відповідачем сплачено заборгованість на загальну суму 7987,80 грн., що підтверджується банківською випискою по картці/рахунку, а тому сплачена сума повинна бути врахована судом при визначенні розміру заборгованості, що підлягає стягненню у випадку задоволення апеляційної скарги. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в розмірі 3160,69 грн. (11148,49 грн. - 7987,80 грн.). Повідомляв, що в зв`язку з розглядом справи поніс витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 6000 грн. на виконання умов п. 2 додатку № 1 від 17 вересня 2024 року до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/24 від 17 вересня 2024 року, укладеного ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Калінін і Партнери». Пропорційно до задоволених позовних вимог з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 5417,07 грн. Від позивача АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилаючись на положення ст. 11, 202, 634, 641, 640, 642 ЦК України, вказував, що своїми діями, які полягали в ініціюванні платіжних операцій за рахунок не особистих, а кредитних коштів, відповідач фактично акцептував пропозицію банку з кредитування рахунку в обсязі та в межах кредитного ліміту, що свідчить про прийняття та схвалення власними діями факту кредитування рахунку в обсязі, що визначив сам відповідач, вчиняючи саме таку кількість транзакцій і в такому обсязі, в якому він вважав за доцільне використати запозичені кошти. Зазначав, що діями з ініціювання платіжних операцій з використанням не власних, а запозичених в банку коштів відповідач є ініціатором кредитування рахунку в обсязі здійснених ним платежів в межах ліміту, наданого банком, що свідчить про прийняття та схвалення власними діями Умов та Правил надання банківських послуг з кредитування рахунку на умовах, запропонованих банком. Наводив зміст ст. 1069 ЦК України, вказував, що весь час обслуговування рахунку відповідач був обізнаний з сумою кредитного ліміту та відсотковою ставкою, адже інформація про розмір нарахованих відсотків була доступна відповідачеві з виписки по рахунку, а розмір запозичених коштів залежав виключно від волі відповідача. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження від клієнта, а лише надає клієнту можливість використати суму кредитного ліміту або утриматися від її використання. Зобов`язання клієнта з повернення кредитних коштів наступає лише в момент використання кредитного ліміту і залежить тільки від волевиявлення клієнта, саме по собі встановлення кредитного ліміту без його використання позичальником жодних наслідків для сторін не створює. Ключовим моментом є дії відповідача з ініціювання платіжної операції за рахунок кредитних коштів, що становить собою операцію з кредитування рахунку. Наголошував, що жодних звернень від відповідача з питань оскарження чи безпідставного списання коштів та/або виконання конкретної транзакції по його картці третіми особами без відповідного дозволу, з приводу розміру сплачених відсотків і порядку користування кредитом до банку не надходило. Факт сплати відповідачем відсотків протягом строку кредитування, який можна побачити з розрахунку заборгованості, є актом згоди на запропоновані банком умови кредитування в частині розміру оплатності кредиту. Вказував, що юридичний склад договірних домовленостей щодо розміру оплатності кредиту, яким користувався відповідач, складається з послідовної сукупності наступних юридичних фактів: підписання анкети-заяви від 20 травня 2016 року, акцептування пропозиції банку шляхом фактичного використання наданих коштів; виконання договору у вигляді сплати щомісячних платежів, в тому числі відсотків за користування послугою в розмірах, визначених Умовами і правилами, що відображено у розрахунку до моменту порушення зобов`язань; відсутність заперечень з приводу умов та ціни послуги протягом часу до моменту порушення зобов`язання. Вказував, що відповідач завжди був наділений правом в разі незгоди з відсотковою ставкою відмовитись від послуг кредитування шляхом повернення позивачеві позичених коштів і в подальшому утриматися від користування кредитним лімітом, проте ним цього зроблено не було. Таким чином, твердження відповідача щодо непогодження з умовами кредитування не узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами, фактом використання відповідачем кредитних коштів і діями, спрямованими на виконання договору, в тому числі в частині сплати відсотків після його укладення. Вважав, що за обставинами справи випливає, що посилання сторони відповідача на необізнаність та непогодження з умовами та тарифами кредитування суперечить попередній поведінці відповідача, яка полягала в тому, що він впродовж тривалого періоду часу користувався кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконував умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі і відсотків за користування кредитними коштами до моменту настання прострочення. Зауважував, що в розрахунку заборгованості, складеному відповідачем, не враховано нарахування відсотків за користування кредитом. Наводив зміст ст. 1069, 1048 ЦК України, вказував, що жоден з передбачених законом випадків безкоштовного користування кредитними коштами до спірних правовідносин застосовано бути не може, отже послуги з надання позики/кредиту банком фізичній особі завжди є оплатними, а розмір процентів визначається домовленістю сторін або законом. Вважав, що наразі відбувається спроба створити для відповідача умови безкоштовного користування кредитними коштами, адже до моменту виникнення простроченої заборгованості з боку відповідача не було жодних заперечень з приводу розміру сплачених відсотків і тарифів за користування кредитною карткою. Звертав увагу, що відсотки по кредиту за своєю природою є ціною кредитного договору, а відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Щодо заявлених вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, наводив зміст ст. 137 ЦПК України, правові висновки ЄСПЛ про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року в справі № 821/227/17 про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, і відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку цих витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вважав, що вказаний розмір витрат у формі гонорару адвоката є об`єктивно завищеним, необґрунтованим та недоведеним. