Постанова 4822 № 725/6970/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2025 року м. Чернівці cправа № 725/6970/24 провадження № 22-ц/822/46/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Одинака О.О. секретаря Скулеба А.І. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа ОСОБА_2 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року, головуючий у першій інстанції Іщенко І.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та перебуває на його утриманні. ОСОБА_2 дитиною не цікавиться, участі у вихованні не приймає. Встановлення факту, що має юридичне значення необхідно для оформлення соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків. Просив встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року заяву задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст вимог апеляційних скарг Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Зазначає, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06 березня №2 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , де проходить на даний час військову службу на посаді начальника їдальні взводу забезпечення роти забезпечення батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 . Отже рішенням суду першої інстанції про встановлення факту, що має юридичне значення щодо самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішено питання про права та обов`язки Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у продовженні виконання обов`язків військової служби ОСОБА_1 . ОСОБА_1 замовчано, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно йому для звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Посилається на не залучення до участі у справі заінтересованою особою Військової частини НОМЕР_1 та відповідного органу опіки та піклування при вирішенні питання, що стосується прав неповнолітньої дитини. Вважає, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стаценко Д.Р., у відзиві просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком ОСОБА_1 , який працює та може забезпечити утримання дитині, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Водночас суд першої інстанції послався на те, що сторони по справі досягли взаємної згоди щодо участі у вихованні та утриманні дитини з укладенням договору між батьками від 04 липня 2024 року. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині, що оскаржується, наведеним нормам не відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований виконавчим комітетом Кам`янської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області 07 вересня 2008 року актовим записом №18, розірваний. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до витягу з реєстру Чернівецької територіальної громади від 04 липня 2024 року №2024/007892967 ОСОБА_3 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . На підставі витягу з реєстру Чернівецької територіальної громади від 04 липня 2024 року №2024/007891602 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . За змістом пункту 1 договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, участь матері в вихованні дитини, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Войціховським А.В. 04 липня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3284, донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 буде проживати з батьком ОСОБА_1 на його повному утриманні, вихованні, забезпеченні та опікунстві. Згідно із пунктом 2.3 договору батько самостійно виховуватиме доньку. До матеріалів справи приєднано рапорт начальника їдальні взводу забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_4 від 11 листопада 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України). Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Так частиною першою статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки. Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову. Разом з цим, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 352 ЦПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3) і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19). Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі № 904/897/19). Якщо заявник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 921/730/13-г/3). Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження визначені у статті 358 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю. Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду апеляційної скарги, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Аналогічні висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження №61-15860св19), від 18 березня 2020 року у справі 2207/622/2012 (провадження № 61-15149св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 758/12881/17 (провадження № 61-16538св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 703/4637/15-ц (провадження № 61-13319св20). Звертаючись з апеляційною скаргою, Військовою частиною НОМЕР_2 зазначалося, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року про встановлення факту, що має юридичне значення щодо самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішено питання про права та обов`язки Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у продовженні виконання обов`язків військової служби старшим сержантом ОСОБА_1 на посаді начальника їдальні взводу забезпечення роти забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_5 від 06 березня 2022 року № 2, ОСОБА_1 призначено начальником їдальні взводу забезпечення роти забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , встановлено оклад за посадою 3000 грн. на місяць. До матеріалів справи приєднано рапорт начальника їдальні взводу забезпечення батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 від 11 листопада 2024 року про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років. До рапорту додано рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року провадження №2/725/1213/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Ураховуючи наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року стосується прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_1 , у складі якої ОСОБА_1 проходить військову службу. Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19). З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними. У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин 1- 4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину. Згідно із частиною 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. З огляду на викладене, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4, 5 статті 19 СК України) . Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23). Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Частиною 6 статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. З урахуванням наведеного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення з підстав, передбачених частиною 6 статті 294, частиною 4 статті 315 ЦПК України. Роз`яснити ОСОБА_1 , що він має право подати до суду позов до ОСОБА_2 на загальних підставах. Керуючись п.4 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2024 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 11 лютого 2025 року. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда О. О. Одинак