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву б/н від 20 травня 2016 року (а. с. 15). Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що він згоден з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами. Екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом роздруковування з сайту http://privatbank.ua. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. На а. с. 13 - 14 знаходяться довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток з терміном дії до кінця листопада 2019 року, а також довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої кредитний ліміт, встановлений в розмірі 0,00 грн., в подальшому змінювався, в тому числі був збільшений до 16500 грн. На а. с. 16 - 66 знаходиться витяг з Тарифів по видам кредитних карт «Універсальна» та витяг Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 68 - 69 знаходиться копія паспорту відповідача. На а. с. 6 - 12 знаходяться розрахунки заборгованості за договором б/н від 20 травня 2016 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 15 листопада 2020 року, а також станом на незазначену дату (а. с. 6). На а. с. 76 - 90 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 16 листопада 2020 року, баланс на кінець періоду дорівнює сумі заборгованості, зазначеної в позові -26957,16 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази, а саме виписку з рахунку ОСОБА_1 за період з 15 листопада 2020 року до 20 вересня 2024 року, складену 20 вересня 2024 року. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Крім того, відповідачем надано доказ, який не існував на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувався ним, що прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21), в яких зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги. Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України не приймає дані докази і не надає їм оцінку. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг № б/н від 20 травня 2016 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується копією анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 20 травня 2016 року. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги і сторони рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору не оскаржували. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що відповідно до ст. 634 ЦК України суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Разом із тим, судом першої інстанції встановлено, що у заяві позичальника від 20 травня 2016 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру; матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, суд першої інстанції встановив, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, проти яких не наведено заперечень в апеляційній скарзі відповідача, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 травня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у грудні 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову; за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин; отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, оскільки витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 травня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, проти яких не наведено заперечень в апеляційній скарзі відповідача, про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, і відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» не було оскаржене рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині та в частині відмови в позові щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, апеляційний суд не приймає як такі, що зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, доводи відзиву позивача АТ КБ «ПриватБанк» на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 про те, що твердження відповідача щодо непогодження з умовами кредитування не узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами, фактом використання відповідачем кредитних коштів і діями, спрямованими на виконання договору, в тому числі в частині сплати відсотків після його укладення; не приймає доводи позивача про те, що посилання сторони відповідача на необізнаність та непогодження з умовами та тарифами кредитування суперечить попередній поведінці відповідача, яка полягала в тому, що він впродовж тривалого періоду часу користувався кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконував умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі і відсотків за користування кредитними коштами до моменту настання прострочення; не приймає доводи позивача про те, що відбувається спроба створити для відповідача умови безкоштовного користування кредитними коштами, адже до моменту виникнення простроченої заборгованості з боку відповідача не було жодних заперечень з приводу розміру сплачених відсотків і тарифів за користування кредитною карткою. Оскільки фактично отримані та використані кошти позичальником в добровільному порядку позивачу не були повністю повернуті, з чим погоджувався відповідач в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за тілом кредиту. Разом із тим, присуджуючи до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21695,13 грн. за кредитним договором б/н від 20 травня 2016 року, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем, починаючи з 01 грудня 2016 року і до 31 жовтня 2020 року, погашалися (списувалися) відсотки за рахунок кредиту і додавалися до тіла кредиту, згідно четвертої колонки розрахунку заборгованості «Відсотки погашені за рахунок кредита», на загальну суму 38377,60 грн. Суд першої інстанції не врахував, що такий порядок погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами між сторонами в письмовій формі не погоджувався, а односторонні та безпідставні дії позивача щодо погашення (списання) відсотків за рахунок кредиту і додавання до тіла кредиту не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти є платою за використання кредитних коштів, а анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку б/н від 20 травня 2016 року не містить домовленості сторін про такий порядок одержання та сплати відсотків. Отже, судом першої інстанції не перевірено обґрунтованість розрахунку суми боргу за тілом кредиту, не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначено обсягу відповідальності боржника, а позивачем належними і допустимими доказами не доведено наявності у відповідача заборгованості перед банком за наданим кредитом (тілом кредиту) саме у розмірі 21695,13 грн. Перевіряючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, апеляційним судом встановлено, що сума отриманих відповідачем коштів становить 461637,94 грн. (третя колонка розрахунку заборгованості «Витрати клієнтом кредитних коштів»). На погашення кредитної заборгованості відповідачем сплачувались грошові кошти, загальна сума яких складає 450489,45 грн. (21, 30 колонки «Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» та підсумкові частини розрахунку заборгованості «Погашення заборгованості за тілом кредита»). Отже, різниця між фактично отриманою сумою коштів та сплаченою відповідачем сумою кредитних коштів становить 11148,49 грн., і саме вказана сума підлягала стягненню з відповідача на користь позивача як заборгованість за тілом кредиту. Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту. Разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості здійснені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення в цій частині, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за тілом кредиту станом на 15 листопада 2020 року до 11148,49 грн., а також відповідно суми судового збору до 861,82 грн. пропорційно до задоволених на 41 % вимог (за наслідками апеляційного перегляду задоволено майнові вимоги на 11148,49 грн. із заявлених до стягнення 26957,16 грн.). В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Перевіряючи наявність порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, апеляційним судом встановлено, що судом розглянуто справи за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, оскільки конверт із судовою повісткою, направлений на адресу відповідача ОСОБА_1 , повернуто до суду з відміткою Укрпошти «неправильно зазначена (відсутня) адреса», що відповідно до ст. 128 ЦПК України не вважається належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце засідання суду. Однак, за змістом п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), лише в тому разі, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не посилався на розгляд справи без повідомлення його справи про дату, час і місце засідання, як на підставу скасування судового рішення, встановлені апеляційним судом обставини не є підставою для скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду задоволено 28 % апеляційної скарги (відповідач просив стягнути з нього 3160,69 грн., апеляційним судом стягнуто 11148,49 грн.), за подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем сплачено 480,48 грн., а за подання апеляційної скарги - 2522,40 грн., разом 3 002,88 грн., з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 840,81 грн. пропорційно задоволення апеляційної скарги. Крім того, відповідачем 17 вересня 2024 року укладено договір б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги з адвокатським бюро «Калінін і Партнери», за умовами якого, предметом даного договору є надання бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту по справі № 367/8645/20, що перебуває в провадженні Ірпінського міського суду Київської області за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за правничу (правову) допомогу, передбачену в п. 1.1, 1.2 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду), розмір якого, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням Рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника адвокатського бюро «Калінін і Партнери» № 3/2018 від 17 липня 2018 року. Згідно додатку № 1 до договору б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 17 вересня 2024 року, за надання професійної правничої (правової) допомоги, передбаченої в п. 1.1 договору, клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 6000 грн. у строк до набрання судового рішення законної сили, у справі, що визначена предметом договору. 08 листопада 2024 року адвокатським бюро «Калінін і Партнери» складено акт виконаних робіт (наданих послуг), згідно якого бюро надало, а клієнт Деханов В.С. прийняв юридичні послуги (професійну правничу допомогу у формі): складання, оформлення, подання до суду в інтересах клієнта заяви про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області в справі № 367/8645/20 - 8 годин, 4000 грн.; складання, оформлення, подання до Київського апеляційного суду в інтересах клієнта апеляційної скарги на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області в справі № 367/8645/20 - 4 години, 2000 грн. (а. с. 198). Згідно платіжної інструкції від 19 вересня 2024 року, ОСОБА_1 сплачено 6000 грн. з призначенням платежу «Сплата за надання правової допомоги за договором б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 17 вересня 2024 року» (а. с. 209). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічні правові висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. В постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року в справі № 922/2604/20 викладено правовий висновок, згідно якого відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу 6000 грн., понесених відповідачем за складання адвокатом заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, підтверджений належними та допустимими доказами, такі витрати відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу не доведено неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, а доводи про те, що гонорар в зазначеному розмірі є об`єктивно завищеним, необґрунтованим та не доведеним, зводяться до незгоди з розміром понесених витрат на правничу допомогу і відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено на 28 %, витрати відповідача на правничу допомогу в розмірі 1680 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2021 року змінити в частині розміру стягнутих сум, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором б/н від 20 травня 2016 року станом на 15 листопада 2020 року до 11148,49 грн., розмір судового збору до 861,82 грн. В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2021 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1д код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,81 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1680 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.